Цими вихідними поблизу Берліна вшановували пам’ять жертв концентраційних таборів Заксенгаузен і Равенсбрюк, бранцями яких були й тисячі українців. Взяти участь у заходах, панельних дискусіях, зустрічі поколінь та підтримати родичів постраждалих приїхали члени української громади. У День пам’яті меморіал у Заксенхаузені відвідав посол України в Німеччині Олексій Макеєв, а поїздку українців Берліна до меморіалу в Равенсбрюку організував Альянс українських організацій (Allianz Ukrainischer Organisationen e.V.).
![](https://amalberlin.de/wp-content/uploads/sites/3/2024/04/WhatsApp-Image-2024-04-16-at-16.23.25-2-scaled.jpeg)
Довідка “Амаль Берлін”
Равенсбрюк, знаний ще як “Жіноче Пекло” – найбільший у Німеччині жіночий концтабір. Розташований біля однойменного села в місцевості Мекленбург за 80 км на північ від Берліна. У 1939-1945 роках там утримували близько 135 тис. жінок. Ув’язнені походили з більш ніж 40 націй, зокрема й українки та українські єврейки – за різними даними, від шести до десяти тисяч.
Серед інших, онука Івана Франка – Віра Франко, дружина та донька Нестора Махна – Галина та Олена Махно, політичні студентки-активістки Олена Вітик-Войтович, Лідія Укарма та інші.
За даними, які неможливо перевірити, щодня в таборі ліквідовували 50 бранок пострілом у потилицю, а убитих спалювали. Убивали зокрема всіх хворих чи нездатних йти маршем. Над іншими ставили експерименти, завдавали знущань, піддавали тортурам та змушували працювати важкою фізичною працею.
![](https://amalberlin.de/wp-content/uploads/sites/3/2024/04/434698895_738809871794494_8700491486047332442_n-scaled.jpg)
Так, жертвою експериментів стала Віра Франко, яка потрапила до Равенсбрюка у 1943 році. “Здоровим дівчатам прищеплювали на тілі якісь бактерії, використовували їх як дослідний матеріал. На моєму тілі такі порізи та шрами залишились уже на все життя”, – згадувала потім вона.
![](https://amalberlin.de/wp-content/uploads/sites/3/2024/04/WhatsApp-Image-2024-04-16-at-16.23.03-scaled.jpeg)
Цього року участь в заходах пам’яті взяли шестеро колишніх ув’язнених – вони приїхали з Данії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю та Польщі. Вшанувати українських полонених зібралися їхні діти та онуки – з Франції, Великобританії та Німеччини.
“Амаль Берлін” поговорив із нащадками колишньої увʼязненої Лідії Укарми – доньками Оксаною та Орисею-Іриною, а також онуком Яремою. Вони приїхали до Равенсбрюка з Гамбурга та Лондона. Ярема – вперше.
![](https://amalberlin.de/wp-content/uploads/sites/3/2024/04/437870517_803363195187527_2982767571860118273_n-scaled.jpg)
Доля ув’язненої українки Лідії Укарми
Лідія Укарма вивчала в Берліні економіку, була членкинею ОУН та допомагала ув’язненим у Німеччині українцям. У листопаді 1942 року вона вже збиралася виїжджати до Відня, повернулася додому за валізою, коли раптово відбувся обшук Гестапо. “Так вона разом із валізкою, в плащику та капелюшку і потрапила до них”, – згадує Орися-Ірина Марцюк, донька Лідії.
![](https://amalberlin.de/wp-content/uploads/sites/3/2024/04/123.jpg)
Спершу Укарму пів року утримували в берлінській в’язниці на Александерплац. Крім неї там перебували ще сім українок. Серед них Олена Вітик, яка вивчала в Берліні мистецтво, Романа Лебедович із Відня, Дарка Сидір, Ольга Фроляк, Ганна Ганкевич та інші. На допити дівчат возили до відділення Гестапо.
