20/01/2023

Олена Макеєва, дружина посла України: “Всім і важко, і складно – такі часи”

“Я не типова дружина посла”, – сказала Олена Макеєва, коли ми познайомилися. Вона – аудитор, податковий консультант, голова ради директорів аудиторської фірми “Аксьонова та партнери”, яка на ринку вже 20 років. У 2022 році ця компанія сплатила 2,7 млн грн податків. 

У 2015-2016 Макеєва працювала заступником міністра фінансів Наталії Яресько, відповідала за державні доходи бюджету країни. Олена модерує дискусії на економічних форумах, читає лекції, веде колонки на НВ та “Українській правді”. 

(з Наталією Яресько, пані міністром фінансів України у 2014–2016 рр.)

З чоловіком Олексієм вони побралися ще студентами, а їхня доросла донька Анастасія саме закінчила університет у Страсбурзі. 

Дарка Горова зустрілася з Оленою Макеєвою у людному берлінському кварталі біля Хакешер Маркт і дізналася, для чого вона постійно їздить в Україну та інтенсивно згадує німецьку, чи бігтиме Берлінський марафон, чому робить ремонт у посольській резиденції в Далемі та який її чоловік у сімейному житті. 

– Олено, чи адаптувалися уже на новому місці? Чи подобається вам у Берліні?

– Люблю Берлін і дуже комфортно себе тут почуваю. Як маю нагоду, обов’язково сюди повертаюся. Три роки тому навіть святкувала тут свій день народження. 

Берлін дуже динамічний, всі кудись рухаються – це мені подобається і нагадує рідний Київ. Взагалі німецька столиця закохає будь-кого. Тут є люди з абсолютно різних країн, із різним кольором шкіри, мовою, одягом і стилем життя, і всіх їх Берлін тепло приймає. І до речі, саме у берлінців високий рівень англійської – у вас ніколи не виникне проблем порозумітися, якщо володієте нею. 

– Ви ж уже жили в Берліні раніше?

– Так, це не перше наше відрядження за кордон і саме тут ми вже жили у 2009 році, коли чоловік працював в посольстві на посаді радника з політичних питань.

У Берліні ми живемо у посольській резиденції, яка знаходиться в Далемі – це спокійний заможний район на околиці. Я досі займаюся облаштуванням побуту, як і більшість жінок, які поїхали з України. Досі, наприклад, немає кухні. Звісно, я переробляю все під свій стиль з нуля, та й треба купити якісь речі. Ну ви ж розумієте, матрац має бути свій, якісь інші речі теж. Ти ж уже звик до якогось певного стилю, рівня життя. Насправді не люблю цим займатися – не моя сильна сторона. І звичайно, в посольстві немає бюджету, щоб щоразу влаштовувати ремонти. Тому все роблю за власний кошт.

Ще справа в тому, що в сім’ї попереднього посла був кіт. А у мене алергія на котів. Причому не на шерсть, а на епітелій – у мене починається від нього астматичний синдром. І це от той випадок, коли я розумію орендодавців, які забороняють знімати помешкання людям із тваринами. В моєму випадку це несе загрозу життю. Тому перший тиждень ми жили в готелі – треба було пофарбувати стіни і змінити покриття хоча б в одній кімнаті. 

– А в яких ще країнах ви були у тривалих відрядженнях?

– Ще в Швейцарії жили, в Берні. З 2009 року жили в Києві. Чоловік працював політичним директором Департаменту політики і комунікацій МЗС, йому було цікаво. У мене – бізнес, якому я завжди приділяла багато часу. Але зараз Олексій каже, що відчуває: потрібний Україні тут. 

Я знаю, що таке жити за кордоном. І в мене жодного разу не з’явилася думка переїхати кудись назавжди. Ніколи! Але зараз інша ситуація: треба – то треба.

– Ми зустрічаємося після ваших курсів німецької. Ви вчите її з початку чи поглиблюєте знання?

– Інтенсивно – 5 годин щодня в Гете-Інституті – згадую забуте, бо багато років моя німецька була пасивною. 

