Змоталася на кілька днів в Україну автобусом. Виявляється, ті ж перевізники, якими я їздила до Німеччини ще на початку 2000-х, досі на коні (тобто на дорозі). Я думала, рейсові автобусні перевезення уже не актуальні в епоху лоукостів (винесемо за дужки, що літаки до України зараз не літають, але ж і коли літали, автобуси все одно їздили). Хоч вони часом дорожчі за літаки й однозначно повільніші. Крім того, перетинати кордон із ЄС автобусом важко і психологічно, і фізично.
Наприклад, подорожі за маршрутом Берлін-Київ-Берлін як були пеклом колись, так і залишилися. Бо хоч автобусні перевезення продовжують користуватися популярністю – особливо зараз – скотинячі умови на кордоні залишилися незмінними. Серед іншого, питання наземного перетину українських кордонів – особливо зараз – має ще й репутаційну складову і мало б вирішуватися навіть політичною волею.
Фото – Annie Spratt/Unsplash
У черзі на кордоні Україна-Польща стоїмо шість “щасливих” годин. Увесь автобус має двічі (!) дістати та показати весь свій багаж. Європі байдуже, що ми вивозимо. Україні байдуже, що ми ввозимо. Але навіщо водночас українські митники перевіряють, що ми вивозимо багажем до Європи? Хтось рейсовим автобусом намагатиметься вивезти скіфське золото чи трипільські глечики? Зрозуміло, що поляки все одно перевірятимуть: аж раптом хтось все ж прихопив три замість двох пачок цигарок, пляшку кефіру чи шмат сала (заборонені до ввезення). Водії автобусів розповідають, що як митники знайдуть у когось одну зайву пачку цигарок, годину складають рапорт, а інші пасажири, звісно, “надзвичайно тішаться”. Маю сумнів, що зайва пачка цигарок у чиїйсь кишені вплине на рух контрабанди з України та завдасть збитків економіці ЄС…
Я десятки разів перетинала кордон Україна-ЄС автомобілем і ніколи не показувала багаж українським митникам: відкрили багажник – закрили – щасливої дороги. А чому Україна не перевіряє вміст валіз пасажирів поїздів, які слідують до ЄС? То що не так із рейсовими автобусами? Аж цікаво подивитися офіційну статистику, скільки там наловили контрабандистів. А точніше – контрабандисток: їдуть студентки, мами та пенсіонерки. А якщо у вас промайнула думка “Та що там одна зайва перевірка!”, то порахуймо. Поперед нас у черзі стояли чотири автобуси, кожен із яких українські митники перевіряли 40-50 хвилин. Як результат маємо більше трьох годин очікування! І не забуваймо, що окремі перевірки на кордоні запровадила Німеччина.
По український бік кордону досі немає туалетів або вони в такому стані, що краще б і не було — це взагалі як??? За 30+ років все ще не на часі? Зате є “дьюті фрі” з алкоголем і сигаретами. А часом водії під час довгої зупинки на кордоні не дозволяють навіть постояти біля автобуса, вже не кажучи про туалет. Сидіти та боятися! І молитися, щоб знову не перевіряли багаж! Роки ідуть – Радянський Союз все ще з нами.
Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
В автобусі Вроцлав-Київ не працюють розетки. Водій-українець дуже перепрошує і каже: “Ми в аварійному режимі організували подовжувач – користуйтеся, будь ласка”. Українці звикли виживати “в аварійному режимі”. Швидкість реакції – наша суперсила. Цього немає в ситій цивілізації. Добробут і стабільність розслаблюють – такий зворотний бік медалі. В автобусі Берлін-Вроцлав немає вайфаю, а водій-поляк непривітно невдоволений. Я впевнена: якби не працювали розетки, він би навіть не подумав заморочитися із цією проблемою.
Під час пересадки в Польщі йду в народ і з великим задоволенням розмовляю з поляками польською. Знати мови – теж суперсила, моя улюблена. 70% відвідувачів ТЦ у Вроцлаві – українці. Впізнаю їх за російською. Не знаю, як поляки витримують цей “рускій мір”. Водій кричить жінці, яка щось запитує у нього російською: “Не розумію цієї мови”. Тепер я уже не думаю, що він хамло.
Автобуси приїздять на кордон щокілька хвилин. За винятком кількох іноземців і чоловіків-пенсіонерів – самі жінки. Я витріщаюся на них всю дорогу, як маніяк, аж ніяково – які ж красиві! Краса, звісно, теж велика сила – не знаю поки, чи супер.
В Україні отримую СМС: “Дуже раді вашому поверненню. Разом ми вистоїмо і відбудуємо нашу державу. До перемоги!” Як в анекдоті*: “І зараз ми з усім цим спробуємо злетіти”.
*Анекдот
Стюардеса вітає пасажирів на борту: “На першому поверсі нашого літака знаходиться спортзал, на другому — кінозал, на третьому — басейн, на четвертому — ресторан і сад. А тепер пристебніть ремені, ми спробуємо з усім цим злетіти”.
Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
П.н. Подивіться, які суперзручні міжміські автобуси у В’єтнамі – в них чудово спиться! Цікаво, чому їх не експортують до інших країн? Так, ціна на квитки трохи вища, бо менше місць, але і спраглих комфорту чимало.
Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
Двоярусні спальні місця в автобусі розташовані в три ряди. Положення крісел можна регулювати – від повністю вертикальних до повністю горизонтальних. Сидіння розраховані на мініатюрних в’єтнамців, тож деякі довгоногі європейці витягнутися у повний зріст не можуть, але все одно лежати досить комфортно. При вході просять знімати взуття і ховати його до пакету. Є ковдри, подушки, порти для зарядок, безкоштовна вода і вологі серветки. Між рядами є шторки – можна ізолюватися.
Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
