Харків’янка Анна Коломійцева – перекладачка-синхроністка. Це її голос часто звучить у навушниках відомих політиків, високих гостей та інших відвідувачів україно-німецьких форумів та конференцій. З 2022 року Анна живе та працює в Берліні. У вільний від основної роботи час вона веде розмовний клуб у просторі UA Nest Berlin – “для тих, хто хоче полірувати знання німецької”.
Чи доводилося їй перекладати Олафа Шольца, чому перекладачі-синхроністи мають етичний кодекс, а на німецьких подіях уже стало добрим тоном дякувати українським колегам за те, що вони доїхали; як полюбити німецьку та чому навіть власну українську треба постійно вдосконалювати – про це з Анною спеціально для “Амаль Берлін” поговорила Оксана Щур.
Анно, у Німеччині у вас одразу з’явилося багато роботи – не менше, ніж було в Україні. Як про вас тут дізналися?
Я взяла участь у записі подкасту про українців – розказувала свою історію. І коли з’ясувалося, що я перекладачка, автори зацікавилися. Мовляв, ми з іншими українцями записуємо такі ж інтерв’ю, тож запрошуємо вас їх перекласти. І ось так склалося.
Переклад не є ліцензійною діяльністю в Німеччині. На відміну від, наприклад, перукарки, я не маю отримувати дозвіл на цей вид роботи чи складати додатковий іспит. Тож я органічно влилася в ринок праці. Попит на українських перекладачів був шаленим, їх не вистачало. У професії я давно: частина моїх клієнтів вже була або опинилася в Німеччині, я знала тут колег, які запрошували з собою в пару на переклад або рекомендували замовникам. Перше замовлення отримала через тиждень після переїзду до Берліна навесні 2022 року.
Активні українці пам’ятають випадок, коли на демонстрації, організованій Vitsche, правоохоронці вимагали переклад – притому із залученням “акредитованого” фахівця…
Звісно, я знаю про цей випадок. Як завжди у Німеччині, є нюанс. Щоб усно перекладати для поліції або для суду, робити засвідчений письмовий переклад документів, треба набути додаткової кваліфікації: скласти іспит Staatliche Prüfung für Dolmetscher und/oder Übersetzer і також відповідну присягу. Допуск до цього іспиту надається на підставі диплому про вищу освіту. Якщо профільного диплому немає, то потрібно довести досвід перекладацької діяльності – надати договори з клієнтами чи інші документи. У згаданому випадку йшлося саме про таку сертифікацію.
Приміром, я не посвідчую документи українцям, на що зараз є великий попит, бо ще не складала такий іспит. Але повторю, що такий іспит – лише для певних видів перекладу. Якщо хтось хоче займатися перекладацькою діяльністю в Німеччині, то може розпочати уже зараз.
Ще одне хочу зауважити. В Україні майже немає такого розділення, а от у Німеччині усний переклад засадничо розгалужується на два види, і вже потім ділиться на синхронний і послідовний.
Це конференц-переклад – те, чим я займаюся: на подіях, для організацій, на офіційному рівні. Він вважається складним перекладом, якому на короткотривалих курсах не навчишся. І є ще community interpreting, переклад для фізичних осіб, які достатньою мірою не володіють мовою країни перебування. Простими словами, це допомогти з перекладом у Центрі зайнятості, в лікаря, на огляді квартири, при підписанні договору оренди тощо. Це інший рівень – і поріг входження на такий ринок значно нижчий. Але й оплата невисока. Щоб набути практичних навичок, цілком можна це спробувати. Або ж є штатні посади – недавно шукали перекладача для наших поранених військових, які лікуються тут у госпіталі.
Чи правда, що вам доводилося перекладати навіть Олафа Шольца?
Конфіденційність в нашій професії – тема чутлива і важлива. Я не можу розповідати, кого перекладала. Лише за деякими винятками. Шольца перекладала. Це була відкрита подія – на Економічному форумі в Берліні у 2023 році. У столиці ФРН відбувається дуже багато міжнародних подій. Тож до моїх робочих обов’язків належить, справді, синхронний переклад зустрічей політиків як Німеччини, так і України.
Але загалом перекладачі-синхроністи мають етичний кодекс. Навіть якщо це не прописано в контракті (хоча зазвичай там цей пункт є), ми не розголошуємо, що відбувалося на заході: ані героїв події, ані про що йшлося, ані якими були інтонації. І часто така заборона триває досить довго – скажімо, протягом ще наступних трьох років після заходу.