Одного разу я побачила рекламу Конгресу аудиторів у Берліні – нашій професії виповнювалося 75 років. І вирішила взяти в ньому участь, подивитися, як працюють колеги у ФРН. Пам’ятаю, купила дорогі квитки на всі три дні заходу, а потім прочитала, що робоча мова – німецька. Ну звісно: це ж німецький конгрес, а не міжнародний! І переді мною стала задача за короткий час вивчити німецьку до пристойного рівня. Через три місяці я вже могла говорити і розуміти, про що йдеться. А потім поглиблювала свої знання тут і в Києві.

Саме тоді я зрозуміла, яка велика, просто колосальна, різниця – звертатися до німців англійською чи німецькою! Коли розмовляєш із людьми однією мовою, вони зовсім по-іншому до тебе ставляться. Тож вирішила довчити її, щоб завоювати серця німецькі клієнтів в Україні. Треба сказати, що ця тактика була вдалою. Я опанувала німецьку дуже швидко, бо мала високу мотивацію. Приходила пізно ввечері після роботи додому і сідала за підручники. А ще мені німецька цікава, тому що вона дуже математична. 

– У вашого чоловіка чудова німецька. Ви розмовляєте з ним для практики?

– Так. Але ж ви розумієте: ми одружені 25 років. І коли я прошу його практикувати німецьку або англійську мову, він починає з фонетики. А для мене це langweilig (нудно – Авт.), хочеться швидше – я людина результату. А для нього важлива якість, тож починає, як треба правильно вимовляти. Тоді я кажу: “Все, стоп – далі я з викладачами”. 

– Чи має дружина посла певні обов’язки під час дипломатичної місії свого чоловіка? 

– Ні. Я маю свій бізнес, своє життя в Україні і маю право його не змінювати раптово, коли мій чоловік отримує нове дипломатичне відрядження. Але я людина дієва та активна і хотіла би знайти сфери до душі, щоб бути корисною. Наприклад, із задоволенням втілила б в життя корисні проєкти, що стосуються рівних прав чоловіків і жінок чи, скажімо, в жіночому підприємництві.

Але звісно, є заходи, на яких незручно чи некоректно бути без дружини. Це наприклад, вручення ввірчих грамот Президенту Німеччини (про історію церемоніальної сукні Олени від українського дизайнера ми писали тутАвт.).

Один захід у резиденції ми уже проводили разом – запросили всіх працівників посольства з сім’ями, з подарунками для дітей і таке інше. Бо раніше співробітники не бачили резиденцію і їм було цікаво. Звичайно, останнім часом кількість заходів сильно зменшилася через пандемію. Але розповідають, що коли цю будівлю придбали, там був штат помічників, які опікувалися організацією прийомів. 

– Цю будівлю придбали? Це власність України?

– Так. Це ще одна територія України у ФРН крім посольств і консульств. І до речі, це радше виняток, бо здебільшого країни орендують резиденції для посольств. 

(з Ельке Бюденбендер, дружиною Президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра під час новорічного заходу у Палаці Бельвю)

– Українські дипломати сьогодні – теж на фронті, просто воюють іншими засобами. Але навантаження – і психічне, і фізичне – суттєво зросло. Як це вплинуло на вашу сім’ю, особливо зважаючи ще й на вимушений переїзд? 

– Для мене немає нічого незвичного, тому що чоловік все життя працював 24х7 і субота у нього завжди була робочим днем. Ще зі студентських часів. І я завжди була в офісі допізна і теж працювала по 12-14 годин на день. Але це не означає, що ми не проводимо час разом. Бо значення має не кількість, а якість. Можна весь день провести разом, просидівши при цьому кожен у своєму телефоні.

Крім того, це все відносно. Багато українок у Німеччині уже майже рік не бачили своїх чоловіків, і самі збирають меблі, і носять тягарі. Всім і важко, і складно – такі часи. 

– Розкажіть будь ласка, який ваш чоловік. Бо ми знаємо про його професійні якості – з інтерв’ю чи прес-конференцій – але не про людські. 

