Українка Вікторія Харченко мешкає у Гамбурзі вже 10 років. Доєдналася до волонтерства одразу після початку повномасштабного вторгнення. Спочатку разом з іншими волонтерами асоціації Feine Ukraine допомагала військовим в Україні: збирала кошти, на які закуповували шоломи та бронежилети, займалася логістикою. Утім вже навесні в організації дізналися про те, що до Гамбурга на лікування прибувають поранені українці.
“Це дуже важливо для поранених: зійшовши з літака, почути українську”
“Наша організація допомагала пораненим на фронті ще від початку АТО. Проте це була інша програма – саме для військових, які приїжджали на лікування до військових шпиталів. І ось у травні керівник нашого проєкту Лілія Кетлер, яка раніше працювала в одному із госпіталів Гамбурга, випадково дізналася, що сюди почали привозити наших хлопців – і ми почали їх шукати. Волонтери ходили шпиталем, відчиняли двері, заглядали до палати й кричали “Слава Україні!”. Якщо були відгуки, розуміли – це свої”, – розповідає Вікторія.
Вікторія із підопічними
Спочатку німецька сторона відмовлялася надавати інформацію про постраждалих, яких доправляють до ФРН, через захист персональних даних. Утім згодом почали інформувати волонтерів, коли саме прилітають евакуаційні літаки. Зрештою Feine Ukraine вдалося організувати допомогу пораненим як окремий великий напрям своєї роботи.
“Від жовтня 2022 року ми зустрічаємо хлопців, коли вони тільки прилітають до Гамбурга. Це дуже важливо для них: зійшовши з літака, почути українську мову і побачити своїх. Ми роздаємо їм листівки із короткою інформацією про те, що на них чекає в Німеччині, та контактними номерами телефонів, за якими вони можуть звернутися по допомогу. Потім “швидкими” їх розвозять лікарнями у Гамбурзі та півночі Німеччини”, – розповідає Вікторія.
Зустріч евакуаційного рейсу в аеропорту
“Координатор кожного пораненого – це його янгол-охоронець”
Евакуація поранених відбувається за програмою “Медевак” українського Міністерства охорони здоров’я. “За згоди поранених, МОЗ, який нині є нашим партнером, надає нам стислу інформацію куди саме евакуюватимуть пацієнтів. Тому що в Україні також є закон про захист даних – і це особливо важливо, коли йдеться про військових. Перед евакуацією разом із представниками МОЗ ми проводимо з хлопцями онлайнзустріч, під час якої розповідаємо все: від глобальних питань – специфіки лікування у Німеччині та необхідних для оформлення документів – до питань, скільки пакунків цигарок можна привезти із собою”, – пояснює волонтерка.
Усіх евакуйованих реєструють за параграфом 24, їм оформлюють поліс медичного страхування – власне, саме за ним і здійснюється оплата лікування. Програма “Медевак” призначена не лише для поранених військових та цивільних, але також і для онкохворих. Загалом до Німеччини за нею виїхало вже понад 1100 українців.
Команда волонтерів Feine Ukraine
Мережа волонтерів спочатку обмежувалася Північною Німеччиною. Але зараз Feine Ukraine вдалося знайти дружні спілки та активних волонтерів, які опікуються військовими в усіх 16 федеральних землях. Для кожної лікарні та пораненого збирають групу волонтерів та призначають координатора. Координатор кожного пораненого – це його янгол-охоронець, переконана Вікторія.
“Мій перший військовий підопічний – Олег. Він з-під Харкова, працював на м’ясокомбінаті. Приїхав на роботу – а в нього питають: “Ти що тут робиш? Війна почалася”. Пішки йшов до військкомату, мобілізувався разом із братом, одразу забрали, одразу потрапив на передову. Поранило – його брат разом з іншим хлопцем витягували з поля бою. Ось так Олег вийшов 24 лютого на роботу – і більше не потрапив додому. Його сім’я виїжджала вже замінованим полем”.
Потрібна будь-яка допомога – від фізіотерапії до торта
“Наші поранені мови не знають, у чужій країні, кожен зі своєю бідою. А тут якась жіночка прийшла, якась бабуся, якась дівчина, кожна щось принесла смачненьке – і вони вже розуміють, що не самі, що є на кого спертися. Та й навіть білизну попрати лежачим – вони ж самі не можуть це зробити”, – говорить Олена Булейченко. Вона займається з пораненими фізіотерапією.
Олена (друга зліва) разом із підопічними пораненими
Жартує: почала допомагати “завдяки” своєму собаці. Разом із донькою та двома онуками виїхала з України з початком повномасштабного вторгнення. Після приїзду до Гамбурга опинилася у контейнерному містечку. Собаку ж довелося прилаштовувати на перетримку. Жінка, яка тимчасово прихистила тварину, допомагала із перекладом пораненим, яких саме почали доправляти до міста.
“Я працювала у Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова на кафедрі фізичного виховання і здоров’я зі студентами, які мали відхилення у стані здоров’я, зокрема і через травми. Займалася фізичною реабілітацією та лікувальною фізкультурою. Тож це мій фах, до того ж я допомагаю своїм. Водночас я й собі роблю добре. Це дає відчуття, що я не зрадниця. Може, хтось і моїй дитині так десь допоможе”, – говорить Олена. Її син – на фронті.
