Давно не подорожувала Німеччиною поїздом. Виявляється, електронні табло з точним часом прибуття і зручні пересадки, якими ми так захоплювалися на початку 2000-х, тепер уже не актуальні. Тому що тепер Німеччина – трохи Індія: поїзд приїде, коли приїде. А пересадка відбудеться або ні.
На вузлових станціях я визираю у вікно й бачу одне й те саме. Поїзди зупиняються – і з щойно відчинених дверей вистрибують люди з валізами та оскаженіло починають бігти. Вони намагаються встигнути на інший поїзд.
Фото – Дарка Горова
“Чогось ще бажаєте?”, – питає працівниця вагона-ресторана у поважного пана, простягаючи йому стаканчик із кавою. “Приїхати вчасно”, – жартує чоловік. Дівчина сміється так, що аж згинається. Тоді пан згадує пунктуальність залізниці в Японії та Кореї, якими він подорожував. І що його онука нещодавно змушена була повертатися з Амстердама в Берлін через Бельгію на якомусь приватному поїзді, тому що Deutsche Bahn раптово скасував рейс.
Бажання поважного пана не здійснюється. Наш поїзд теж прибуває із запізненням. Ми теж, як скажені, вистрибуємо з вагона (передостаннього!) та з важкими рюкзаками та висолопленими язиками несемося через весь здоровенний вокзал на пересадку. Інший потяг мав поїхати ще три хвилини тому – навіть уже оголосили, що він не чекатиме. Але всі біжать. І ми біжимо. Встигаємо останніми.
Фото – Дарка Горова
…Згодом “швидкісний” потяг, який щойно чекав на нас, 20 хвилин стирчить на вокзалі в Ульмі. Спершу чекаємо “запізнілих” із Мюнхена, потім – на потяг із Кіля. Я дивлюся у вікно на мереживну дзвіницю найвідомішої памʼятки Ульма і думаю, що якби знаття, уже б встигла оглянути собор і повернутися назад. Це найвища церква у світі – 162 м заввишки. У хорошу погоду з даху відкривається панорама Альп аж до Цугшпітце (найвища гора Німеччини).
Фото – Marcel Strauß, Usplash
Але насправді для мене Ульм – це передусім про Івана Багряного, одного з найпронизливіших наших письменників. Одного з тих, кого, на мою думку, має прочитати кожен іноземець. Це тут, в Ульмі, Багряний написав свій геніальний “Сад Гетсиманський”, над яким я плакала ще в старшій школі.
З 1945 року у Новому Ульмі, через річку, знаходився табір переміщених осіб для великої кількості українців. До 2000-го тут видавали газету “Українські вісті”, багаторічним редактором якої теж був Багряний. Він в Ульмі й похований.
Ще тут жив – а неподалік, в Аугсбургу, за незʼясованих обставин, як і більшість пасіонаріїв того часу, загинув – Юрій Горліс-Горський, старшина армії УНР, один із керівників Холодноярської республіки, автор роману “Холодний Яр”. Також тут працювала Наталя Полонська-Василенко – відома історикиня та науковиця, та багато інших.
На сусідній колії оголошують поїзд через Оберстдорф. Там похований останній український гетьман Павло Скоропадський із дружиною і дітьми. Він у Німеччині народився і помер.
Може, і добре, що німецькі поїзди навдивовижу непунктуальні. Я встигаю згадати історію української діаспори у ФРН. Посумувати за їхніми долями. Тоді стрес під час пересадок стає просто дрібницею.
Такими поїздами їздили українці в Німеччині на початку 20 ст. (фото з офіційного сайту землі Саксонія-Ангальт)
Чому запізнюються німецькі поїзди?
Знаєте той відомий жарт? “Німецькі потяги мають проблеми лише за певних погодних умов: спека, ожеледиця, дощ, хмарне небо, сонце, град. А також вночі, у вихідні та з понеділка по п’ятницю. Але здебільшого вони прибувають вчасно”. А на цьому мемі написано: “Як буде китайською “запізнення”? Дой Че Бан”.