Згодом її відправили до Равенсбрюка. Жила Лідія у бараку №5 з ув’язненими з різних країн. На рукаві роби носила червоний трикутник – для політичних в’язнів. Спершу працювала на будівництві головної вулиці концтабору – зараз нею проходять усі відвідувачі меморіалу. А потім виготовляла котушки на фабриці Siemens&Halske. Німецький електротехнічний концерн побудував у концтаборі 20 промислових бараків для примусової праці в’язнів. Компанія виробляла електричне обладнання та точну механіку для армії Рейху.
![](https://amalberlin.de/wp-content/uploads/sites/3/2024/04/WhatsApp-Image-2024-04-16-at-16.23.03-2-scaled.jpeg)
Укарму звільнили 4 жовтня 1944 році разом з іншими 19 українськими політичними в’язнями (за деякими даними, внаслідок угоди між Степаном Бандерою та СС) і відправили до Любена (неподалік Вроцлава в теперішній Польщі) одужувати. Згодом вона переїхала до Мюнхена, де десятиліттями брала активну участь у житті української громади. У 2011 році Укарма ініціювала встановлення в Равенсбрюку меморіальної дошки у пам’ять про українських увʼязнених.
![](https://amalberlin.de/wp-content/uploads/sites/3/2024/04/WhatsApp-Image-2024-04-16-at-16.23.03-7-scaled.jpeg)
Українці вшановують своїх
Донька Лідії Оксана Марцюк нині мешкає в Гамбургу і до Равенсбрюка намагається приїздити щовесни на річницю звільнення концтабору. Інша донька – Орися-Ірина Марцюк із Лондона – приїздить вшосте. І радіє, що побувати в цьому місці вперше отримав нагоду її син Ярема. “Але найбільшою радістю стала для мене підтримка та спілкування із багатьма молодими українками, які приїхали сюди з Берліна”, – розповіла Орися-Ірина.
![](https://amalberlin.de/wp-content/uploads/sites/3/2024/04/437904162_1841031959678238_1290649892674681914_n-scaled.jpg)
На думку очільниці правління Альянсу українських організацій Олександри Бінерт, надзвичайно важливо памʼятати про українок у Равенсбрюку саме сьогодні, бо “вони своєю волею до життя дали нам приклад”. На вшанування у 2024 році з’їхалися декілька генерацій – ті, хто народився в діаспорі, ті, хто приїхав сюди деякий час назад, і ті, хто змушені були тікати від російської агресії до Німеччини. “Після наших розмов було зрозуміло: у нас є ми. Можемо вчитися одна від одної, підтримувати, солідаризуватися – і це робить нас сильнішими. Ця подія дала кожній із нас багато сил”, – розповіла Бінерт “Амаль Берлін”.
![](https://amalberlin.de/wp-content/uploads/sites/3/2024/04/435861956_1559746354597754_7247380862851445457_n-scaled.jpg)
Водночас такі зустрічі різних генерацій українців – чудова нагода краще зрозуміти та більше дізнатися про історію нашої громади в Німеччині. “Вшановувати ув’язнених тут українок – це і про те, що кожна з цих доль є важливою. Це і про “видимість” українських ув’язнених у концтаборі Равенсбрюк, адже їх довго називали “жертви з СРСР”, нівелюючи страждання українок. Ми добре усвідомлюємо, що Німеччина мала би бути першою в допомозі й солідарності проти російського агресора. Це було і є її моральним обовʼязком”, – переконана Олександра Бінерт.
![](https://amalberlin.de/wp-content/uploads/sites/3/2024/04/5e593cf5-0fd6-484c-afcb-8d95c9c64b57-scaled.jpg)
Фото (крім архівного) – Катерина Дерин-Катеринчук.
Читайте також:
Історія, варта Голлівуду: у Німеччині віднайшли відомий портрет Єлизавети Скоропадської
Гетьман Павло Скоропадський: український політик-аристократ, який народився і помер у Німеччині
Google Maps не покаже: карта українських місць Берліну
36 років тому німецький пілот-аматор посадив літак у центрі радянської Москви
Український почерк в лого Lufthansa. Чи справді журавля намалював Роберт Лісовський?