Раз на рік ми зустрічаємося з фрау Меркель. Ок, радше, раз на рік я зустрічаю фрау Меркель. Якщо зовсім точно, то я знову зустріла фрау Меркель. Десь майже через рік у тому самому місці.
Я добре пам’ятаю, як це було вперше. Я лишень виїхала з України. Берлінські друзі запросили пожити кілька місяців в самому центрі міста. Я була абсолютно розгублена та спустошена. Ще до повномасштабного вторгнення згоріла на роботі і дещо розчарувалася у людях. Тому з виїздом мінімізувала усі контакти і звільнилася з улюбленої роботи. Вирішила, що керувати з-за кордону неетично. Кілька тижнів я просто сиділа в квартирі, варила борщі та думки щодо моральності певних вчинків та людей. Іноді виходила, звісно, в магазин за продуктами.
Якось рано вранці в черзі за хлібом в модну крамничку я помічаю за спиною знайоме обличчя. Автоматично вітаюся, здається, українською. За мить розумію, що за мною стоїть Ангела Меркель. Та сама екс-канцлерка Німеччини! Жінка з випусків новин, які я колись вела.
“Як швидко закінчиться війна?”– питаю я, вигрібаючи з пам’яті англійську.
Пані Меркель, схоже, не була готова до розмови. Але моментально опанувала себе і перевела питання в питання. На то вона й колишня канцлерка, щоб вправно змінювати тему. Звідки я, чи сама я приїхала, чи з родиною, як мені Берлін і чи оформила я документи на допомогу? – зі щирою цікавістю випитувала мене сама Ангела Меркель. Після такої “близькості” я попросила про селфі, бо хто ж повірить, з ким я стояла в черзі за хлібом?! Тут екс-канцлерка таки знітилася і рішуче відмовила, бо ранок і вона не при параді. Під її очима й справді були помітні блискітки від патчів проти зморшок.
Я ввічливо пропустила канцлерку у черзі і повторила: “То коли ж закінчиться війна?”.
Звісно, від однієї з найвпливовіших жінок світу хотілося почути щось обнадійливе. Якийсь прогноз про два-три місяці чи “Путін-лайно”. Вранці спросоння ніхто не чекає зважених промов навіть від головної антикризової менеджерки Європи. Зрештою, як і годиться в черзі за хлібом, пані Ангела скерувала цей запит до Байдена і зайшла в магазин. Ексканцлерка замовила свій улюблений багет (вона за ним сюди приходить регулярно – зізналися потім продавці) і швидко розрахувалася. Хоча я таки непомітно і зробила її фото.
За цей майже рік я стала резиденткою Німеччини, змінила три квартири і дві роботи. Приготувала з пів сотні борщів. Питання морально-етичного характеру не втратили актуальності, друзів не побільшало. І от, як у кіно, рано-вранці я опиняюся біля вітрини тої самої хлібної крамнички, а поруч зі мною у черзі знову фрау Меркель. Уже не просто екс-канцлерка, а володарка найвищої нагороди країни – Федерального хреста Ордену “За заслуги”. Вище тут не буває!
І німцям, мабуть, є за що любити Меркель – вона впоралася з кризою 2008-го, з навалою біженців у 2015-му, укріпила економіку країни… почала скорочувати використання ядерної енергетики, підсадила країну на російські кроваві нафту та газ… Була проти, щоб Україна у 2008-му отримала План дій щодо членства НАТО, у 2014-му стримувала українську владу від відсічі російській армії, курувала Мінські домовленості і ввела в переговори Віктора Медвечука, словом, “приборкувала Путіна”… Попри заперечення охоронця я впевнено фотографую фрау Меркель не при параді і йду собі далі. Без хліба. Навіть цю світлину не буду публікувати, бо нема про що й говорити…
P.S. Міркування Наталки Якимович про те, якою мовою має розмовляти український бізнес з українцями закордоном у колонці.
