Цими вихідними поблизу Берліна вшановували пам’ять жертв концентраційних таборів Заксенгаузен і Равенсбрюк, бранцями яких були й тисячі українців. Взяти участь у заходах, панельних дискусіях, зустрічі поколінь та підтримати родичів постраждалих приїхали члени української громади. У День пам’яті меморіал у Заксенхаузені відвідав посол України в Німеччині Олексій Макеєв, а поїздку українців Берліна до меморіалу в Равенсбрюку організував Альянс українських організацій (Allianz Ukrainischer Organisationen e.V.).
Довідка “Амаль Берлін”
Равенсбрюк, знаний ще як “Жіноче Пекло” – найбільший у Німеччині жіночий концтабір. Розташований біля однойменного села в місцевості Мекленбург за 80 км на північ від Берліна. У 1939-1945 роках там утримували близько 135 тис. жінок. Ув’язнені походили з більш ніж 40 націй, зокрема й українки та українські єврейки – за різними даними, від шести до десяти тисяч.
Серед інших, онука Івана Франка – Віра Франко, дружина та донька Нестора Махна – Галина та Олена Махно, політичні студентки-активістки Олена Вітик-Войтович, Лідія Укарма та інші.
За даними, які неможливо перевірити, щодня в таборі ліквідовували 50 бранок пострілом у потилицю, а убитих спалювали. Убивали зокрема всіх хворих чи нездатних йти маршем. Над іншими ставили експерименти, завдавали знущань, піддавали тортурам та змушували працювати важкою фізичною працею.
Так, жертвою експериментів стала Віра Франко, яка потрапила до Равенсбрюка у 1943 році. “Здоровим дівчатам прищеплювали на тілі якісь бактерії, використовували їх як дослідний матеріал. На моєму тілі такі порізи та шрами залишились уже на все життя”, – згадувала потім вона.
Цього року участь в заходах пам’яті взяли шестеро колишніх ув’язнених – вони приїхали з Данії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю та Польщі. Вшанувати українських полонених зібралися їхні діти та онуки – з Франції, Великобританії та Німеччини.
“Амаль Берлін” поговорив із нащадками колишньої увʼязненої Лідії Укарми – доньками Оксаною та Орисею-Іриною, а також онуком Яремою. Вони приїхали до Равенсбрюка з Гамбурга та Лондона. Ярема – вперше.
Доля ув’язненої українки Лідії Укарми
Лідія Укарма вивчала в Берліні економіку, була членкинею ОУН та допомагала ув’язненим у Німеччині українцям. У листопаді 1942 року вона вже збиралася виїжджати до Відня, повернулася додому за валізою, коли раптово відбувся обшук Гестапо. “Так вона разом із валізкою, в плащику та капелюшку і потрапила до них”, – згадує Орися-Ірина Марцюк, донька Лідії.
Спершу Укарму пів року утримували в берлінській в’язниці на Александерплац. Крім неї там перебували ще сім українок. Серед них Олена Вітик, яка вивчала в Берліні мистецтво, Романа Лебедович із Відня, Дарка Сидір, Ольга Фроляк, Ганна Ганкевич та інші. На допити дівчат возили до відділення Гестапо.
Згодом її відправили до Равенсбрюка. Жила Лідія у бараку №5 з ув’язненими з різних країн. На рукаві роби носила червоний трикутник – для політичних в’язнів. Спершу працювала на будівництві головної вулиці концтабору – зараз нею проходять усі відвідувачі меморіалу. А потім виготовляла котушки на фабриці Siemens&Halske. Німецький електротехнічний концерн побудував у концтаборі 20 промислових бараків для примусової праці в’язнів. Компанія виробляла електричне обладнання та точну механіку для армії Рейху.
Укарму звільнили 4 жовтня 1944 році разом з іншими 19 українськими політичними в’язнями (за деякими даними, внаслідок угоди між Степаном Бандерою та СС) і відправили до Любена (неподалік Вроцлава в теперішній Польщі) одужувати. Згодом вона переїхала до Мюнхена, де десятиліттями брала активну участь у житті української громади. У 2011 році Укарма ініціювала встановлення в Равенсбрюку меморіальної дошки у пам’ять про українських увʼязнених.
Українці вшановують своїх
Донька Лідії Оксана Марцюк нині мешкає в Гамбургу і до Равенсбрюка намагається приїздити щовесни на річницю звільнення концтабору. Інша донька – Орися-Ірина Марцюк із Лондона – приїздить вшосте. І радіє, що побувати в цьому місці вперше отримав нагоду її син Ярема. “Але найбільшою радістю стала для мене підтримка та спілкування із багатьма молодими українками, які приїхали сюди з Берліна”, – розповіла Орися-Ірина.
На думку очільниці правління Альянсу українських організацій Олександри Бінерт, надзвичайно важливо памʼятати про українок у Равенсбрюку саме сьогодні, бо “вони своєю волею до життя дали нам приклад”. На вшанування у 2024 році з’їхалися декілька генерацій – ті, хто народився в діаспорі, ті, хто приїхав сюди деякий час назад, і ті, хто змушені були тікати від російської агресії до Німеччини. “Після наших розмов було зрозуміло: у нас є ми. Можемо вчитися одна від одної, підтримувати, солідаризуватися – і це робить нас сильнішими. Ця подія дала кожній із нас багато сил”, – розповіла Бінерт “Амаль Берлін”.
Водночас такі зустрічі різних генерацій українців – чудова нагода краще зрозуміти та більше дізнатися про історію нашої громади в Німеччині. “Вшановувати ув’язнених тут українок – це і про те, що кожна з цих доль є важливою. Це і про “видимість” українських ув’язнених у концтаборі Равенсбрюк, адже їх довго називали “жертви з СРСР”, нівелюючи страждання українок. Ми добре усвідомлюємо, що Німеччина мала би бути першою в допомозі й солідарності проти російського агресора. Це було і є її моральним обовʼязком”, – переконана Олександра Бінерт.
Фото (крім архівного) – Катерина Дерин-Катеринчук.
Читайте також:
Історія, варта Голлівуду: у Німеччині віднайшли відомий портрет Єлизавети Скоропадської
Гетьман Павло Скоропадський: український політик-аристократ, який народився і помер у Німеччині
Google Maps не покаже: карта українських місць Берліну
36 років тому німецький пілот-аматор посадив літак у центрі радянської Москви
Український почерк в лого Lufthansa. Чи справді журавля намалював Роберт Лісовський?
