Ідея Української вітальні як формату з’явився багато років тому, після Євромайдану та початку російського вторгнення, розповідає її засновник та куратор музикант Олексій Волинчик. Він народився в Україні, проте від самого дитинства мешкає у Німеччині.
“Ідея поєднати культуру, музику та кухню була завжди. Коли ж стався Майдан, АТО, анексія Криму, війна на Донбасі, люди почали дивитися на Україну. А українці тут, у Гамбурзі, почали усвідомлювати те, що вони українці. Тоді в нас з друзями з’явився перший проєкт “Контрабанда”, – згадує Олексій.
Тоді заходи проводили німецькою, бо хотіли познайомити німців з Україною – саме іноземці й були основною аудиторією. “Але потім я зрозумів, що має так само бути формат, у якому українці просто відчуватимуть себе як вдома. “Захищений простір”, у якому їм не потрібно буде комунікувати німецькою. Це стало особливо актуальним із появою шукачів захисту”.
Українська вітальня у Гамбурзі
Українські середи у німецькому клубі
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олексій став волонтером у гамбурзькому центрі приймання біженців – допомагав новоприбулим із вирішенням соціальних питань. Так формат повернувся.
Спочатку безплатно готували та співали для українців раз на місяць. “Це було кожного разу ніби велике весілля”, – сміється Олексій. “Національні страви готувала професійна кухарка, я запрошував різних українських артистів. Збиралися суботами – а потім якось подумали, що треба робити це у більш регулярному форматі і частіше, ніж раз на місяць”.
Майстерклас з малювання кавою
Так з’явилися українські середи у районному культурному центрі Санкт-Георга (Kulturladen St. Georg e.V. Alexanderstraße 16, 20099 Hamburg). У день роботи “Української вітальні” тут можна пригоститися українськими стравами, послухати живу музику, взяти участь у воркшопах та отримати соціальну допомогу.
“Я дитина емігрантів – та й сам дитина-емігрант. Мені було 10 років, коли ми з родиною переїхали до Німеччини. Я знаю, що таке зростати в чужій країні. Знаю, що дітям потрібна освіта, батькам – курси та професійна реалізація. Знаю, що запит є на всі аспекти життя, які у людей були в Україні”, – говорить Олексій.
“Мені подобається вирішувати складні питання”
Сталої команди вітальня не має, зізнається Волинчик. Більшість задач саме на ньому: займається бухгалтерією, організовує виступи артистів, коли потрібно – стає за бар. І ще – як український єврей, що майже усе життя прожив у Німеччині, допомагає шукачам захисту впоратися з бюрократією.
За словами волонтера, така соціальна підтримка і досі залишається дуже затребуваною – звертаються із усім, де виникають мовні бар’єри та юридичні утруднення. Говорить – клопотання на продовження виплат з Джобцентру вже може заповнити за три хвилини. Але найбільше Олексія цікавлять складні кейси.
“У нас була дівчина – приїхала сюди до свого хлопця, якого раніше евакуювали на лікування. У нього було важке поранення у голову, він в принципі без неї не міг самостійно впоратися. Але оскільки вони не одружені, її відправили до іншої землі, а звідти – знову в Гамбург. Вона пів року “висіла” між двома землями – без виплат, без реєстрації, нелегально живучи у його кімнаті в готелі. Хлопця направили на курси, але він не міг вчити мову через поранення – то вона, поки супроводом ходила з ним, і сама вивчила німецьку. Я допоміг їм “розрулити” питання – зрештою її оформили у Гамбурзі, вони вже заїхали у власну квартиру”, – розповідає волонтер.
Олексій Волинчик та Ольга Зігунова
Часто звертаються і колеги-музиканти – просять про консультації щодо самозайнятості. Проте більшість питань – дуже прості й типові. Та й у місті існує декілька інших волонтерських ініціатив, які більш впорядковано і регулярно допомагають українцям подолати німецьку бюрократію.
“Буває, що звертаються з проханням допомогти привезти з України сюди на лікування тяжкохворих – як їх тут якомога швидше зареєструвати, застрахувати, аби вони одразу могли почати лікування. Мене цікавлять більш складні історії. Деякі з них, на жаль, трагічно закінчилися”, – зізнається Олексій.
Воркшопи з писанкарства та малювання заради благодійності
Рік тому в українській вітальні з’явилися благодійні майстеркласи – їх організовує сумчанка Ольга Зігунова. Вона й сама – шукачка захисту. “Їхала до Полтави, а опинилася у Гамбурзі”, – сумно жартує жінка. Одразу почала ходити на мітинги, волонтерити – і зрештою знайшла себе у воркшопах.
“Мене “накривало” через ситуацію в Україні, ще й потрібно було постійно збирати гроші для допомоги друзям. І одна з моїх знайомих сказала: “Як просити у людей гроші, то треба ж їм щось натомість запропонувати”. А що я можу запропонувати? Хіба зробити щось руками”, – розповідає Ольга.
