Львів’янка Анна Муха живе у ФРН уже 20 років. Вдома вона закінчила факультет прикладної математики, а згодом вступила на інформатику в Технічному університеті в Мюнхені. Це один із найбільших ВНЗ у Німеччині і один із трьох елітних університетів, обраних для програми “Концепції майбутнього”.
Понад 10 років українка живе в невеликому містечку Хільдесхайм у землі Нижня Саксонія. Дарка Горова зустрілася з Анною під час експедиції “Амаль у дорозі” і запитала, як і чому вона проміняла розкішний Мюнхен на провінцію, чи говорять її доньки українською, чому вона неохоче отримувала німецьке громадянство, з якою рисою німців так і не змогла змиритися та чому українським мамам краще розслабитися і більше насолоджуватися життям.
Нагадаємо, що проєкт “Амаль у дорозі” підтримала Євангелічно-лютеранська церква Ганновера. Організація фінансує багато доброчинних установ та громадських об’єднань на Півночі Нижньої Саксонії.
(фото – Дарка Горова)
– Анно, розкажи, будь ласка, чому ти вирішила вчитися саме в Німеччині?
– Не знаю, звідки це бажання з’явилося, але мала його завжди. Ще школяркою я з батьком їздила в Мюнхен. Закохалася в це місто з першого погляду! Воно красиве і навіть трохи нагадувало мені Львів: близько до гір, велика українська громада, активне культурне життя. У Львові я вчилася у звичайній школі, а німецьку опановувала на звичайних мовних курсах. Але коли людина сильно прагне чогось, вона завжди отримає свій шанс!
Під час навчання в університеті мене не покидало відчуття відкритих можливостей. Наприклад, ми, звичайні студенти, займалися спортом у відомому Олімпійському комплексі в Мюнхені. І платили за це якісь €7 в семестр. Я пам’ятаю, стою там якось восени, уже темніє, спорткомплекс гарно підсвічується. І я усвідомлюю цей факт: за €7 в семестр я можу займатися спортом у настільки крутому місці разом із найкращими спортсменами планети!
(фото надала героїня)
– Які труднощі довелося долати, коли ти стала студенткою в Німеччині?
– Відомий факт: найбільша проблема в Мюнхені – житло. Там не лише найдорожча нерухомість в країні, її ще й на всіх не вистачає. І перше, що я зробила – пішла в українську церкву. Познайомилася з багатьма людьми, які допомогли і з інформацією, і знайти студентський підробіток, і місце в гуртожитку. Це важливий момент, про який я завжди кажу: ідіть до своїх!
В університеті доводилося оперувати складними математичними термінами німецькою мовою. Згадую, як ми з групою обговорювали складну вузькоспеціалізовану тему і я подумала: ого, цього нас на мовних курсах не вчили. От як німецькою буде “взяти похідну”?
Але і німецькі, і іноземні однокурсники були дуже відкриті, зацікавлені в спілкуванні з нами. А до того ж на інформатиці було мало дівчат, але багато хлопців. Тому допомагати з навчанням було багато бажаючих (сміється – Авт.).
(фото надала героїня)
– Мюнхен – великий культурний центр, найзаможніше та, ймовірно, найгарніше місто Німеччини. Хільдесгайм із населенням 100 тисяч мешканців, звісно, не настільки розкішний. Наскільки просто тобі було адаптуватися до нового ритму життя?
– Я дуже довго не хотіла приймати цю реальність. Постійно порівнювала, бачила цю велетенську різницю. Транспорт ходить рідко, автобусна сітка слабо розвинена, всі кафе закриті уже о 19-20:00 – обмежені можливості в майже кожній сфері. Наприклад, у Хільдесгаймі немає жодного дитячого музею. Ми з дітьми їздимо деінде. І звісно, без олімпійського басейну (сміється – Авт.). В Мюнхені ти сідаєш в кафе в центрі, дивишся на людей – а вони такі стильні, доглянуті. Їдеш в метро в годину пік, а там пахне дорогими парфумами.
(фото – Дарка Горова)
– Але разом із тим, ви тут залишаєтеся і навіть народили двох дітей. Отож які аргументи за?
– Просто триває інша фаза нашого життя. Діти маленькі і життя проходить в трикутнику дім-робота-школа/садок.
– Kinder-Küche-Kirche…
– …точно! Тільки тепер для багатьох жінок церкву замінила робота. Так от із дому до садка я йду 10 хвилин і він поруч із школою. До роботи машиною – теж 10 хвилин. До лікарів можна швидко дістатися пішки. Супермаркети, дитячі майданчики – все поруч. Це надзвичайно важливо для працюючої мами з двома дітьми. Бо я згадую, як дорога на роботу в Мюнхені займала 40 хвилин в один бік. Мені одній це окей, але дітей потрібно відвозити-забирати зі школи-садочка, плюс закупи та інше. У великому місті майже не можливо і працювати, і забезпечувати потреби дітей, і проводити якісно час із сім’єю. Ба, більше – щоб мати той рівень життя, який ми маємо тут, у великому місті треба працювати більше.
Втім діти підростуть, їхні потреби в якісній освіті і культурному розвитку теж зміняться. Цілком ймовірно, що ми переїдемо деінде.
(фото – Дарка Горова)
– До речі, з української громади є тут люди?
– Коли я раніше чула українську мову на вулиці чи в супермаркеті, одразу знайомилася. Тепер української всюди набагато більше, але і знайомитися отак якось не пасує. Бо люди думають, що якась скажена до них чіпляється. Вони не знають, як нам раніше своїх і свого бракувало.