За словами жінки, до Німеччини здебільшого потрапляють важкі пацієнти з різними травмами. У когось – не вистачає кістки чи зруйнований м’яз, в іншого – немає кінцівки чи ока. Іноді лікування може бути дуже довгим – понад рік. І весь цей тривалий час кожного пораненого супроводжують волонтери.
“У Німеччини все трохи не так, як в Україні: на одужання хлопців з медзакладу виписують одразу після операції. У нас є окремий готель, яким забезпечило місто. Це дуже спрощує життя і їм, і нам, бо вони всі разом. Раз на два тижні туди приходить лікар, який виписує рецепти. Туди ж приходять вчителі німецької, психологи, фізіотерапевти. Ми маємо дівчину, яка робить медичний манікюр та педикюр, маємо перукарок”, – говорить Вікторія Харченко.
Вона розповідає: офіційних соцпрацівників, які повинні опікуватися саме пораненими українцями, на всю Німеччину – лише 17. І на жаль, вони усі здебільшого німецькомовні – лише кілька знають російську. Натомість волонтери намагаються розмовляти з військовими виключно українською – особливо з хлопцями, які пройшли полон. “Було б чудово, якби серед соцпрацівників були українці. Вони знають мову, вони розуміють, що таке війна. І звісно, піклуються від серця, бо допомагають своїм”, – говорить Вікторія.
Організовують пораненим і дозвілля: хлопців вивозять на пікніки на Балтійське море, влаштовують їм тури містом з українськими екскурсоводами. Коли “Шахтар” грав у Гамбурзі, запрошував військових на стадіон. Вони відвідують концерти українських артистів, які приїжджають до міста, а ще філармонію.
На грі “Шахтаря” у Гамбурзі
Один з українців, якому належить салон краси, віддає у безоплатне користування приміщення під апаратний масаж. Ресторан Spezzagrano, заснований українцями, також долучився до допомоги: у закладі регулярно влаштовують заходи для поранених. На День Незалежності частували варениками – був дрес-код у вишиванках та українська музика.
“Ми маємо групу в телеграмі, у якій пишемо про потреби. Наприклад, потрібен перекладач. Чи потрібно спекти торт. Або пасочки на Великдень. Моя мама автівкою возить на зустрічі військових, які самотужки не можуть пересуватися. Дівчата допомагають вести інстаграм, грають на музичних інструментах на вечірках. Тобто все – від зачіски й манікюру до фотографування і співу”, – розповідає Вікторія. І додає: “Дуже приємно допомагати тому, хто тебе захистив. Тебе, твою маму, українців, Україну. Більшість із хлопців дуже скромні та людяні, їм нічого ніколи не треба. Питаєш іноді у них 20 разів: “Що тобі принести?” – “Та нічого не купуй”. Принесла – “Навіщо ти купила? Ось тобі гроші”.
Крім того, нещодавно у Feine Ukraine створили Спілку українських ветеранів та їх родин у Німеччині, бо чимало вже колишніх українських військових приїжджають до Німеччини до родин (йдеться не про вивезених за медевакуацією, а про комісованих, більш не придатних до служби). Один із напрямків роботи – підтримка дружин та матерів військових, а також рідних полонених. Партнери гамбурзького клубу – український Veteran Hub та спілки ветеранів Німеччини та США.
На фронт повертаються майже всі
“Нещодавно на концерті “Бумбоксу” до мене підійшов один із військових, якому я допомагала – Данило. Розповідає: його батько нещодавно був під Авдіївкою і три дні не виходив на зв’язок. Весь цей час Данило не їв та не спав. Сповістив мене, що повертається на фронт. Говорить: “Може, пощастить, і знову тільки поранить – і може, знову потраплю до Гамбурга”. Вікторія замовкає, борючись зі слізьми. “Але ми ж розуміємо, що може бути й по-іншому. Вони знають, куди вони їдуть. Вони не мають ілюзій”.
Майже усі військові після лікування добровільно повертаються до України – і знову у стрій. Кожному влаштовують “випускний”, кожен залишає розпис на прапорі на пам’ять і отримує подарунок. Зазвичай це те, про що вони самі просять – берці, шолом, плитоноска, прилади нічного бачення тощо.
“Усі вони одне і те саме розповідають: про побратимів, про поранення, про те, що потрібно повертатися. За весь час був лише один хлопчик із травмою руки, який взагалі не хотів розмовляти про війну. Йому 21 рік, офіцер – прискорений випуск. Ми говорили про маму, сестричок, дівчину. Місяці два тому поїхав назад до України. Дуже мені в душу запала ця дитина. Бо він дитина – їдучи, подарував чайник сусіду і підписав “Від Єгорки”.
Олена знизує плечима. “Мене дивує, коли здорові чоловіки тут соцдопомогу отримують та гроші “по-чорному” заробляють, а цей Єгорка свідомо повертається захищати їхню домівку, розуміючи, що може загинути. Я ніяк не можу із цим змиритися”.
Усі фото надані героями матеріалу.
Читайте також:
Український футбольний клуб SC FU з Гамбурга – чемпіон ліги сезону
Намалюй мені місто: як ілюстраторка з Донеччини рекламує Україну та допомагає ЗСУ
Українська вітальня у Гамбурзі: кухня, музика та благодійні воркшопи