Я ще не зустрічала жодного німця, який би не нарікав на роботу DB. Люди розповідають дивовижні історії, як їм доводилося ночувати на вокзалах або навіть просто неба, тому що деякі станції закриті вночі. “Коли перетнеш кордон із Австрією, одразу все буде пунктуально. А якщо купуватимеш квитки на такий самий маршрут на сайті австрійської залізниці, ще й дешевше”, – сказала мені німецька подруга.
Фото – Дарка Горова
Українці теж шоковані – розбивається на друзки міф про німецьку пунктуальність. “Пропустили свій поїзд двічі. Тобто він на вокзал прибув, але на іншу колію, і в гучномовець ніхто про це не повідомив. За годину прийшов наступний поїзд, але довго стояв зачинений, без пасажирів і без вказаного напрямку руху. Пішов без нас і інших здивованих мандрівників, які чекали на платформі. Втретє ми вже стояли на низькому старті 40 хвилин – і коли поїзд знов прийшов, залетіли до вагона і зацементувалися на сидіннях”, – написала у фейсбуку українка Олена Лашен.
Ксенія Герке згадує: “Я одного разу виїхала з дому і мала бути за годину на роботі. То як застрягли в дорозі, повернулася за п’ять годин додому, на роботі так і не побувавши”.
Олександра Бодняк пише: “Минулого року потяг із Берліна до Варшави скасували за хвилину до відправлення. А звідки він відправлятиметься, ми дізналися приблизно за годину до. Потім був квест із з’ясування, звідки їде наступний потяг. Працівник радив нам із мільйоном пересадок доїхати до кордону – мовляв, там поїзд точно буде, може, навіть встигнете. Але вже на першому пункті, ще в Берліні, у цьому плані щось пішло не так”.
Фото – Дарка Горова
Тиждень тому в інтервʼю з Ріхардом Лутцем, головою правління Deutsche Bahn, кореспондент видання Berliner Morgenpost спитав: «Незважаючи на війну, 90% поїздів в Україні прибувають вчасно. У німецької залізниці ця цифра суттєво менша. Що українці роблять краще?”. Лутц відповів: “Порівняння помилкове. Хоча у нас така ж велика залізнична мережа, у Німеччині щодня курсують 800 поїздів далекого прямування та 30 тис. регіональних поїздів. А в Україні – лише кілька сотень поїздів на день. Потяги там також можуть мінятися місцями, a у Німеччині всі рейки забиті. Ми роками нехтували залізничною мережею. Нашу інфраструктуру необхідно терміново оновити та розширити, щоб вона могла впоратися із сьогоднішнім трафіком і запланованим зростанням. І ми зробимо це в найближчі роки – разом із федеральним урядом”.
Разом із тим, Лутц додав: “Досягнення українських залізничників неймовірно вражають: вони працюють із пристрастю, а також із внутрішнім переконанням, що є частиною системно важливої сфери. Вона є незамінною для мобільності людей та матеріально-технічного забезпечення економіки. Вони підтримують функціонування цілої країни. Це те, що їх мотивує, і вони навіть ризикують своїм життям заради цього. Тому українську залізницю часто називають “армією номер два”.
(фото – Дарка Горова)
До слова, між Україною та Німеччиною досі немає прямого залізничного сполучення. Посол України у ФРН Олексій Макеєв звернув на це увагу під час відкриття фотовиставки про українських залізничників “Залізнична колія життя” на головному вокзалі Берліна. Він висловив сподівання, що в майбутньому залізниця поєднає багато українських та німецьких міст. “Причому хотілося б, щоб це були швидкісні поїзди ICE”, – зауважив Макеєв.
(фото – Дарка Горова)
Читайте також:
Фотовиставку про українців відкрили на Головному вокзалі Берліна
Гетьман Павло Скоропадський: український політик-аристократ, який народився і помер у Німеччині
Український почерк в лого Lufthansa. Чи справді журавля намалював Роберт Лісовський?
Українці здійснили паломництво у Баварію до онуки Ярослава Мудрого, блаженної Едіґни
