Nana Morozova/Amal Berlin

Ключі від раю: як українці в Берліні створили дачу для 12 сімей

У садовому товаристві Grune Aue, що у Шенеберзі, є маленька ділянка під номером 4B. Надала її українським шукачам притулку асоціація Schöneberg Hilft. 12 сімей з України перетворили занедбаний клаптик землі на крихітне органічне господарство. Яке насіння краще – німецьке чи українське, як японські добрива допомагають вирощувати врожай, чи буде цього року вишня та як незвичайна берлінська дача стала осередком українства, дізнавалася Нана Морозова.

Дача в Берліні

(Фото – Іван Васюник)

Ходить гарбуз по городу

Виганяються зелена цибуля та щавель, плететься смарагдовий огірок, виструнчилися, як на плацу, паростки буряка, жовтаво квітнуть кущі томатів, а поміж ними пахтить духмяно базилік.

Біля невисокого парканчика, що відокремлює маленький, але багатий город, тягнуть тендітні вусики до неба квасоля та горох. З-поміж густого листя великого куща аґрусу видніються великі червоні ягоди.

Сяють на сонці пишні ніжно-зелені розетки останнього маслянистого салату. Сьогодні його зберуть, а на його місці посадять більш пізні сорти. І ще моркву.

Дача в Берліні

Куди не кинь оком – квіти. Троянди, флокси, хризантеми, гладіолуси, волошки… “Я всіх назв і не знаю, – говорить Ксенія Гащак, – квітами у нас Світлана опікується. Вона обожнює це і знає всі сорти й види. Квіти – то її діти”.

Дача в Берліні

Ксенія Гащак – менеджерка проєкту Grune Hilft. Він об’єднує 12 сімей з України, які у серпні 2023 року отримали право користуватися ділянкою за номером 4B, що у садовому товаристві Grune Aue у Шенеберзі. Офіційним власником дачі є громадська організація Schoneberg Hilft e.V., яка захищає права біженців у районі. Втім, усі 12 сімей мають власні ключі й можуть прийти сюди у будь-який час. Домовляються про графік у групі в соцмережах або збираються разом, щоб відсвяткувати, наприклад, дні народження.

Дача в Берліні

(Менеджерка проєктів Ксені Гащак вважає, що працювати треба танцюючи, тому і любить свою футболку з написом “Гарцюй”.)

Українці можуть дбати про землю, садити город та дерева й облаштовувати ділянку на власний розсуд. Але за умови дотримання всіх правил безпеки та сплати членських внесків. Плюс щомісяця збирають ще й гроші на закупівлю реманенту та всього, що необхідно для хоч і невеликого, але клопітного господарства.

Дача в Берліні

(Павільйон площею 2,5х5 м² – це і тіниста вітальня, і “станція” збору води для поливу.)

Кошти йдуть і на вивіз сміття, і на оплату центрального водопостачання, і на електрику. Тому щоб максимально підвищити врожаї та знизити витрати на утримання дачі, українці застосували інновації та кмітливість.  

Дача в Берліні: японські добрива, вода з неба та скарби смітників

Для крапельного та зрошувального поливу збирають дощову воду. Для цього купили п’ять баків загальним об’ємом 1 тис. літрів. Дощів цього року багато, тож і городина радітиме, і діти. Вони залюбки бігають зі шлангами, звільняють час дорослих для складнішої роботи. Чоловіки переробляють дах павільйону для збору води, стрижуть газон, ремонтують знаряддя праці. Жінки упорядковують грядки, саджають городину та квіти, фарбують паркани чи сарайчик.

Дача в Берліні

Будинок вирішили не будувати – залишили більше місця для зеленої галявини. “Це єдине місце, де наші діти можуть гасати та бавитися”, – говорить Ксенія.

Щоб віддати більше місця овочам на городі, під старою грушею, що росте на краю галявини, облаштували “коло спецій”: орегано, м’ята, розмарин, тим’ян – та посадили у горщик розлогий кабачок.

Дача в Берліні

А полуницю – як прикрасу разом із квітами – висадили у ящики, які поставили на драбині. Драбину, до слова, не купували – знайшли на смітнику. Як і великий гриль, який навіть ремонтувати не довелося.

Але гордість дачників – компост. Не простий, а зроблений за японською технологією бокаші. Це ферментовані бактеріями органічні добрива, які мають незабутньо гидкий запах та благодатний вплив на якість ґрунтів. “Компліменти щодо родючості дати німецькій землі я не можу, – наголошує Ксенія, – бо сама з Тернопільщини й знаю, що таке справжній чорнозем. Тут не те”. Тому торік, щойно розчистили землю під грядки, одразу взяли проби ґрунтів і склали список всього, що потрібно для їхнього збагачення. “Бокаші для нас – ідеально, – пояснює Ксенія. – З кухні маємо багато залишків: шкурки овочів та фруктів, шкаралупу яєць… Поклали все це в баки з бактеріями – і отримали згодом екологічні гарні добрива”.

(У баках залишки продуктів перетворюються на багатий компост. Залишки старої сливи теж не пропадуть – вони стануть паливом для гриля.)

На українській дачі немає високих грядок, які так люблять німці. “Можливо це і комфортно для спини, – Ксенія посміхається, – але поливати такі грядки потрібно вдвічі більше, бо коробка гріється і висихає. На нашій ділянці так ростуть тільки три двометрові кущі томатів. Їх на грядці було б важко підв’язати – на кожній гілці гроно буде важчим за кілограм”.

