Наприкінці жовтня 2022 року Олексій Макеєв заступив на посаду посла України у ФРН. Рівно через рік, щоб підбити підсумки та дізнатися про плани, а також розпитати, як живеться українцям у Німеччині, з амбасадором зустрілася редакторка “Амаль Берлін” Дарка Горова.
(фото – Дарка Горова)
Ми обідаємо з Олексієм Макеєвим у гамірному закладі з символічною назвою Ständige Vertretung (“Постійне представництво”). Це таверна рейнської кухні з арковими вікнами з видом на Шпрее й фотографіями політиків у рамках на стінах.
“Цей заклад належить до моїх улюблених в Берліні, – говорить Макеєв, розглядаючи меню. – По-перше, розташований близько з посольством – називаю його нашим буфетом. А по-друге, смачно й автентично”. Пан посол замовляє традиційну рейнську страву – Himmel un Ääd (“Небо та земля”). “Небо” символізують яблука, “землю” – картопля, також страву подають із кров’янкою. Ми розмовляємо про імовірну появу в Берліні Українського культурного центру, вилучення німецькими соцслужбами дітей, прямий потяг із Берліна до Києва, діяльність українських громад у ФРН, що робити, коли німці починають говорити про “один народ”, та чому Макеєв вже тривалий час не був у відпустці.
(фото – Дарка Горова)
– Вже рік ви обіймаєте посаду посла України в Німеччині. Яких цілей вам вдалося досягти, а над якими ще працюєте?
– Рік тому мої німецькі друзі, колеги в посольстві, члени громади вважали, що від України в Німеччині почали втомлюватися. Але зараз я констатую, що підтримка зросла. Отримати та втримати її було одним із основних завдань для мене – зокрема і від президента. І ви бачите, що “Леопарди” та “Гепарди” поїхали, “Мардери” поїхали, “Патріоти” з’явилися, артилерія, набої…
Також важливо, щоб не тільки уряд, але і німецьке суспільство підтримувало Україну. Для цього я зустрічаюся не лише з мерами та депутатами місцевих урядів, а й з громадами, з німецьким медіа. За цей рік я дав понад 200 інтерв’ю і коментарів ЗМІ – важливо, щоб Україна постійно була на слуху. За сприяння посольства в Німеччині відкрили ДП “Документ”, представництво Українського інституту в Німеччині, відбулося багато культурних подій.
Інтерв’ю для німецького тижневика Focus
А працюємо ми зараз активно на іншому напрямку – економічному. Саме триває підготовка до Німецько-українського бізнесфоруму – очікуємо на приїзд прем’єр-міністра Дениса Шмигаля. Наступного року у Берліні відбудеться Конференція з відбудови України. Це майданчик для німецького та світового бізнесу, який хоче взяти участь у відновленні нашої країни. Мова про інвестиції, локалізацію бізнесу в Україні, співпрацю з українськими партнерами. Це одна із найважливіших задач нашої команди сьогодні.
На відкритті ДП “Документ” у Берліні
(фото – Дарка Горова)
– У Берліні дуже не вистачає Українського культурного центру. Чи працює посольство над його появою? Яка ймовірність, що центр може з’явитися, наприклад, вже наступного року?
– Ми б справді хотіли посприяти появі такого центру. Мене вже називали торговцем зброєю. Минулої зими довелося також опанувати деякі навички електроінженера, щоб розбиратися в генераторах і трансформаторах. Але берлінським рієлтором я точно не можу стати. Зараз посольство веде перемовини з мерією Берліна щодо приміщення, уже маємо кілька пропозицій. Але нададуть його не посольству, а громадській організації українців.
Я зустрічався з берлінською громадою і запропонував представити проєкт: наскільки велике приміщення треба, які там будуть активності, хто, власне, буде всім керувати? Також маємо чіткі домовленості з бургомістром Берліна Каєм Вегнером. Тому так, цілком реально протягом року створити Український культурний центр у Берліні.
До речі, з таким запитом звертаються до мене не тільки берлінці, а й громади інших міст. А в деяких містах – в Дрездені, Ганновері – українська громада настільки крута, що вони й самі чудово все організовують!
На зустрічі з представниками українських організацій Берліна (фото – Дарка Горова)
– Свого часу у вас була ідея перейменування берлінського кафе “Москва” на кафе “Київ”. Її добре сприйняли в українській громаді, але досить негативно серед німців. Чи не відмовилися ви від цієї ініціативи та наскільки вона реалістична?
