Журналістка Анастасія Береза нещодавно приїхала до Берліна і була вражена візитом до Центру прийняття біженців на території колишнього аеропорту Тегель. “Амаль Берлін” публікує колонку авторки, в якій вона розмірковує, чому українці там не мають вибору та змушені спілкуватися для багатьох травматичною російською, а у німців складається враження, що всі їхні відвідувачі – російськомовні (∗).
Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
Нещодавно я побувала в таборі для тимчасового розміщення біженців у Берліні. Віддаленість від центру міста, колючий дріт, ретельний контроль, великі порожні простори, з яких вже ніхто нікуди не літає, – похмуре місце. Але дискомфорт у Тегелі в мене викликало не це, а мова.
Перший волонтер, до якого я звернулася українською, відповів: “Пойдёмте за мной, сейчас я вам всё покажу!” Це було несподівано – не очікувала тут спілкування російською. Потім німецький охоронець, вочевидь, намагаючись бути привітним, сказав мені “Спасибо!”. Остаточно мене вразило, що і працівниця Управління у справах біженців, і навіть перекладачка з німецької звертались до мене російською.
Табір для біженців на території покинутого аеропорту відкрили у 2022 році. Від самого початку він призначався для українців. Зараз, у 2025-му, там перебувають біженці й з інших країн, наприклад, Сирії та Афганістану, але українців – більшість. То чому ж саме російську мову використовують там за замовчуванням не лише працівники та волонтери, а й чиновники розташованого тут Управління у справах біженців?
Пояснення, що російською володіють усі українці, я відкидаю. Усі українці так само добре розуміють і українську. Жоден українець не почуватиметься погано через те, що до нього заговорили українською. А от спілкування російською може бути травматичним тригером для багатьох. Наприклад, військових, поранених, колишніх полонених, мешканців окупованих територій, жертв російської агресії у найгірших її проявах.
Те, що значна частина українців у Тегелі спілкується російською – теж не аргумент. Під час одного з візитів я заговорила українською до чоловіка, який щойно запитував російською волонтера. “Українська?! – здивувався він, одразу перейшовши на рідну. – Який я радий її тут чути!” Ми вже проходили це вдома у 2021 році. Закон про мову набув чинності – і з’ясувалося, що працівники сфери обслуговування, які раніше спілкувалися російською, блискуче володіють українською. Раніше просто не було потреби.
Перехід на мову співрозмовника – це природно й логічно. У випадку з чиновником це ще й питання підлеглого та залежного становища. Людям у залежному становищі притаманне бажання бути зручними. Розмовляти українською – це наче створювати комусь додаткові складнощі. Щоб продовжувати в такій ситуації спілкуватися своєю мовою, потрібно мати внутрішній ресурс. Його у біженців – втомлених, невпевнених, наляканих і розгублених – часто бракує. Також українцям важливо, щоб їх правильно зрозуміли. А в описаній ситуації взагалі не ясно, чи володіє співрозмовник їхньою мовою.
Єдине пояснення засилля російської мови в середовищі українських біженців, яке справді варто осмислити та обговорити, – що для багатьох із них, особливо з найбільш постраждалих регіонів, російська є першою або єдиною рідною мовою. Для них спілкуватися нею простіше, тим паче в стресі. Україномовні українці теж із радістю спілкувалися б українською. Найкраще, що можна зробити в цій непростій ситуації, – дати людям вибір. Зараз його немає.
Фото – Анастасія Береза
Не лише в Тегелі – чи не в більшості організацій, які допомагають українцям в Берліні, працівники відразу починають спілкування російською. Потім вони розповідають, що всі їхні відвідувачі українці говорять російською. Так, бо вони ввічливі, бо вони у вас в гостях, бо вони прийшли по допомогу. Бо не знали, що можуть обрати.
Передбачаю, що німецька сторона просто немає достатньої кількості працівників, які володіють українською. Російськомовних у Берліні знайти легше з очевидних історичних причин. Але невже жоден працівник у Тегелі не знає кількох простих фраз українською? Типу: “Вітаю! З вашого дозволу я спілкуватимуся російською?” Або: “Вам зручно спілкуватися російською чи покликати перекладача?”
Для влаштування навіть на найпростішу роботу в Німеччині – водієм, прибиральником, кур’єром, вантажником – вимагається підтверджене знання мови. Незнання німецької може стати причиною відмови в обслуговуванні в державних установах, лікарнях, банках тощо, навіть якщо працівники й справді володіють англійською. Це абсолютно законно, логічно – і, на мою думку, правильно. Спілкування іншою мовою – це жест доброї волі, а не обов’язок. Чому ж для українців це працює інакше?
Маю зазначити, що я пишу це як людина, яка не відмовилася від російської мови після повномасштабного вторгнення. Можливо, це тому, що я з дитинства спілкувалася обома, а не перейшла на українську лише після російських ракет. Однак коли офіційні представники іншої держави, з якими я контактую як громадянка своєї країни, за замовчуванням звертаються до мене якоюсь іншою мовою, вважаю це недоречним. Звертатися до українців російською після повномасштабного вторгнення, навіть не уточнивши, чи це прийнятно, — це безтактність, що межує з агресією.
Зовсім не хочу звучати невдячно і прекрасно розумію всю цінність німецької допомоги. Зокрема цілодобової трирічної роботи Тегеля. Також не маю жодних очікувань від Німеччини (та й будь-яких інших держав) щодо просування української мови. Я лише запитую: чи можна було б запропонувати громадянам України їхню державну мову? Саме вона, а не російська, має бути мовою за замовчуванням у спілкуванні з ними.
Приклад вживання української мови в німецьких установах. Фото – Оксана Щур
(∗) Редакція може не поділяти думку дописувачів.
Читайте також:
Або тризуб приберіть, або змініть “спасіба” на “будь ласка”, будь ласка! – колонка Наталки Якимович
Чому не варто ходити на російськомовні екскурсії? Колонка гідеси Мар’яни Гевак
Жахи Тегелю: як живе центр приймання біженців, що коштує ФРН €500 млн на рік
Наркотики, барбекю та сміття: берлінці скаржаться на мешканців Тегеля
Найбільше гетто у Німеччині: скільки коштує утримання біженців у Тегелі
