Сьогодні 14 лютого. Для світу – день романтики, листівок із сердечками та милих подарунків. Але як День святого Валентина будемо відзначати ми, чиї коханці, наречені й чоловіки за тисячі кілометрів у небезпеці? Про свято кохання та стосунки на відстані під час війни розмірковує Нана Морозова.
Статистика самотності
День святого Валентина для українських жінок – це не про романтику. Це про розлуку. Днями моя колега у Франкфурті написала статтю про трьох українок, які після півтора року в Німеччині повернулися додому. Двоє з них – до чоловіків. І хоч серед причин їхнього рішення були і проблеми з адаптацією дітей за кордоном, і туга за батьківщиною та родиною, самотність на чужині відігравала не останню роль. До речі, за даними масштабного соціологічного дослідження ”Біженці з України в Німеччині”, опублікованого у лютому торік, до ФРН без партнера приїхали 77% українських біженців.
Мені стало цікаво, скільки жінок у Німеччині зараз живуть без чоловіків. Підрахунки, звісно, приблизні. Так станом на кінець 2023 року в Німеччині зареєструвалися понад 1 130 млн громадян України. За винятком близько 30% чоловіків та близько 360 тис. дітей віком до 18 років, жінок виходить більш ніж 430 тис. І тільки 20% із них приїхали з партнером. Тож можна припустити, що самотніх шукачок притулку та тих, хто залишив коханого на батьківщині, близько 340 тис. у Німеччині. І щонайменше 2 млн у світі.
Коли немає кохання та тем для розмов
Такої моторошної хвилі жіночої самотності, що виплеснулася враз із однієї країни, в історії ніколи не було. Ця хвиля – густа, гірка і спрагла до кохання й теплоти – б’ється об стіну невизначеності та не має куди подітися. Ми не знаємо, коли повернемося, і не знаємо, чи взагалі буде, куди повертатися. Не можемо планувати з коханими повсякденне життя і навіть не знаємо достеменно, чим вони живуть зараз. Хоча б через те, що спільний життєвий досвід звужено до телефонних розмов, а в деяких випадках і до коротких повідомлень у месенджерах. Якість мобільного зв’язку виявляється більш стабільною, ніж якість особистих стосунків.
Ще рік тому у фейсбуці я випадково натрапила на коментар жінки, яка планувала розлучатися з чоловіком. Причина – відсутність тем для спілкування. Він не розумів, із чим вона зіштовхується в Німеччині, вона не розуміла, що він переживає в Україні.
Саме відсутність розуміння з боку партнера та різні життєві цілі назвали серед п’яти головних причин розпаду родин підписники сайту знайомств UkrDate. Результати дослідження оприлюднили в жовтні 2023 року. Опитування проходило анонімно серед 15 тис. нових українських клієнтів сайту, які жили в Європі на момент дослідження. Інші причини – відсутність кохання та аб’юз і пиятика.
Звісно, ці проблеми руйнували родини й до війни. Але дослідники вказують на те, що жінки у вимушеній еміграції стали більш впевненими в собі, фінансово незалежними від чоловіків, відчули, що можуть самостійно забезпечити себе та дітей. Для них романтика лише починається.
Інші, я серед них також, відчайдушно намагаються втримати хиткий емоційний зв’язок зі своїми коханими в Україні. Попри розлуку, тугу та відсутність інтимної близькості протягом багатьох-багатьох місяців і за тотальної відсутності романтики.
Любов і біженці
“Кохання і романтика мають бути в родині кожен день, а не раз на рік”, – категорично заявив мені чоловік у наш перший День святого Валентина. Ми разом вже більш ніж 20 років, і весь цей час 14 лютого був для нас звичайним днем. Тому у святкуванні Дня всіх закоханих я не експертка. Втім за ці два роки, що я живу в Берліні, я стала експерткою у питанні, як зберегти мої власні стосунки з чоловіком на відстані.
