У вересні в Берліні триває Тиждень моди. У 2022 там не буде його постійної учасниці – німецько-української дизайнерки Єви Герцог. Про неї мало знають в Україні. Натомість в Німеччині одяг Герцог носять зірки, а до пандемії вона мала магазини в Швейцарії, США, Бейруті.
Цього року світ колишньої львів’янки перевернувся. З першого ж дня повномасштабного вторгнення вона настільки активно волонтерила, що внаслідок стресу схудла на 10 кг, і власне, вирішила не брати участь у Тижні моди. Завдяки активності Герцог із Берліна в Україну поїхали 73 вантажівки, повністю забиті гуманітаркою. Крім одягу та продуктів, великі компанії та зірки передавали в Україну навіть меблі та електроніку, а заможні німці на потреби переселенців зібрали €200 тис. Загальна вага допомоги склала 1,5 тис. тонн. На жаль, опісля дизайнерка отримала чимало погроз в інстаграмі, а одного разу двері її шоу-руму обмазали болотом.
З Євою Герцог зустрілася Дарка Горова і дізналася, чому її мама спеціально поїхала народжувати доньку з Німеччини до Львова, як німецькі зірки пакували на морозі для українців коробки, скільки коштує найдорожча сукня дизайнерки, чому зовнішній вигляд берлінців доволі сильно відрізняється від мешканців Мюнхена чи Гамбурга та багато іншого.
Єво, розкажіть будь ласка, як ви опинилися в Берліні?
Мій тато – воєнний, і в радянський час батьки жили в Німеччині 10 років. Мама тут завагітніла мною. Але для неї було важливо, щоб дитина народилася в Україні. І за 2 тижні до пологів мама сіла на поїзд і поїхала додому. Отож у моєму свідоцтві написано: “Місце народження – Україна, Львів”. А коли мені було 2 тижні, ми з нею повернулися назад. І ця історія досить символічна, бо я дуже люблю Німеччину, але моя душа і серце – в Україні.
Згодом наша сім’я переїхала до Львова. Батьки хотіли, щоб я стала медиком. І хоч мені завжди подобалася мода і дизайн, все ж була слухняною дитиною і закінчила медичний коледж. Поклала диплом батькам на стіл і сказала: “Ваша мрія здійснилася, тепер – моя”. І поїхала вчитися в берлінську Академію моди та дизайну. А тоді закохалася в німця та вийшла за нього заміж.
Наша донька народилася і виросла в Берліні, закінчила тут школу, а зараз вивчає мистецтво в Парижі. Я виховала її в українських традиціях і, звісно, українською мовою.
Одразу 24 лютого ви почали збирати гуманітарні вантажі для українських міст. Розкажіть будь ласка, як це відбувалося.
22.02 ми з чоловіком полетіли на Тиждень моди в Мілан. А вранці 24-го телефон розривався, тож ми одразу купили квитки на літак і повернулися в Берлін. Ще до вильоту я обдзвонила друзів-знайомих, українське посольство, людей в Україні і почала складати план. Одразу з аеропорта я поїхала на парковку на АВУСі (перша автомагістраль у світі, знаходиться неподалік берлінської кільцевої дороги – ред.). І там випадково познайомилася з чудовим Андрієм Соколюком – українцем, який працює в Німеччині, і якому я безмежно вдячна. Його вантажівка стояла на тій парковці і люди вже почали звозити до неї передачі в Україну.
З’ясувалося, що на той момент у Німеччині застрягло чимало багатотонних машин, які планували повертатися в Україну порожніми. І я сказала: “Ми їх фрахтуємо абсолютно всі!”. Ми відправили 73 вантажівки, повністю забиті гуманітаркою! Загальна вага допомоги – 1,5 тисячі тонн. Найбільші вміщували по 40 тонн. І в день ми по 7-8 таких загружали.
Продовжуємо відправляти допомогу і зараз. От нещодавно поїхали до Львова дві 40-тонні вантажівки. Наш хороший німецький партнер Deutsche Wohnen передав для модульних містечок Львова меблі і електроніку.
А хто ще допомагав грошима, порадами чи зв’язками?
Є чудовий Фонд “Аусергевюнліх Берлін”. Це ціла мережа впливових та заможних бізнесменів, митців, нотаріусів, які допомагають один одному і тим, хто потребує. То от вони надзвичайно нам допомогли. 
Мої партнери з місцевої піар-агенції привезли 5 тис. одиниць нового дитячого одягу, і його розмели українці в Берліні за кілька годин. Це насправді великий об’єм, на різні вікові категорії – і мами з дітьми одразу все розібрали.
Також допомагала кейтерингова мережа Berlin Cuisine. Молоді хлопці приїздили до нас неодноразово, гроші привозили, дуже багато продуктів тривалого зберігання. Потім допомогли централізовано купити харчі на €200 тис.
Ви зібрали €200 тисяч?
Мої постійні клієнти розповіли про гуманітарну ініціативу своїм друзям. Врешті десь 15 людей скинулися по €10-15 тис. і вийшла отака солідна сума. Спершу ми відправили продукти (особливо дуже багато борошна) у Львів – туди з’їжджалися люди з усієї країни. А зараз надсилаємо допомогу в гарячі точки і сусідні регіони. У мене взагалі не вкладається в голові, що в 21 ст. в центрі Європи люди голодують. Це безглуздя! І завдання кожного з нас не допустити, щоб люди не мали, що їсти!
