У складні моменти, коли здається, що все навколо проти мене і я не справляюся, то заплющую очі й опиняюся у своїх місцях сили. Вони змінюються, їх є в моїй пам’яті кілька десятків. Я дістаю їх як з шухляди з цінними речима, залежно від моменту і потреби…
Мої місця сили
Часом згадую Київське море. Коли воно замерзло повністю – і я йшла льодом вздовж кілометрами, тягнучи санчата з маленьким сином.
Чи пагорби Бакоти. Це затоплене історичне село під Кам’янець-Подільським. Місце мені давно показали подруги. Тоді там не було й натяку на якісь новобудови й здавалося, що от-от вздовж води бігтимуть динозаври.
Чи джерело біля мазанки моєї бабусі на хуторі біля Підгорецького замку. Там в хащах садка я ховалася від курей і батьків, жуючи підібрану в траві солодку підгнилу грушу.
Біля скель Довбуша якось в наметі я зустріла замість романтичного сходу сонця проливний холодний ранковий дощ. У рясному дощовому тумані я крокувала слизькими сходинками на скелю Лева в Сігірії на далекій Шрі-Ланці. Кілька разів хотілося повернутися, але на вершині чекало пекуче сонце і неймовірні краєвиди.
У дощ я піднялася на Говерлу. Але замість сонця там зустрів холодний вітер і відчуття, що можна здолати абсолютно все, якщо вірити й хотіти. Спуск болотними стежками, до речі, для мене виявився значно складнішим.
У селі Ворон під Судаком у нас був родинний будинок, який балконом впирався практично в скелю. Таких зірок, як там, на кримському небі, я не бачила більше ніде. Навіть на закинутому грецькому острові, де дорогою до моря понад годину не було жодного вогника. Кримські зірки на балконі світилися буквально на відстані протягнутої руки. Здавалося, що якщо протягнути долоні, то можна відчути тепло далеких світил. У тому будинку я не була з 2014 року. Десь там в шафах досі лежать мої італійські лляні сукні. Або й не лежать. Можливо, тому мені так відгукується наш новий проєкт для Serpen Gallery.
Ай-Петрі за фіранкою
Олег Тістол — один з найвідоміших сучасних художників України, представник українського необароко та лідер “Нової української хвилі”. Варто зазначити, що Тістол – значно більше, ніж зараз заведено асоціювати зі словом “художник”. Він митець у найширшому значенні. Окрім живопису, Олег Тістол створює скульптури, фотографії та інсталяції. Його роботи є в музеях і в приватних колекціях України, Європи та США.
На виставці представлені твори Олега Тістола із серії “Ай-Петрі”. Їх художник написав впродовж 2022-23 років. Весь час від початку повномасштабного вторгнення він провів за роботою у своїй київській майстерні. Хоча міг би легко мандрувати закордонними резиденціями.
“Ай-Петрі” – це різнокольорові зображення найвищої кримської гори. Половину полотен закривають візерунки, створені з допомогою звичайного тюлю. Художник скористався фіранками як шаблоном. Тож можна вважати, що кожне зображення – як вид на гору через різні вікна.
“Художник створює шаблон Ай-Петрі, який нині, під звуки повітряної тривоги, заповнює своїми станами, емоціями та проживаннями. Нова “гора”, що виходить з-під пензля, віддзеркалює цю саму мить, яку тепер проживає митець. Емпатичний глядач може відчути себе таким, що стоїть у майстерні за плечем художника, тихо спостерігає за його сповіддю…”, – зауважує співкураторка виставки Маріанна Джулай.
“Ай-Петрі має стати останньою точкою у географії російської війни в Україні”, – проголошує Олег Тістол.
Пальма – символ Раю на Землі
Якщо у своїх спогадах я відчуваю ностальгію за своїм Кримом з дикими пляжами, галькою та білим вином на балконі під платівку Емі Вайнгауз, то для сотень тисяч людей анексія стала реальною драмою з втратою домівок, майна, родин та близьких.
Після анексії Криму давніші роботи Тістола теж набрали драматичного звучання. Колись в Криму він започаткував цілу серію із зображенням пальми. За цим символом його роботи впізнавані на міжнародній артсцені. Художник називає пальму національним деревом України.
На відкритті виставки друг митця, теж видатний художник Володимир Будніков пригадав, як вони колись у 90-х разом поїхали до Ялти на пленейр. Це була перша поїздка Тістола на півострів. Відтоді Крим став місцем сили для митця.
