Цими вихідними у Берліні відкрилася галерея сучасного мистецтва Serpen. Вона промотуватиме і продаватиме твори українських митців у Німеччині. Засновниця Serpen Gallery – Наталка Якимович, журналістка “Амаль Берлін”, режисерка та продюсерка. У квітні 2022 року вона переїхала до Берліна з Києва і вирішила створювати український контекст також за кордоном.
Перша експозиція в галереї має назву “Крізь полум’я”. У ній представлені твори шістьох українців: Артема Волокітіна, Вікторії Підуст, Михайла Алексеєнка, Воло Бевзи, Романа Михайлова та Олексія Золотаря.
Дарка Горова поговорила з колегою про те, як журналістка прийшла до ідеї відкрити мистецьку галерею, до того ж за кордоном, чому вона обіцяла орендодавцю варити там борщ, чому назвала її Serpen, як облаштує там крамничку з українськими сувенірами та книгами, чи працюють українські виставкові зали також в інших країнах та чому Берліну дуже бракувало такого місця. І чи правда, що після повномасштабного вторгнення до українського мистецтва зʼявилося більше інтересу за кордоном та як взагалі за законом треба вивозити картини з України в ЄС.
“Мистецтво моя давня пристрасть і захоплення”
Наталко, вітаю з відкриттям! Як все пройшло?
Відкриття пройшло чудово і дещо несподівано. Я припускала, що в кращому разі прийде щонайбільше людей 150. А завітали до півтисячі відвідувачів. Ми роздрукували 300 матеріалів трьома мовами – німецькою, англійською та українською. Вже через кілька годин шукали в залі хоч один, щоб дати новим гостям. Навіть закінчилися чорнила в принтері. Двічі бігали за додатковими ящиками вина та пива.
Як взагалі журналістка прийшла до ідеї відкрити мистецьку галерею, причому за кордоном?
Мистецтво моя давня пристрасть і захоплення. Я товаришую з художниками та кураторами, знайома з колекціонерами, маю свою невелику колекцію сучасного арту. Мій коханий партнер – відомий скульптор Олексій Золотар. До речі, саме він мав персональну виставку скульптур у цій галереї минулого року. Влітку галеристка повідомила, що йде на пенсію, і запропонувала перейняти у неї приміщення.
У Німеччині зараз живуть понад мільйон українців. Звісно, серед них багато митців. Тут я познайомилася з Тетяною Маліновською та Артемом Волокітіним. Це родина художників із Харкова. Їхнє житло зруйнувала російська ракета, і тепер вони з п’ятьма чудовими дітьми живуть у Потсдамі. Я і раніше була знайома із їхньою творчістю, а в Берліні ми ще й потоваришували. Вже в Німеччині Артем написав дуже потужну роботу. На її презентацію приїжджав Олаф Шольц. І це така центральна робота, яка за собою повела всю експозицію. Так сформувалася ідея виставки – і все закрутилося.
Скільки коштує відкрити галерею в Берліні?
Я думаю, що конкретного цінника немає, бо багато нюансів. Але можемо якось узагальнити – рівно автівка. Я продала машину і ці гроші вклала в мистецтво. Також тут не стільки питання в ціні, як в удачі, знаннях і вмінні домовлятися. Мені пощастило, бо мала підтримку колишньої орендарки цієї галереї. Вона порекомендувала мене як наступницю.
Власник приміщення – дуже цікавий чоловік. Він справжній фанат мистецтва, пильно вивчав презентацію: яких художників планую виставляти, яке мистецтво мені подобається. І в нього була принципова умова: в приміщенні має бути лише галерея. Мовляв, жодних кабаків і кебабів. Я пожартувала, що кебаб не вмію, але без борщу ніяк! І ми в той же день підписали перші папери.
Як тобі вдалося швидко зробити ремонт, укласти договори на інтернет і комунальні та загалом організувати все протягом місяця?
З ремонтом, звісно, були питання. Треба було швидко, тому я шукала українців – і знайшла-таки. Надзвичайно їм вдячна. Бо уявити, що в Німеччині хтось візьметься за ремонт уже наступного дня – нереально. Хлопці, щоранку вам дякую, коли відчиняю двері!
