Суботня українська школа працює у Берліні вже майже 8 років. У 2018-му активісти Роман Присяжнюк, Зоряна Лісовець та Юлія Поліщук створили невеликий освітній гурток для дітей, які були народжені або тривалий час жили і навчалися у Німеччині. У 2022 році ситуація змінилася: кількість учнів значно зросла, а програму довелося пристосовувати для дітей із різним рівнем української. З того часу об’єднання декількох батьків перетворилося у великий проєкт, до якого залучені близько двох сотень учнів.
Чому українські школи за кордоном мають схожі проблеми, за яким програмами та підручниками працюють, що запозичили з німецької системи освіти, скільки коштує навчання та кому воно дається найважче? Ольга Гринько для “Амаль Берлін” поспілкувалася із співзасновниками громадської організації “Суботня українська школа в Берліні”: головою правління Романом Присяжнюком, першою вчителькою та методисткою школи Зоряною Лісовець та скарбничною Юлією Поліщук. Для них проєкт школи – безоплатне волонтерство.
“Хочемо, щоби для цих дітей українська була не лише мовою їхніх батьків, але й однолітків”
Нині Українська суботня школа у Берліні це 13 класів – від 1-го до 9-го. У кожному – щонайбільше 16 учнів. Навчання відбувається щосуботи з 10 до 13 години. Учні мають по два або три уроки. Вивчають українську мову та літературу, а із 5 класу додається історія України. Молодші школярі віднедавна мають також курс мистецтва. Школа має власну бібліотеку, яку постійно поповнюють новою навчальною та художньою літературою.
Роман Присяжнюк згадує, що на початку головним рушієм створення школи стали власні діти. Адже ще п’ять років тому у Берліні дуже бракувало україномовного середовища, гуртків чи закладів, де діти могли вчитися писати й читати українською: “Ми прагнули прищепити їм українську мову. Хотіли, щоб для дітей вона була не лише мовою батьків, але й однолітків. Адже це дуже важливий елемент ідентичності, а окрім того – потужна суперсила”.
Спочатку в школі було лише четверо учнів, перші заняття проводили вдома. Потім організували два класи. Рік за роком додавалися нові, а кількість охочих постійно збільшувалася. Зараз початкова школа має лист очікування – класи формуються швидко, охочих багато.
Частина дітей – зі змішаних сімей. Роман пояснює, що багато із них народилися вже в Німеччині, їм складно писати чи читати українською. Часто першою мовою спілкування для них є німецька.
“Коли діти йдуть у місцевий садок чи школу, менше часу проводять із батьками, а більше – у німецькомовному середовищі, починають частіше спілкуватися німецькою. Стає дедалі важче зацікавити їх українською літературою чи культурою”, – пояснює Роман.
Найменше учнів – у 9-му класі. “Звичайно, із підлітками найважче. Тут дуже складна й важлива робота батьків: переконати, заохотити, можливо, наполягти, щоби діти вставали в суботу зранку і йшли на додаткові уроки”, – пояснює Юлія, яка також є мамою підлітка.
Навчальні матеріали самостійно адаптовують до потреб школярів у Берліні
Вартість навчання €30 на місяць. Якщо навчаються двоє дітей – €50, для третьої дитини з сім’ї навчання безоплатне. За членські внески школа закуповує та забезпечує учнів навчальними матеріалами та оплачує роботу вчителів. Педагоги оформлені як волонтери, але їхня робота оплачується – отримують €15 за годину.
Для навчання використовують програми українських шкіл, рекомендовані Міністерством освіти й науки України. Але їх також самостійно адаптовують до потреб школярів у Берліні. Адже часто завдання в українських підручниках є занадто складними для українських дітей за кордоном.
“Усі українські школи за кордоном мають схожі проблеми. Та саме пошук підручників є найактуальнішою. Бо немає підручників для вивчення української мови як успадкованої для учнів молодшого віку! Є для підлітків – “Крок”, “Яблуко”. Тому ми орієнтуємося на ті матеріали, які маємо, на рівень дітей, складаємо програму й розробляємо плани уроків. Підбираємо завдання, посильні для їхнього рівня”, – пояснює Зоряна Лісовець.
Вона розповідає, що за час існування школи вдалося розробити багато матеріалів, знайти цікаві методи для якісного та ефективного вивчення української мови. Дещо запозичили з німецької системи освіти.
“Для дітей, які вже давніше тут і знайомі з німецькою програмою, ця система є зрозумілою, а відтак – ефективнішою, бо не забирає цінного часу на роз’яснення. До прикладу, ми відмовилися від зошитів у косу лінійку. Використовуємо такі, як у німецьких школах. Їх не потрібно спеціально замовляти. Також ми не дотримуємося правил каліграфії та починаємо вивчати писані літери з другого семестру другого класу”.
Після 2022 року до навчання долучилися діти, які виїхали з України після повномасштабного вторгнення. До переїзду вони навчалися в українських школах, відтак мали сильнішу базу. Тож адміністрації та вчителям довелося знову адаптувати навчальну програму, щоб вона відповідала різним рівням та була цікавою для всіх.
Зоряна каже, що після пандемії більшість усіх підручників та навчальних матеріалів з’явилися у вільному доступі онлайн. Це дуже допомогло. Також вчителі тепер активніше використовують технології.
Кожен клас має свого вчителя української мови та літератури. Також є три вчителі історії та ще кілька педагогів, які працюють на підміні. Роман каже: важливим є те, що класи невеликі, а персонал намагається знаходити до учнів індивідуальний підхід.
“Для нас цінно і радісно, що дітям вдається покращити знання української мови, що їм цікаво вивчати історію чи літературу. Вони знаходять тут друзів, з якими можуть розмовляти українською. І ми сподіваємося, що пізніше у свідомому житті вони також спільно будуть берегти традиції і українську мову”, – пояснює Роман.
Українська суботня школа – місце для мрій та їх втілення
У школі постійно організовують різні проєкти для допомоги ЗСУ. До прикладу, на урок історії до Дня захисників і захисниць України запросили військових, які перебувають у Берліні на лікуванні. Також організували збір на виготовлення окопних свічок, збирали та передали на передову устілки та грілки. Спільно з берлінськими пластунами організували мистецький проєкт для молоді. А до Великодня школярі вже традиційно малюватимуть писанки.
На запитання про плани на майбутнє, Роман відповідає, що роботи дуже багато. “Ми зібрали вчителів, дітей і батьків та дуже сподіваємося, що окрім навчання у цій школі, також будуть ініціативи від усіх учасників. Вірю, що ці люди творитимуть й зміцнюватимуть нашу громаду в Берліні. І це не тільки про освіту. Спільноті дуже потрібні проукраїнські ініціативи”.
На жаль, зараз школа не має власного приміщення – займаються в орендованому. “Мріємо бути повноцінною школою. І щоб українська стала однією з мов, яку будуть вивчати у школах Берліна”, – каже Роман.
Фото – Ольга Гринько та з архіву Української школи