“Мої перші гори, як і пальми, – це була весела і легка самоіронія, з часом вона почала перетворюватися на глибоку віру в справжні візуальні символи Раю, Віри, Краси. А тепер я просто розважаюся, зображуючи “Дорожні знаки” на шляху своїх роздумів про дійсно важливі речі”, – розповів перед відкриттям Олег Тістол.
Екзотичні острови Валерії Трубіної
З творчістю Валерії Трубіної я знайома не лише за мистецтвознавчими статтями про сквот “Паркомуна” та її роботами на Kyiv Art Week. У нас є спільні друзі. Власне це й вплинуло на її рішення показати роботи, які демонструвалися в Берліні у далекому 2009 році.
Пригадую, що коли я розгорнула сувій з першим полотном Валерії, то аж зойкнула. День був складним, думки важкими – аж раптом я побачила шматочок раю. І це не про зображення, а про енергетику, якою дихають її полотна. Здається, що тоді у приміщенні навіть змінилося освітлення. Від цих робіт йде неймовірна енергія сили та спокою водночас. Згодом я дізналася, що частина картин була створена Валерією після мандрів Гаваями. Там художниця провела тривалий час, всотувала красу природи та вивчала традиції екзотичних островів.
“Там на кожному кроці панує магія. Ці землі зачаровують та приваблюють своїм таємним світом, іноді не відпускають, відкриваючи все нові таємниці та секрети. У місцях сили енергія кардинально змінює свідомість. Чари панують безмежно і повновладно. Після такого контакту із Всесвітом у людини просто немає шансів не змінитися назавжди”, – згадує Валерія.
У шухлядах моїх спогадів теж є місце сили на одному з Тайських островів. Я пригадую, як підіймалася на гору до сходу сонця. Навколо панувала тиша. Раптом джунглі почали оживати. Коли на обрії з’явився першим промінчик сонця, заспівала пташка. Спершу одна, а за секунду це вже був хор голосів. Тому робота Трубіної “Схід сонця в джунглях” така мені тепла і знайома. Бо навіть якщо зараз ніяк не дістатися далеких островів, ними можна милуватися на картинах.
Обмежений доступ
“Кожна людина має свої місця сили. Для українців у час війни це поняття драматичним чином актуалізувалось. Для когось це дім батьків, сповнений щасливими спогадами дитинства, для когось – місця подорожей, де почувався наповненим та щасливим. За ці роки війни мільйони українців були змушені покинути свої домівки, не маючи можливості навіть відвідати могили батьків в окупованому Криму, на Луганщині, Донбасі. Зруйновані цілі міста, важливі культурні обʼєкти, села стерті до пилу”, – пояснює ідею проєкту співкураторка виставки Маріанна Джулай. Заради події вона спеціально приїхала до Берліна та привезла частину робіт. Після повномасштабного вторгнення кураторка переїхала з Києва до Амстердама. Там вона започаткувала голландсько-український культурний центр “Каштаньє”.
Як на мене, дуже важливо пояснювати іноземцям, що за поняттям “територія України” стоять не просто географічні координати, а цілі пласти культури та безліч драматичних історій людей. За кілька тижнів у Serpen Gallery відбудеться кілька лекцій англійською мовою про творчість Олега Тістола та Валерії Трубіної. Для цього в Берлін приїде мистецтвознавиця Наталя Маценко.
Трохи магії в Serpen Gallery
Кожен з нас зараз потребує трохи магії, трохи віри й багато сили, щоб йти далі. Усі ці складові є у мистецтві.
У Serpen Gallery вдалося зібрати роботи понад десятка відомих українських художників та мисткинь. Юрій Коваль зі Львова виставляє свої “зниклі вази”. Це серія робіт про цінні речі, які або втрачені, або їхня важливість стала не такою значущою в наші дні.
Київський художник Віталій Кравець у благодійній серії “Краєвид” рефлексує на тему зміни ракурсу. Тепер все частіше ми бачимо українські поля з висоти дрона і там не колоситься пшениця, а проглядаються вирви від снарядів.
Стрітарт-митець Apl315 створив цілу серію робіт “Одеські катакомби”, на яких перемалював стінописи з печер. До речі, у Преслауберзі можна побачити його масштабний мурал з цього циклу.
Приходьте надихатися та згадувати свої прекрасні переживання, які були й вдома, й деінде. І ще обов’язково будуть.
Виставка триватиме до 15 квітня. Вхід безкоштовний. Serpen Gallery працює з середи по неділю з 14:00 до 19:00.
Читайте також колонку Дарки Горової “Садити дерева перед кінцем світу” та Нани Морозової про кохання на відстані під час війни