– Ідея народилася в громаді, я лише її підтримав. Символічно кафе вже перейменовували на кілька днів, проте попередній уряд Берліна відкидав ініціативу з аргументом “історично-культурна пам’ятка під захистом держави”. Чинний бургомістр Вегнер обіцяв ще раз розглянути це питання.
На відкритті муралу, присвяченого Україні, в Берліні (фото – Дарка Горова)
– Чи ведеться робота із запуску прямого залізничного сполучення між Берліном та Києвом – чи хоча б польсько-українським кордоном?
– Як ви знаєте, українські та європейські колії мають різну ширину. Саме тому навіть пряме сполучення із Варшавою нині здійснюють з пересадкою на польський потяг на кордоні – щоб зберегти три години, за які раніше українському потягу міняли колеса.
Прокладати паралельно вузьку колію для європейських поїздів економічно недоцільно – простіше знайти рішення, як пасажирів “підхоплюватимуть” європейські перевізники. Тому поки ймовірний варіант – пересадки на кордоні. Визнайте, навіть у Німеччині з її розгалуженою залізничною мережею без пересадок у велику кількість міст не доїдете. Сподіваюся, найближчим часом знайдуть спосіб прискорити паспортний контроль – наприклад, його здійснюватимуть прикордонні служби двох країн одночасно. А коли Україна стане членом ЄС потреба у ньому взагалі зникне – і час у дорозі скоротиться.
З головою правління Deutsche Bahn Ріхардом Лутцем (фото – Дарка Горова)
– Українську громаду непокоїть питання щодо вилучання німецькими соцслужбами дітей із сімей шукачів захисту. Чи має посольство дані, про яку кількість дітей йдеться? Як саме відбувається цей процес?
– Рішення вилучити дітей приймають судді, після чого повідомляють нам. Буквально щойно ще один випадок трапився у Франкфурті. Ми не маємо змоги ходити на всі судові засідання, але якщо громадяни до нас звертаються, повинні переконатися, що їхні права не порушені. На жаль, часто німецькі суди мають рацію, але деколи нам вдається змінити їхні рішення.
– Про які випадки йде мова? Що саме робили батьки?
– Домашнє насильство. Дитину не можна бити, не можна на неї психологічно тиснути – чомусь для деяких українських батьків це є новиною. Звісно, німці переймаються долею дітей і дзвонять у соцслужбу, коли постійно чують крики та плач із сусідньої квартири та бачать малечу із синцями.
Хіба це новина, що обов’язок кожної дитини – ходити до школи? Деякі українські батьки, наприклад, принципово не віддають дітей у німецькі школи. Аргументують тим, що це не потрібно чи вони не хочуть. Можна було б це зрозуміти в перші тижні після повномасштабного вторгнення, але соціалізація – важлива частина і сімейного добробуту, і розвитку та адаптації дитини.
Але варто зауважити, що українці не є якоюсь особливою категорією. Соцслужби забирають і німецьких дітей, і дітей емігрантів із інших країн.
Біля резиденції посла в Берліні (фото з особистого архіву Олексія Макеєва)
– Палку дискусію в громаді викликала заява голови Державної міграційної служби України , що Україна закликає інші країни не сприяти інтеграції своїх громадян. Мовляв, вони повинні повертатися з часом додому. Наскільки коректною, на вашу думку, є ця ініціатива і наскільки реальною до втілення?
– Що стосується звернення уряду України до уряду Німеччини, цю функцію виконую я. І можу вас запевнити, що з проханням не створювати програми для інтеграції громадян України до уряду Німеччини я не звертався. 1,1 млн українців отримали тут прихисток, медичне страхування, квартири, соцдопомогу, мовні курси, освіту і дозвіл на роботу. Варто розуміти, що це була не ініціатива ФРН, а загальноєвропейське рішення.
Кожен українець ухвалюватиме рішення сам: чи почувається він тут/в Україні безпечно, наскільки сильно хоче повернутися додому, чи є куди повертатися? Багато хто вирішив-таки залишатися у ФРН до кінця війни. Отже треба дітей віддати в школу/садок, почати вчити мову, знайти роботу – це все і є інтеграція. Усі українці в Німеччині її уже давно проходять. І це чудово!