(Майже двометрові томати оселилися в теплиці. Оскільки без діла не стоїть жодний клаптик ґрунту, їхніми сусідами стали кущі базиліка.)

Насіння привозять з України – німецьке очікувань українок не виправдало, говорить Ксенія і дістає з сарайчика величенький ящик з кольоровими пакетиками. Всі назви знайомі: кріп “Салют”, огірок “Конкурент”, томат “Балконне диво”.

(Лаванда на городі не для краси. Її посадили по краю грядок від слимаків, які можуть знищити чи не весь врожай городини та квіти. Минулого року слизький бандит з’їв усі соняхи.)

Зелена допомога

“Якщо я чимось можу зайняти людей, це супер! Клас!” – вигукує емоційна Ксенія. Для менеджерки проєкту Grune Hilft вкрай важливо залучити українців до активної діяльності, волонтерства, а згодом і влаштувати на роботу. “У літніх жінок одразу нормалізація тиску, перестають боліти суглоби, – розповідає Гащак. – Вони починають жити, якщо вони зайняті. Серед наших 12 родин – чотири живуть у Тегелі. То вони раді робити тут будь-що, аби не сидіти в таборі з нелюдськими умовами”, – додає Ксенія. Одна людина приходить на дачу об 11 ночі, щоб просто посидіти у цілковитій тиші.

Ксенія Гащак переконана, що проєкт став, як і планувалося, майданчиком для активного відпочинку, особливим місцем для спілкування у колі своїх. “Це питання приватності й навіть інтимності, – зазначає Ксенія. – Походити босоніж, пригостити одне одного квашеними огірками, посіяти траву, посадити квіти.”

Дача в Берліні

Поки дворічна Соня заливає грядки водою зі шланга, її мама Юлія може трохи розслабитися. Вони живуть у гуртожитку й усамітнитися там складно. 65-річна Світлана опікується квітами й городиною. Діти люблять прийти й “сісти на кущ”, щоб досхочу наїстися аґрусу чи смородини.

А то підуть до сусідів-німців у гості, щоб зібрати стиглі вишні. “Цього року діти образилися, що вишні не буде – її побило дощами, – пояснює Ксенія. – У нас є домовленість із сусідами про збирання врожаю з плодових дерев. Частину віддаємо власникам ділянок, решту забираємо собі. Німці не тягнуть додому три відра слив. Складають у великі мішки та вивозять на смітник. А в мене серце кров’ю обливається, коли бачу це”.

На українській дачі все йде в діло. Те, що виросло на городі, готують на тутешній кухні та пригощаються. А з того, що зібрали, допомагаючи сусідам, варять варення для поранених українських військових, які лікуються в Берліні, або відвозять у притулки для біженців. Роблять і сушку для узвару, який готують на різдвяні свята.

Війна колись закінчиться, а волонтерство – ніколи

Багато хто з цих 12 родин беруть активну участь у волонтерстві. Хто вміє, в’яже адаптивні шкарпетки для шпиталів у Берліні та в Україні. Відправляють цілими партіями. Жінки готують та продають страви на фестивалях, а на зароблені гроші купують те, що необхідно зараз в Україні. Влаштовують і вечорниці з обідом та концертом для українських бійців, які лікуються в німецькій столиці.

“Війна закінчиться, але волонтерство не закінчиться ніколи, – говорить Ксенія Гащак. – Тому вже зараз треба набувати нових навичок: працювати на землі, в’язати адаптивні шкарпетки та пришивати ґудзики – і може, тоді ці шкарпетки будуть відправлятися швидше. Навчися в’язати, варити варення! Ти не знаєш, як до тебе життя повернеться. Відкривай для себе нове, працюй на новій роботі. Так, ти робитимеш помилки, але це досвід!”

Ксенія відчайдушно прагне, щоб Берлін став справжнім осередком українства. Вона мріє про діаспору, яка не жаліється, а діє, і кожного вдалого моменту демонструє свою ідентичність. На кожне свято вдягає старовинний стрій з бабиного посагу. І компліментів не приймає. Каже: “Не я це робила, я тільки ношу. Натомість запитую: “А ви чого не вдягли?”

(Фото – Іван Васюник)

Тому при нагоді сідає за швейну машинку, яку привезла з Дрогобича, і шиє плахти для своїх подруг зі старовинних тканин, які вишукує в інтернеті. Сама робить і ґердани з бісеру. “Приїхавши сюди, треба з собою тягнути культуру. Я хочу, щоб люди показували, що вони з України. Так, буде купа москальні, які кричатимуть тобі в спину, але… Все одно я надягатиму повний стрій”.

 

Про проєкти для українців у Міжкультурному домі в Шенеберзі та про підвечірки UKTAK, які курує Ксенія Гащак, читайте у наших наступних матеріалах.

Всі фото, якщо не вказано іншого автора – Нана Морозова/Амаль Берлін Україна

Дача в Берліні – читайте також:

Шумімо разом! Як клуб “ШУМ” об’єднує мігрантів і знайомить німців з українською культурою.

Ukrainian Gallery: благодійний магазин з українськими сувенірами відкрили в Берліні.