– Він дуже надійний і надзвичайно врівноважений – ніколи не піднімав голос. Я взагалі не уявляю, щоб мого чоловіка щось вивело з себе – от що б це могло бути? З нашою донькою Анастасією він завжди говорив на рівних, а коли вона була маленька, присідав, щоб дивитися в очі. Я дуже активна, імпульсивна, він натомість – повна протилежність. 

– В одному інтерв’ю ви назвали його романтиком дипломатії та інтровертом…

– Я людина з бізнесу, працюю в полі. Бачу, як відбуваються процеси в економіці, всередині країни. Дипломати натомість працюють із зовнішнім світом, зі, сказати б, паралельною реальністю. І я часом називаю романтиками людей, надто позитивно налаштованих, які не бачать очевидного негативу. Наприклад, мій чоловік ніколи не мав справ із податковою і не розуміє масштабу корупції і проблем у цій сфері, які у мене викликають жах, сум і розпач. Але разом із тим він у дипломатії як риба у воді, жодних сумнівів. 

А щодо інтроверта, думаю, це притаманно більшості дипломатів. Бо яка головна порада для комунікаторів? Більше ставити питань, більше слухати ніж говорити. Втім Олексій справді не пускає в душу незнайомих людей. 

– А де вчиться ваша донька Анастасія?

– Саме закінчила факультет кіно та фотографії в Страсбурзі. Починає шукати свою першу роботу і для цього планує переїхати в Париж. Це ж вона знімає, монтує і веде мій Ютюб-канал про податки і все довкола. 

Донька вільно говорить французькою, яку вивчила у звичайній київській школі №49. І я пишаюся, що Анастасія вчилася саме там, а не в приватній. Вона посідала перші-другі місця на олімпіадах із французької мови. При цьому я французьку не знаю, а чоловік володіє на базовому рівні. 

– Часто з нею бачитеся?

– Так, ми великі друзі і регулярно бачимося. Коли все почалося, донька була в Києві на канікулах. Тому я вирішила її відвезти машиною в Страсбург, щоб вона закінчила магістратуру. Ми з України шість діб їхали! 

Взагалі з часу повномасштабного вторгнення я вже накатала 30 тис. км. Часто їжджу в Україну. Будь-який бізнес потребує уваги і залучення. Інакше нічого не буде. Колись – літала. Працюю 4 дні в Києві – у четвер ввечері полетіла, в неділю повернулася. Зараз їжджу на машині, навіть не зважаючи на те, що дорога займає десь 1,5-2 дні. 

– Маєте улюблені місця в Берліні?

– Біля Площі Рози Люксембург є в’єтнамський ресторанчик “Месьє Вонг”. Це сімейний бізнес, який уже там цілу вічність – ми його знаємо уже з десяток років. І завжди охоче відвідуємо, бо надзвичайно смачно, надзвичайно! Кажуть, що його навіть номінували на зірку Мішлен, але щось не склалося.  

Ще мені подобається 6-й поверх KaDeWe – нагадує наш київський ЦУМ. Там великий вибір і смачно, але і швидко – суші, паста, устриці, що завгодно. Гуляти я люблю в околицях Потсдамер Платц, а бігати, звісно, в Тіргартен. 

– Чи плануєте ви пробігти Берлінський марафон? Він належить до World Marathon Majors – шістки найвідоміших у світі. А ви уже бігли Рим, Париж і найкрасивіший гірський забіг – на гору Юнгфрау в Альпах. 

– Забіг на Юнгфрау був моїм першим марафоном, а брала в ньому участь чотири рази. І звісно, як ще ти можеш вивчити Париж чи Рим окрім як пробігти там 42 км? Але участь у Берлінському марафоні – це лотерея. І я подавалася та не виграла. 

Взагалі марафон – це дуже круто! Це певний вид медитації, коли ти можеш очистити свою голову від зайвого. Чотири місяці жорсткої підготовки і спецдієти теж йдуть на користь. До речі, я нещодавно перестала їсти м’ясо, надала перевагу білкам рослинного походження. І під час чергової перевірки організму, які я регулярно влаштовую, лікар сказав: “Ну нарешті у вас достатній рівень білка в організмі”. Тобто без м’яса не тільки можна жити, а ще й почуватися значно краще!

(всі фото надала героїня)