А от далі було складніше. Три тижні ми чекали на інтернет, хоча попередня власниця навіть залишила модем. Але щось пішло не так у провайдера і власника лінії.
Логотип створив прекрасний фотограф Юрій Литвин із Ubik Litvin Studio. Він також зробив і афішу. А всі господарчі питання, на кшталт контрактів на світло та опалення, облаштування складу і забивання дюбелів під картини закрив мій коханий Олексій. Причому він був на милицях після складної операції на коліні. Соцмережі веду сама, всі презентації малюю сама – застосовую здобуті за 23 роки роботи на телебаченні вміння.
Чому Serpen?
Дуже довго обирала назву. Перебрали з півтисячі варіантів – і все не те. А коли я вже отримала ключі, помила підлогу в галереї й визирнула у вікно, то побачила навпроти вивіску з назвою вулиці – Авґустштрассе. І дзень! – це ж вулиця серпня! Мені дуже подобається, бо хотіла, щоб назва була зрозумілою міткою для своїх.
“Очікую чергу з сусідів-галеристів”
Чи можемо ми називати галерею Serpen першою українською в Берліні?
Мені здається, що Serpen зараз єдина українська галерея в Німеччині. Не знаю, чи коректно говорити про першу в Берліні. Мабуть, перша таки була у Людмили Березницької. Вона закрила тут проєкт у 2014-му і повернулася до Києва. До речі, відкрила свою нову галерею якраз під моєю квартирою на Воздвиженці. Ми так і познайомилися. Я тричі навіть вела мистецькі аукціони для її Kupava action house. Та й перші роботи для своєї приватної колекції я купувала у неї.
Чи давала вона тобі якісь поради та рекомендації?
Ми спілкуємося зрідка в месенджерах, але більш загально про життя, не про бізнес. У Людмили гарна експертиза і чудовий смак. У грудні в Serpen Gallery відкриється виставка Юрія Сівіріна. Bereznitsky art foundation уже майже 10 років веде його проєкти. Це буде мегаекспозиція навіть для досить балуваної Авґустштрассе. Очікую чергу з сусідів-галеристів, щоб подивитися на ці неймовірні полотна.
“Я і в Україні завжди жила, розраховуючи тільки на себе”
Чи маєш уже стратегію промотування? Як запрошуватимеш потенційних клієнтів?
Стратегія проста – піарити та продавати. У галереї я налаштована робити серйозні проєкти. Це не просто стіни, на яких висять роботи з цінами. Це концепт, представлення митців. І я впевнена, що українські художники готові до високої конкуренції. Однак, звісно, мені треба ще багато попрацювати, щоб якомога більше людей просто дізналися про існування такої галереї. Сподіваюся на дружбу з журналістами та на комунікацію з місцевими представниками артринку.
Думаю, що також комерційно мене трохи підтримає крамниця, яка буде в нижній залі. Там відвідувачі зможуть купити картини, сувеніри, книжки. Я вже зробила навіть окрему сторінку в інстаграмі – serpen.artstore.
Чи могли б допомогти з промоцією, наприклад, Посольство України чи Український культурний інститут?
Знаєш, я і в Україні завжди жила, розраховуючи тільки на себе. А тут – тим паче. У посольства стільки завдань, що розраховувати на підтримку було б наївно. Ми всі знаємо, що понад 30 років Незалежності держава Україна не надто переймалася ані культурою, ані її промоцією за кордоном. Не буде цього і зараз. Але було приємно, що посол Олексій Макеєв прийшов на відкриття. Може, в майбутньому щось і зробимо спільне: наприклад, мої ідея і продюсування + зв’язки та авторитет посольства + фінансування якогось місцевого фонду.
“Мати у себе вдома витвір мистецтва – це справжнє задоволення”
На яку цільову аудиторію орієнтуєшся?