Знаю, що з допомогою до вас приїздили чимало німецьких зірок…
Акторка Андреа Завацкі, ведуча Вєра Інт-Веен, дизайнер Давід Томашевський. Декілька разів була відома співачка Івон Катерфельд, ми товаришуємо. Якось вона подзвонила і сказала: “Їду до тебе, що привезти?” А тоді поїхала на своїй машині і закупила половину магазину Rossman та інших. На АВУСі була така енергія, що щойно хтось потрапляв туди, то моментально втягувався в роботу. І тендітна Івон Катерфельд залізла в ті коробки без спецодягу, без рукавичок і почала наводити там лад.
Долучилася і моя колега, відома дизайнерка Марина Германседер. Її одяг носять багато зірок, зокрема і Леді Гага. Марина відповідала за дитяче харчування, гігієну і за потреби тварин – ці теми її надзвичайно хвилюють. А згодом Марина, моя сестра Христина, і наш давній приятель Оскар об’єдналися і заснували організацію EMWA Foundation.
Займаємося гуманітарною допомогою офіційно. Але в майбутньому, після нашої перемоги, ми б хотіли відбудовувати школи, садки, дитячі будинки в Україні, і не тільки там.
Міська влада заборонила показ згорілої російської техніки в Берліні. Але через деякий час все ж вдалося втілити в життя проєкт “Машина з Бучі” (на відомому проспекті Курфюрстендамм виставили спалене авто, в якому росіяни розстріляли трьох жінок і 14-річну дівчину – ред.). Ви теж долучилися до втілення проекту в життя. Як врешті це вдалося?
Насправді українці дали ідею, але вибороли цей проєкт самі німці. І так, це було ой, як непросто, і затратно. Ми знайшли правильних людей, які змогли переконати тих, хто приймає рішення.
Ваша сім’я теж допомагає вам із волонтерством?
Звісно! І так співпало, що мої батьки в лютому гостювали у нас. Вони вже готувалися виїжджати додому, коли все почалося. Ми змушені були сховати їхні паспорти! Моєму батькові 68 років, у нього хворі руки. Але він воєнний і усіма силами прагнув повернутися в Україну і йти на фронт. І бувало, ми його вночі ловили з ключами від машини – намагався втекти. Врешті вмовила його стати моїм тилом у Берліні, він мені надзвичайно допоміг.
“Я зовсім не думаю, що німецькі жінки не жіночні”
Поговорімо про творчість. Ваші речі надзвичайно жіночні: мереживо, легкі сукні, вишукана білизна. Німецькі жінки натомість надають перевагу спортивному одягу і стилю унісекс. Як ви зважилися заснувати доволі, сказати б, неформатний бренд та ще й в не наймоднішому місті Німеччини?
Так, мій одяг не зовсім типовий для Німеччини. Але я про це не думала – робила, що подобається. Я зовсім не вважаю, що німецькі жінки не жіночні. Ті, яких я знаю, і доглянуті, і стильні. Але це інший стиль, і жіночність інша. В різних націй своє уявлення, як має виглядати жінка. Немає правильної чи неправильної жіночності. У когось вона андрогінна, у когось – супер м’яка.
Загалом зовнішній вигляд берлінців доволі сильно відрізняється від мешканців Мюнхена чи Гамбурга. Чому це так?
Уявіть собі – це один із наслідків ІІ світової війни! Не поділили б Берлін на Західний і Східний, він був би модніший ніж сьогодні Париж. У 20-х роках тут саме був розквіт моди. Люди почали демонструвати через одяг свою індивідуальність. Але згодом нацисти багато уніфікували, знищили різноманіття. Крім того, кому належали будинки моди і ательє? Євреям. А їх знищували. Після війни відкрили фабрики, на яких штампували однакові костюми.
Мені видається, німкені після війни хотіли сховатися за одягом, закутати себе в щось таке сіре, невиразне… Не дозволяли собі жити на повну, показувати свою красу. І вся Німеччина з часом трохи відійшла від цього, почала жити звиклим життям. Але це в Берліні з’явилася Стіна. Це в Берліні була найбільша біда в повоєнний час. Не до моди було…
Скільки коштує ваша найдорожча сукня?
Понад €5 тис. 
Яким жінкам, вважаєте, пасуватиме ваш одяг?
Всім. Моїй наймолодшій клієнтці було 6 місяців, а найстаршій – 82 роки. Я шила одяг для дуже делікатної дівчини з розміром 34, але і для солідної пані з 50 розміром. Жінки в моєму одязі наче світяться, стають особливими. Це певним чином втеча від реальності, в ніжність, в легкість, в жіночність. Це також чіпляє чоловіків. Дивовижно, як одяг змінює людей – і тих, хто носить, і тих, хто дивиться! 
Ви вважаєте, що бізнес має мати соціальну відповідальність. Якою саме вона є у вас?
Ми купуємо лише європейські тканини, мережива з Франції, і шиємо одяг тільки в ЄС. Для мене має значення, в яких умовах працюють люди, чи їм подобається. Бо коли людина щаслива, створюючи такі сукні, то і сукні виходять особливими. Ви думаєте, люди в Азії, які шиють одяг для мас-маркету, щасливі? Я думаю, аж ніяк. Коли я бачу, що клієнти носять пошитий нами одяг роками, моє серце радіє! Так, вони за нього заплатили, але і я несу відповідальність за кожну річ, яку створила. 
(всі фото надала героїня)
