Більшість українців уже закінчила навчання на інтеграційних курсах. Який досвід вони отримали? Чи варто деякі інструменти німецької системи освіти запровадити в українській?
“Звісно, так!” – впевнена викладачка Київської школи економіки Анастасія Леухіна. Вона має понад 20 років досвіду роботи з проєктами в бізнес-освіті, державному управлінні та громадському секторі, і саме закінчила інтеграційний курс в одній із берлінських шкіл. Каже: на заняття ходила із задоволенням і навіть прокидалася о п’ятій ранку, щоб зробити домашку. “Насправді мені в освітніх продуктах надзвичайно складно догодити – маю високу планку і педагогічну кваліфікацію. Не перестаю дивуватися, як їм це вдалося”, – розповідає Леухіна.
Що саме так вразило українку, вона пояснює в цій колонці для “Амаль Берлін”.
(фото надала авторка)
Добігає кінця мій десятимісячний марафон із опанування німецької. Я не тільки вчила мову з задоволенням, але і досліджувала організацію процесу та його структуру. Поділюся деякими спостереженнями про освіту для дорослих – тут є чому повчитися.
Перше: дуже чітка, зрозуміла та профінансована державна політика – німецьку важливо або навіть обов’язково вчити. Українські шукачі захисту отримують 500 годин навчання коштом Федерального відомства з питань міграції та біженців (BAMF). Якщо хтось оплачує курси самостійно, може повернути 50% вартості курсів, якщо складе іспит. Німецька доступна і в приватних школах (дорожче), і в вечірніх, так званих народних, школах (дешевше), і в університетах. Можна знайти й безплатні опції, організовані ГО, часто через механізми соціального контрактування – до кольОру, до вибОру.
Попри те, що курси німецької для мене були безплатною послугою, профінансованою державою та організованою берлінською школою, вони були дуже високої якості. Настільки високої, що я ходила на курси із задоволенням, не пропускаючи заняття, та прокидалася о п’ятій ранку, щоб зробити домашку. Насправді мені в освітніх продуктах надзвичайно складно догодити – маю високу планку і педагогічну кваліфікацію. Не перестаю дивуватися, як їм це вдалося.
Друге: методика та формат. Інтеграційний мовний курс добре структурований. На кожному рівні учень працює з певною структурою мови, йде вглиб (вивчаючи особливості граматики) та вшир (поповнюючи словниковий запас). Після кожного рівня є повторення. Розробники курсу неймовірно продумали його – і ця турбота про учня надихає.
(фото надала авторка)
Третє: культурна інтеграція. Курс має на меті не тільки навчити мови, але і занурити в новий культурний контекст. У тексти, вправи та аудіо зашиті важливі суспільні теми. Учні торкаються їх на кожному рівні – послідовно та регулярно. З того, що мене вразило:
– зворотний зв’язок: написання листів в офіційні установи, зокрема коли ти чимось не задоволений та просиш щось змінити. Я згадувала наші шкільні твори про осінь чи якихось літературних героїв і думала, чому українських дітей не вчать писати скарги. В Німеччині у мене з’явився цілий посібник із написання листів. Здебільшого скарг.
– ввічливість та повага. З німецькою ввічливістю у мене досить складні стосунки. Тут нею підміняються поняття якісної взаємодії чи командної роботи, бо не все, що є ввічливим, працює. Водночас ввічливість у Німеччині – норма взаємодії між людьми. І я думаю, що саме через неї я перестала увесь час оборонятися від постійної агресії навколо (як вдома). Тобто ввічливість як стратегія взаємодії в суспільстві – непоганий старт. І вона культивується навіть на мовних курсах із відповідним словниковим запасом.
– стрес, вигорання та важливість відпочинку. Ця тема присутня на кожному рівні. Тобі німецькою пояснюють, чому важливо відпочивати, як це впливає на здоров’я і чому вихідні треба проживати в спокої, що і закладено в цьому понятті.
– співтворення з іншими. Майже на кожному рівні є теми про роботу місцевих громадських організацій, добросусідських фестивалей чи спільнодію з не близькими тобі людьми. Навіть одне із завдань на мовному іспиті – “спланувати щось разом”. Співфінансування вечірок чи інших заходів займають окреме місце. На такі заходи кожен учасник повинен щось принести, якось долучитися. А те, що під час планування спільного часопроведення має бути справедливий розподіл витрат, просто вдовблюється в голови мільйонів учнів. Це вражає.
– педагогіка. Викладачка використовувала основні принципи та методи навчання дорослих: інтерактивність рівня бог, постійне перемикання між різними форматами-вправами, співтворення простору з учнями, багато поваги до потреб кожного та уваги різним освітнім звичкам. Одного разу ми на занятті організували блошиний ринок: кожен приніс щось продати. Потрібно було розповідати про свої речі та торгуватися. Потім ми досліджували музику з різних країн та розповідали про улюблених артистів. Усе німецькою.
– без паніки на “Титаніку”. Моя школа має один із найкращих результатів у Берліні серед тих, хто успішно складає тест. Але процес набагато важливіший за результат. У програму зашите розуміння: якщо ти нормально та регулярно вчишся, проблем із тестом не матимеш. Чого нервуватися? – прохідний бал 60% і не обов’язково викладатися на всі 100%. Ну і насправді завалити тест майже неможливо, бо він просто діагностує рівень учня – А2 чи В1. Щоб передусім учень сам зрозумів, як багато вже пройшов і скільки треба ще. Було цікаво спостерігати, як ближче до дня написання тесту в групі зростала напруга. Але викладачка докладала справді всіх зусиль, щоб ми могли просто вчитися і не зациклюватися на екзамені. Адже нервування негативно впливає на результат.
Я дивилася на людей навколо і думала, що зі шкільних часів ми запрограмовані діяти в екстремальному стресі та страху перед іспитами та оцінками. Це потім трансформується у звичку робити все в останній момент під шаленою напругою та невміння системно і регулярно йти малими кроками.
Я ще чекаю на свої результати тесту. Але уже зараз відчуваю багато щастя та вдячності за те, що я пройшла цей шлях. Ніколи не думала, що в 43 роки вивчу ще одну мову. І це дає розуміння, наскільки гнучкий та здатний на зміни наш мозок. Розмовляю я кострубато, але вже можу зрозуміти з новин, що в лікарні, в яку ми йдемо з мамою, страйк лікарів. Або можу перекласти її розмову з анестезіологом про епідуральне знеболення. Сяк-так, але ми з лікарем уже можемо порозумітися.
