Що ви думаєте та відчуваєте, коли чуєте “за столом уже немає місця”? Дискримінацію? Гендерну нерівність? Я не заслуговую на це місце? У таких ситуаціях говорить наш життєвий досвід. Це реальність, із якою щодня стикаються мільйони жінок у кожній країні. Але чи завжди це правда?
Іноді за столом справді немає вільного місця. Але це ще не означає, що тобі не раді і все проти тебе. Просто наразі для тебе немає стільця. Можливо, ти запізнилася, а всі стільці в кімнаті зайняті. Чи привід це засмучуватися і покидати захід? Тобто змінювати свої плани та цілі?
Поки хтось зосереджується на відмові, інші знаходять місце, незалежно від того, чи є де сісти. А хтось створює не тільки собі місце, а й організовує цілий стіл!
Різне культурний, соціальний рівень та життєвий досвід породжують різні перспективи. Моя донька – фотограф. І коли вона не може змінити сцену, вона змінює кут зору. Ви не можете змінити те, що роблять інші люди – ви можете змінити лише те, що робите самі.
Коли я кажу: “Мене ніколи не дискримінували як жінку”, маю на увазі: “Я ніколи не чекала на місце за столом, натомість знаходила його сама”. Йдеться про те, щоб взяти ситуацію під контроль і не бути жертвою.
Іншими словами, я змінювала свій кут сприйняття. Завжди зосереджувався на тому, що можу зробити сама, на можливостях навколо та моїх цілях. А не на обставинах і перешкодах, що стоять на шляху.
Нещодавно я брала участь у конгресі жіночого лідерства в Берліні. Жінки скаржилися на “стільці”, зроблені чоловіками і для чоловіків. І я запитала, чи дійсно нам, жінкам, потрібен отой “стілець”? Тобто якісь спеціальні умови чи запрошення, щоб досягнути своєї мети? Адже “стілець” – це просто інструмент. Наприклад, це квоти для жінок. Обговорюючи це питання з активістками по всьому світу, чула твердження: “Нам не потрібна квота, щоб залишитися. Нам потрібна квота, щоб увійти”. Гарно, коли такий інструмент є. Але відверто – так буває не часто. І вкрай рідко в українському бізнесі.
Я хочу розповісти вам про Катерину Рябченко. Вона очолює “Агро Регіон” – це одна з кращих українських аграрних компаній за врожайністю та операційною ефективністю.
Вона розпочала посівну кампанію під час повномасштабного вторгнення. А коли врожай зібрали, всі порти виявилися зачинені. Росія заблокувала зернові коридори в Чорному морі, а Польща закрила експорт українського зерна. Логістичні тарифи зросли в 5 разів.
Чи могла Катерина розраховувати на зручний стілець, якісь спецпропозиції та умови? Ні. Вона почала діяти активніше, ніж будь-коли. Знайшла партнерів та інвестувала в сухий порт у Румунії. Тобто створила цілий “стіл” – побудувала новий логістичний маршрут, щоб врятувати компанію і врожай.
Ще один приклад – Катерина Зубарєва. Вона співвласниця української компанії з виробництва піжам Sleeper. 99% працівників – жінки. Через повномасштабне вторгнення виник ризик не виконати контракти для кращих універмагів світу. І Катя з бізнес-партнеркою прийняли рішення про тимчасове перевезення виробництва у Туреччину. Вони прагнули будь-що виконати всі замовлення, сплати податки в Україні та мати можливість донатити.
“Шукає відкрите вікно замість того, щоб зациклюватися на зачинених дверях” – саме так я б описала Катерину. Вона дозволяє собі бути такою, якою вона хоче бути, а не обмежуватися чиїмись очікуваннями. Після низки випробувань вона не тільки втримала бізнес, але й відновила реноме компанії. На це пішов час та енергія, багато зусиль та терпіння. Але це філософія цієї компанії – жінка в піжамі завжди має вибір – залишитися вдома або піти на захід, або одне й інше.
Для вас завжди знайдеться стілець, якщо ви візьмете його з собою! Як я іноді на свої виступи. Щоб мене почули у дальніх рядах аудиторії, коли я розповідаю про Україну та наших сильних жінок, я виношу стілець на сцену і підіймаюся на нього.
І ще додам про свою подругу Наталку Якимович, яка опинилася в Берлін без “стільця” – без звичних інструментів продюсера: мови та широких контактів. Спершу вона влаштувалася офіс-менеджером у німецько-американську компанію, щоб покращити рівень англійської. Потім повернулася до журналістики і почала писати в “Амаль Берлін”. А згодом відкрила Serpen Gallery. Мистецтво було її давною пристрастю, а стало зайнятістю!
Тож, якщо за столом вам немає місця – нагода проявити себе! Не спиняйтеся перед труднощами, не зважайте на обмеження – дійте! І не забувайте про жіночу підтримку – з подругами завжди можна сісти поруч на одному стільці.
Олена Макеєва
Голова ради директорів “Аксьонова та партнери”
Geneva Group International
Читайте також колонки – Наталки Якимович про пошуки себе в нових реаліях
Дарки Горової до річниці повномашстабного вторгнення
та Нани Морозової про святкування Дня закоханих, якщо вас роз’єднала війна