Також часто люди думають: якщо ти перекладала виступи відомих людей, то і фото з ними маєш. Але уявімо ситуацію: я сиджу в кабінці синхроністів ще за дві години до того, як з’являться головні герої заходу. Вони виступили і пішли, а я – і далі у кабінці. В мене немає змоги з ними фотографуватися. Та й не маю на меті упорядкувати таку колекцію фото.
Ви перекладали політиків різних країн. Чи можна говорити про різний підхід до справи? Як відрізняється загалом організація подій – виступи, ставлення до перекладачів, неформальне спілкування? Німці приносять вам заготовки своїх промов заздалегідь?
Промови – це завжди головний біль для перекладача. Наприклад, нещодавно промова з’явилася у кабіні для синхрону за 15 хвилин до початку, і це була промова не українського, а якраз німецького спікера.
А загалом я не помічаю аж такої разючої відмінності між українськими та німецькими діячами. Хіба що з огляду на ментальність. Українські політики більше жартують. І також українці – не лише політики – у певний момент все одно переходять на екзистенційні речі в своїх виступах. Війна просотує собою усі сфери нашого життя. На жаль, всюди є її відбиток і ми не можемо уникнути цієї теми. Я щоразу відчуваю вдячність, коли піднімається це питання. Або: на німецьких подіях уже стало добрим тоном дякувати українським колегам за те, що вони сюди доїхали взагалі – таким чином, для широкого загалу пояснюють, що це нелегка дорога, це складно, це не купити квиток на літак із пересадкою. Ось така атмосфера порозуміння.
Де за кордоном можна набути кваліфікації усного перекладача або її підвищити?
За кордоном практично немає курсів із українською мовою. Європа у цьому плані все ще дуже російськоцентрична.
У Львівському університеті ім. Франка є повноцінна магістерська програма з конференц-перекладу. Не знаю, чи вона функціонує дистанційно, але там можна отримати підготовку на базі української мови. Я можу радити цю програму, бо там викладають мої колеги – практики зі значним досвідом. Вони готують наступне покоління за всіма вимогами: безпосередніми навичками і, що не менш важливо, відповідно до етики професійних стандартів.
Ваша волонтерська робота для громади – це розмовний клуб в UA Nest Berlin для тих, хто, як ви кажете, хоче полірувати знання німецької. Які ваші враження – і, можливо, рекомендації щодо вивчення німецької мови у Берліні?
Багато людей зараз вивчають німецьку, бо це їм потрібно. Не тому, що вони це обрали – свідомо, з інтересу, з любові. І мене часто запитують: як полюбити цю мову? Так от, один із способів – це йти до викладача, який тобі імпонує. Як людина вибудує освітній процес, наскільки вона буде щира на заняттях, захоплюватиме власним прикладом. Через сприйняття особистості завжди йде краще.
Окрім того, хто перебуває у середовищі, має величезну перевагу: хочеш-не хочеш, але мовою треба користуватися. Навіть коли на касі кажеш “міт карте, бітте” – це вже крок у подоланні мовного бар’єру. Мова буде в активному вжитку навіть через екстрені ситуації: сантехніка викликати, спілкуватися з сусідами, які прийшли скаржитися, що ви заголосно ходите і так далі. Навіть якщо не знаєш, як сказати, все одно мусиш підбирати слова.
А ще мову часто розглядають утилітарно – мовляв, важливо просто говорити. Якщо мене зрозуміли, мета досягнена – говорю нормально. Але часто навіть у людей із рівнем С1 все одно багато граматичних і фонетичних помилок. І я би радила не зупинятися у вдосконаленні і вивченні мови. Це безкінечний процес. Перше враження дуже важливе. І те, як ви звучите і грамотно формулюєте, може багато на що вплинути. Як перекладачка, я скажу, що наша мова – не лише слова, які ми промовляємо. Це також те, як ми їх промовляємо. Сенс слів – лише частка того, що ми сприймаємо. Робота над красою мови – це інвестиція, яка повернеться.
Мені здається, те ж саме можна сказати і про українську мову. Над вдосконаленням навіть рідної мови також можна працювати безкінечно.
Абсолютно.
Фото з особистого архіву героїні.
Читайте також:
“Давайте російською – какая разніца. Але німці залишалися принциповими”, – перекладачка Софія Онуфрів про екскурсії Жадана для німців та чому у ФРН не читають наших класиків
Франко, Андрухович і “Амаль” – німецькі студенти вчать українську
Як організувати уроки української в німецьких школах: питання та відповіді
“Не перестаю дивуватися, як їм вдалося мене вразити”, – викладачка українського вишу про свій досвід інтеграційних курсів
З’явився перший німецькомовний подкаст про українську літературу