Воркшоп з малювання на шоперах
Перші майстерки робили напередодні Великодня – з писанкарства для дітей. Потім почали запрошувати і дорослих – ті хотіли окремі від малечі воркшопи. Частину занять Ольга проводить сама, запрошує також художників та майстринь. Головна умова – усі працюють без гонорарів.
“Спочатку ми хотіли проводити майстерки саме з декоративно-прикладного мистецтва, але вони дорогі – і за інструментами, і за матеріалами. Або ті ж витинанки – це п’ять годин роботи, ніхто цим не займатиметься. До того ж тут часто важливий попередній досвід. А хочеться, щоб воркшопи були доступними для усіх, аби усі впоралися, а не просто витратили час і на виході подумали “Боже, я за це більше ніколи не братимуся!”, – пояснює волонтерка.
За рік у вітальні проводили майстерки з петриківки та самчиківки, малювання аквареллю та кавою. Люблять відвідувачі й робити мотанки.
Збирають гроші для волонтерів з благодійного фонду “Наш Форпост-Суми”, сумської тероборони та знайомих на фронті. “Дуже багато медійності набули Херсонський напрямок, Авдіївка, Бахмут. Але й на Сумщині – складна ситуація, по 300 вибухів на день”. Лише завдяки майстеркам вдалося перерахувати €4 тис.
Кухня та музика
Головною ж ідеєю української вітальні залишається поєднання українських страв та музики. У меню – вареники, млинці та борщ. У холодний сезон – глінтвейн. А ще – наливка, яку готує сам Олексій.
Звісно, основна аудиторія – українці, проте серед гостей і іноземці. “Це ж кафе – кожен може зайти. Є люди, які займаються у центрі йогою – ось дуже вони полюбляють після йоги поїсти у нас вареників. Ми у цьому центрі із кафе два роки – і ось вже два роки вони їдять з нами вареники”, – посміхається Волинчик.
Саме він організовує у вітальні концерти – в першу чергу українських музикантів, які виїхали. “Їм бракує сцени. Звісно, ми пропонуємо лише маленький майданчик. По суті, це не справжня сцена – просто куточок у кафе, аби мати змогу поспівати пів години у рамках вітальні. Але це контакт з публікою – я як музикант розумію, що це також важливо. До того ж ми платимо за ці виступи гроші”.
Минулого року вітальня існувала “за законами вільного ринку”, розповідає Олексій. Тобто усі виручені кошти розподіляли на гонорари для працівників бару та музикантів.
Цьогоріч проєкт отримав грант від одного з міських фондів. “Це невеликі гроші, на які ми можемо розраховувати, які можемо виплачувати музикантам, людям на кухні та барі. Нині саме написали заявку, аби нам виділили гроші на мовний клуб. Хочемо, аби була змога платити людині, яка б його вела: яка розмовляє і німецькою, і українською та має необхідні компетенції”, – ділиться волонтер.
В цілому вітальня відкрита до співпраці. Раніше у підвальному приміщенні репетирував фольклорний ансамбль – нині вони переїхали. Зараз “постукався” Playback Theater. На початку повномасштабного вторгнення регулярно приходили займатися музиканти, які дистанційно навчалися в українських вишах.
“Навіть у Німеччині українці потрапляють у капкан російської інформації”
“Зараз у Гамбурзі з’явилися більше українських ініціатив, більше можливостей, більше вибору. Мене влаштовує та кількість людей, яка до нас приходить. Для мене важливо, скільком ми змогли допомогти у рамках соціальних консультацій, скільки грошей з майстеркласів відправили військовим, а не скільки людей було на заході”, – говорить Олексій.
Водночас Ольга ділиться наболілим. “Я б хотіла, аби люди долучалися до українських і проукраїнських активностей. Бо сама бачу, що навіть тут, у Німеччині, і наші дорослі, і діти потрапляють у капкан російської інформації. Ми поширюємо інформацію про наші заходи у російськомовних каналах – нас блокують”.
…
Волинчик зізнається: ідей на майбутнє багато, проте вітальня для нього – суто волонтерська історія. “У нас у кожному районі є ось такі культурні центри, понад 30 на весь Гамбург. І у кожному могла б бути така вітальня. Інше питання, чи потрібно все ж виокремлювати це – чи просто більше інтегрувати людей, якомога більше інвестувати в українську діаспору – і в дітей, і в дорослих. Це навіть має бути не політика, а філософія. Тому що хтось хоче тут залишитися задля кращого майбутнього дітей, хтось – навпаки повернутися із цим багажем європейського досвіду”, – підсумовує він.
Усі фото надані героями матеріалу.
Читайте також:
Як українська художниця у Гамбурзі навчає майже втраченому подільському розпису