Але водночас це не означає, що ці люди втрачені для України. Я хочу закликати наших співгромадян: щойно ви відчуєте в собі сили, повертайтеся в Україну, бо нам її відбудовувати. Ваш новий досвід та набуте знання німецької мови не тільки допоможуть країні, а й сприятимуть вашій кар’єрі та заробіткам. Я знаю, що деякі німецькі компанії вже підшуковують співробітників на хороші посади для своїх майбутніх відділень в Україні.
Сьогодні відбувається те, що сталося б, коли Україна отримала членство в ЄС. Українці отримали доступ до європейських ринків збуту та праці. Саме тому я звертаюся до міністрів та урядів федеральних земель із проханням знизити вимоги до певних професій. Наприклад, для вчителів. Їхня українська безперечно є бонусом. Але чи справді їм потрібна німецька на рівні С1, якщо вони працюватимуть в інтеграційних класах? Можливо, достатньо В1 чи В2?
В своєму кабінеті в посольстві України в Німеччині (фото – Дарка Горова)
– Я була на вашій зустрічі з українськими організаціями рік тому, коли ви щойно вступили на посаду. Тоді ви сказали, що кожен із українців тут – це посол України в Німеччині. Але водночас навряд Україна хотіла б мати деяких “послів” – російськомовних, неосвічених, які себе з країною навіть не асоціюють.
– Я як посол представляю всю Україну. І президента, і уряд, але також і всіх українців, які нині тут перебувають. Всю Україну – яка вона є. Така робота дипломата. І звичайно, набагато легше і простіше представляти Україну успішну, патріотичну, сучасну.
Є активні українці в Німеччині, які створюють щось нове. Це пасіонарії, їх видно, про таких українців німці знають. Але так, є люди зі старим радянським мисленням. І таку Україну я теж представляю. Це прикро, але кожна країна має свою історію – і у нас вона зокрема й така.
– Багато пасіонарних українців у громаді якраз нарікають, що німці часто продовжують розповідати про “один народ” та мирити нас із росіянами – і через це опускаються руки.
– Українські дипломати постійно займаються розвінчуванням міфів – і проходять роки, перш ніж скресає крига. Я 26 років розповідаю, що не треба дивитися на Україну через московські окуляри. Наприклад, десятиліттями в МЗС Німеччини був єдиний департамент Росія-Україна-Білорусь – і лише зараз це почало змінюватися. Корпункти великих німецьких ЗМІ теж завжди були лише в Москві – ніколи в Києві.
Все починається зі шкільної програми – для початку потрібно, щоб у підручниках не було російських лекал про, наприклад, напад Німеччини на Росію під час Другої світової. Тому ми починаємо працювати з комісією німецьких істориків, з університетами. У Франкфурті-на-Одері відкрили Центр українських студій, у планах зробити схоже і в інших вишах.
(фото з особистого архіву Олексія Макеєва)
– У якому місті, на вашу думку, найактивніша громада українців у Німеччині?
– Ганновер, Дрезден, Франкфурт, Дюссельдорф, Гамбург – всюди нещодавно відкрили українські центри. На моїй сторінці у фейсбуку є дописи з хештегом #крутагромада. Закликаю активних українців Німеччини, які запроваджують цікаві ініціативи, писати мені та ділитися своїми успіхами. Я розповідатиму про них, проситиму генконсулів сприяти розвитку цікавих проєктів – це надихатиме інших.
(фото з особистого архіву Олексія Макеєва)
– Мені надзвичайно сподобався Центр українців у Ганновері. Навіть трохи заздрісно, що у нас у Берліні такого немає.
– Тому що там це хтось зробив, а в Берліні процес ще триває. Активістів деяких громад знають бургомістри і навіть федеральні міністри. Оцей зв’язок дуже важливий: якщо громаду помітно, якщо її учасників знають в обличчя – тоді справи йдуть швидше.
На відкритті першого відділення Nova Post в Німеччині (фото – Дарка Горова)
– А ви були цього року у відпустці?
– Ні. Я не можу собі дозволити відпустку, коли моя країна у війні. Відпочивати будемо після перемоги. Якщо зрідка трапляються вихідні без робочих поїздок, участі в культурних заходах чи інтерв’ю, намагаюся займатися спортом. Люблю грати в бадмінтон. Три години на корті чи в тренажерці добре розвантажують голову.
(фото з особистого архіву Олексія Макеєва)