- Не можна зберегти стосунки, яких немає. Усі проблеми, що люди замітали під килим поки жили разом, за довгої розлуки лізуть назовні, як таргани. У мене їх не було. За все життя разом посварилися рази три через принципово різні погляди на мою кар’єру, налагодження відносин із родичами та колір дротів для лампочок у коридорі. Тому, є що берегти.
2. Проговорюю з чоловіком свої почуття і причину нашої розлуки. Якщо раніше могла не жалітися коханому на втому та емоційні гойдалки, не просити порад, як втримати “кришечку чайничка”, то зараз моя відвертість зашкалює. Він знає, як мені тут. Я знаю, як він там. І ми знову і знову проговорюємо, що маємо подбати про освіту дочки. Наша мета – надати їй можливість вивчитися і повернутися додому з професією.
3. Взяла за правило бути на постійному телефонному зв’язку. Два-три-п’ять разів на день ми теревенимо про все, що тільки можна. Повсякденні найдрібніші справи, фотозвіти, гіфки з приводу та без, обговорення новин у політиці та фейсбуці, всього, що чіпляє в інформаційному просторі. За найліпшої нагоди – їду в Київ одна або з дочкою. Хоч на тиждень. Так я усуваю можливі для мого випадку головні причини “вигорання” стосунків: нам є про що говорити й ми маємо спільні цілі.
Але так, романтики немає. З’ясувалося, що без неї можна жити. І це далеко не найгірша втрата під час війни. Через війну вдома я вже два роки не здатна відчувати щастя.
День Валентина в екзилі: щастя, заздрість та любов на депозит
У розмовах із подружками тут, у Німеччині, коли йдеться про почуття, я кажу, що можу радіти, сміятися, навіть почуватися натхненною. Але не можу віднайти того гарячого, майже болісного відчуття гострої піднесеної радості, що зігріває твоє нутро і щемить так солодко, що хочеться і летіти, і кричати, і плакати водночас.
Самотність і відсутність щастя зробили мене заздрісною. Пара чемних стареньких, які тримаються за руки у Шарлоттенбурзі, вже не здається зворушливою. Я відвертаю очі. Історія українки з трьома дітьми і чоловіком, які вже два роки не можуть знайти житло, викликає глибоке співчуття, але й такий самий глибокий сум, бо я шкодую, що народила лише одну дочку. Як би я не хоробрилася, моя самотність залишається болючою. Її посилює і розуміння, що так само почувається і мій чоловік у порожньому домі, з якого зник сміх та імпровізовані танці на кухні.
Якийсь геній маркетингу в Україні реалізував рекламу банку, експлуатуючи самотність чоловіків в Україні у найдріб’язковий спосіб. Текст такий: “Знову День Валентина, а я без пари. Не треба купувати подарунки, квіти… І знову зекономлені гроші я покладу на депозит”. 16% річних і 100% нестачі емпатії.
Психолог Славія Кравец порадила мені “пережити мій біль” і пережити його конструктивно. Проговорити, поділитися з тими, хто може підтримати мене і бути поруч. Дивитися романтичні комедії, співати на самоті або з подругами на кухні, йти на природу й милуватися світом. І навіть прописати його. Тому цей текст є частиною моєї власної терапії самотності.
Майже певна, що щастя не повернеться до мене, поки в Україні триває війна. Але я можу допомогти собі й іншим, якщо не позбутися, то хоч разом вийти на берег нашої спільної ріки самотності. Тому я не відчуватиму болю в День святого Валентина з його тимчасовими атрибутами. Я піду до подруг і святкуватиму з ними любов як таку. Ту, яку кожна з нас відчуває щодня. Квіти, подаровані 14 лютого, зів’януть за тиждень. А любов, як написано у посланні до коринтян, усе зносить, сподівається всього і ніколи не перестає.
Всі фото – Нана Морозова/Амаль Берлін Україна
День Валентина в екзилі – читайте також:
Бути чиїмось світлом – колонка Нани Морозової.
Як зібрати себе докупи, коли світ шкереберть – колонка Нани Морозової.