– Чи розмовляють твої доньки українською?
– Сарі 8 років. Вона розмовляє українською, німецькою, арабською та англійською. Минулоріч у її класі з’явилася українка Дарина, Сара для неї перекладала і допомагала з адаптацією. Ліні 3 роки. Вона говорить німецькою, та все розуміє, але майже не розмовляє українською та арабською. Я читала, що з другою дитиною так завжди – мова середовища буде домінантною. Тому що старша дитина, так би мовити, вводить молодшу в середовище.
У нас всіх німецьке громадянство. У дітей – з народження. Мій чоловік родом з Тунісу, але отримав паспорт ФРН раніше за мене. Тому діти за документами батька – теж німці. А я вже потім отримала. Виходить, що нас усіх поєднала Німеччина.
(фото – Дарка Горова)
– Мені видається, такі міжнародні сім’ї і навіть родини – майбутнє ФРН.
– Велика розвинена економіка потребує мігрантів. Історично економічний підйом часто був пов’язаний саме з міграційними потоками. Ну і ми ж розуміємо, що перш ніж виділити велетенські суми на допомогу українським шукачам захисту від війни, німці врахували і кінцевий прибуток. Врешті країна виграє, бо навіть якась частина освічених, легко адаптивних європейців – особливо дітей! – залишиться у ФРН опісля.
– Після 20 років у Німеччині і навіть із німецьким паспортом ти почуваєшся більше німкенею?
– Я ніколи себе не буду почувати німкенею! Я українка з німецьким паспортом.
(фото надала героїня)
– А коли ти відмовлялася від українського громадянства, не защеміло серце?
– Так, це важливий момент, і я довго розмірковувала на ним. Але врешті мова йде лише про документ, який просто полегшить життя. Отримавши німецький паспорт, я не забула своїх українських батьків, не змінила свої гени, спосіб мислення, не забула рідне місто і країну, завдяки яким я саме така, яка є. Але побутово стало простіше. Наприклад, ми часто літаємо в Туніс, і мені щоразу доводилося подавати документи на туніську візу.
– Менталітет німців суттєво відрізняється від слов’янського. Що тобі в німцях подобається, а з чим так і не змогла змиритися?
– Німцям бракує життєрадісності, сказати б, французькості чи італійськості. Хочу тут часто погода впливає: бо коли сонце визирає, то і музика, і всі сидять на терасах, п’ють там свій апероль шпріц.
(фото – Дарка Горова)
Ще мене надзвичайно засмутила реакція офіційної Німеччини та багатьох інтелектуалів на війну Росії в Україні. 5 тисяч шоломів, оце примирення братніх народів, гешефти з агресором – це просто жесть! Минулого року я взагалі не могла дивитися німецьке телебачення. Там все виглядало дуже негативно, мене це тригерило. Чоловік заспокоював, що от спробуй нейтральніше, спокійніше. Я не можу на несправедливість дивитися нейтрально, крім того, це моя батьківщина!
Але з іншого боку німці почали колосально допомагати людям із України. Їхали вночі на авто до якогось вокзалу, забирали невідомо-кого і везли до себе додому, щоб поселити на півроку-рік. Це стало для мене великим шоком. Для німців це теж був шок, звісно, але вони просто завзято допомагали.
Також мені подобається, що вони вміють казати “ні”. В чітко окреслених нормах і графіках – що на роботі, що в особистих стосунках – жити простіше. Мені подобаються їхні планування, прогнози і реалістичний підхід до ведення справ. Чітко відомо, на що можна розраховувати. Коли була пандемія, німці якісь свої моделі порахували і спрогнозували: 2-2,5 роки – готуйтеся. Так воно і вийшло.
(фото – Дарка Горова)
– Щодо інакшості в інших сферах. На думку багатьох українських мам, знання в німецьких школах досить посередні. Навіть в 3-4 класах деякі діти погано рахують і читають. Чи задоволена ти рівнем німецької освіти?
– Абсолютно так. Навпаки – мене надзвичайно сильно, от просто до некультурних слів, дратують українські батьки, які знущаються над своїми дітьми.
Українських дітей раптово і в стресі перевезли в іншу країну, з іншим укладом життя і мовою. Дитина не розуміє, де взагалі моє ліжко, і рідні стіни, і всі іграшки, і друзі, чи взагалі повернуться коли-небудь назад. І дитина повинна йти в німецьку школу, де нічого не ясно, сидіти там тихіше трави, нижче води, вчитися бажано на відмінно. Але також опрацювати програму української школи, бажано самостійно, а що на відмінно – це навіть не обговорюється. Які гуртки були в Україні і можна онлайн – беремо все. А потім ще які є німецькі гуртки – теж беремо все, запакуйте. Я вважаю, що в дітей не тільки крадуть дитинство, а навіть психічне здоров’я.
Моя донька в другому класі зараз і вони тільки вчаться читати. Для української школи це шок-контент: дитині 8 років і вона тільки вчить букви. Але я зважено обирала школу, дивлячись саме на свою дитину, а не на абстрактні узагальнені стандарти.
Взагалі як на мене, краще не сидіти в емігрантських чатиках. Бо там така ж сама зрада, як і в українських. Люди переїхали в іншу країну, але продовжують все критикувати. І діти в Німеччині тупі, недорозвинені, і медицина жахлива, і швидку на 38С не викличеш – пропало все.
– Всюди є плюси і мінуси.
– Здавалося б, це дорослим людям має бути зрозуміло. Але ні, часто люди шукають міфічний рай деінде і сильно розчаровуються, не знайшовши його, зокрема, в Німеччині.