Я б хотіла, щоб роботи купували прості німці. Коли я гуляю вуличками в центрі Берліна і заглядаю у вікна, бачу багато картин на стінах. Та й за кількістю галерей у Берліні припускаю: традицію колекціонувати мистецтво німці мають. Є ціле покоління молодих заможних людей – айтішники, блогери, стартапери. Ще є юридичні компанії, навіть з України, – вони часто купують роботи для офісів. У мене є солідні пропозиції. Я підберу кожному щось до душі. Люди витрачають шалені гроші на годинники, авто та сумки. Але мати у себе вдома витвір мистецтва – це справжнє задоволення.
Чи є українські галереї в інших країнах? Чи вивчала ти їхній досвід?
У Барселоні працює test gallery. Це проєкт мистецтвознавиці та скульптора Катерини та Івана Підгайних. Я була у них у гостях – роблять дуже прикольні речі! Об’єднали довкола галереї потужну спільноту: проводять і майстер-класи, і літературні вечори, і лекції. Ми іноді спілкуємося і, може, втілимо спільні проєкти. Також я знаю, що минулого тижня відкрилася українська галерея в Нью-Йорку. Є дуже потужний проєкт у Маямі – Voloshyn Gallery. Має грандіозний вигляд. Планую бути там на Новий Рік і, звісно, поспілкуватися.
“Коли люди в “шароварах” організовують виставки в поважних інституціях – це провал”
Чи правда, що після повномасштабного вторгнення до українського мистецтва зʼявився більший інтерес за кордоном?
І так, і ні. Є кілька думок – і не всім вони будуть приємні. Однак я їх озвучу. Перше: те, що нам співчувають чи захоплюються мужністю українців, не означає, що на нас чекають десь як на конкурентів. Або що нам готові платити за європейським цінником. Друге: створюється дуже багато відверто слабких проєктів. Цілий рух активних неофітів піднявся і тут, і в Україні. Якщо хтось танцює на вулиці гопака – хай буде, люди різні. Хтось має вести німецькою серйозні мітинги, а хтось хоче співати “Зелене жито”. Але коли люди в “шароварах” організовують виставки в поважних інституціях – це провал із сумними та тривалими наслідками.
Тобто так, інтерес зріс. Але це не потужна хвиля, яка може раптом зруйнувати весь міф “вєлічія руской культури” чи показати весь давній європейський контекст української. І я дуже радію, що нарешті наші куратори мають можливість працювати в європейських інституціях, що наші науковці отримують гранти та стипендії на роботу тут, що Український інститут має філії і в Берліні, і в Парижі, і в Лондоні.
Наскільки простою є процедура вивезення мистецтва з України в ЄС?
Процедура досить проста: оформити документи, що твір мистецтва не є культурною спадщиною. Це легко для творів сучасних авторів. Є компанії, які спеціалізуються на перевезенні картин та скульптур. Щось передаємо через знайомих, які їдуть в Європу. Якісь полотна просто скручуються і доправляються “Новою Поштою”. Зараз у мене вже є німецька страховка, яка покриває перевезення цінних речей у межах ЄС.
Я працюю з двома художниками, які вже понад вісім років живуть у Берліні – Вікторією Підуст і Воло Бевза. І от вони мене одразу засипали питаннями: “Як ти страхуєш наші роботи?”, “Хто відповідатиме за втрати?” Я десь навіть розгубилася, бо митці в Україні рідко з такого починають. Але зараз я їм дуже вдячна: за три тижні з усім розібралася і все владнала, як це і має бути в берлінській галереї.
“Улюблене” питання журналістів: розкажи про творчі плани.
Виставка “Крізь полум’я” триватиме до 10 грудня. 14 грудня відкриється експозиція Юрія Сівіріна та Віталія Протосені. Її можна буде оглянути до кінця січня 2024 року. На весну запланована спільна виставка з німецькими та данськими художниками. Презентації, прийоми – все буде. Вхід безплатний – приходьте, дивіться. Мені здається, що Берліну дуже бракувало такого місця!
Адреса: Auguststrasse 83, 10117
Всі фото з особистого архіву героїні.
