Квитки на усі 10 днів вистави “Листи зі Сходу” уже розпродано. Це друга прем’єра драматурга Павла Ар’є та режисера Стаса Жиркова на сцені легендарного театру Шаубюне в Берліні.
“Листи зі Сходу” продовжують питання “Озброюючись проти моря лих”
Творчий тандем тут вже представляв виставу “Озброюючись проти моря лих”, засновану на особистих історіях драматурга Ар’є та його колег, акторів театру на Лівому березі. Тоді чоловіки ділилися своїм досвідом перших тижнів повномасштабного вторгнення. Хтось пішов одразу добровольцем на фронт, а комусь довелося пекти коржики замість хліба. Нова вистава – ніби продовження теми, хоч і з іншими героями. Адже війна триває, а з нею з’являються нові незручні питання, які митці сміливо ставлять глядачам, схоже, шукаючи відповіді й для себе.
Цього разу Павло Ар’є та Стас Жирков запроcили глядачів на новосілля до берлінської квартири німецького документаліста. За столом збираються друзі, яких доля звела у 2014-му в Маріуполі. Двоє німців і двоє українців. Дев’ять років тому приятелі разом зустріли першу атаку росіян на місто й евакуювалися. Щоправда, не всі. Власне найболючіша тема – невідома доля Міші, який допоміг тоді з виїздом. Але ані дружба, ані пережитий досвід не дає зараз їм спільної відповіді на болючі актуальні у війну питання.
Чому не можливо працювати з росіянами?
Одним з перших запитань зі сцени звучить – чому потрібно відмовлятися від роботи в проєкті з росіянами? Його озвучує господар квартири. Лукаса не влаштовує категорична відповідь українського актора Ореста, який відкинув пропозицію знятися в фільмі своєї мрії. Німець сипле резонними для іноземця аргументами про власне життя та шанс, що може привести до слави та добробуту. Власне, оце перше незручне питання і задає тон всій виставі. Далі буде ще багато про що подумати й українському, і німецькому глядачеві.
Для авторів відповідь на це питання однозначна. У словах їхнього героя нема і тіні сумнівів. Можливо тому, що це єдиний його особистий вклад у цю війну, адже він покинув зону бойових дій. Та чи достатньо цього для самого Ореста?
Як щодо німецького спадку?
Розмови за столом із кожним келихом вина стають все гострішими. Автори спектаклю підготували свої скальпелі не лише для українців. Вони змушують іноземців теж покопирсатися у власних шафах.
А як щодо спадку нацистів? Чи знає Лукас, хто жив у цьому будинку в 39-му? Яка доля цих людей? Друзі засипають питаннями господаря вечірки. Адже їм відомо, що дід документаліста воював на боці Гітлера – ба більше, дійшов до України й розповідав про місцевих колаборантів, які “були добрими працівниками”. Власне ця родинна історія і привела колись Лукаса до Маріуполя.
Проте німцям пропонують не лише подумати про своє минуле, але й звернути увагу на сьогодення їхньої країни. Зокрема хвилю антисемітизму, що прокотилася Берліном цієї осені. Коли сучасні біженці-євреї з України через протести на вулицях витягли з пам’яті успадковані від бабусь та дідусів страхи.
Вечірка з елементами уроків історії
Зачитування історичних довідок зі сцени – вже постійний художній засіб Стаса Жиркова. На цьому була побудована його попередня німецько-українська вистава “Новини з минулого” за твором Павла Ар’є та Марини Смілянець. Спектакль поставили в Мюнхенському камерному театрі, а головні ролі з українського боку зіграли актор театру на Лівому Березі Дмитро Олійник та акторка театру “Золоті ворота” Віталіна Біблів. Там на сцені теж квартет, але актори дискутували, зачитуючи новини з України та Німеччини 1931-1945 років.
У “Листівках зі Сходу” ці історичні довідки дещо розбивають емоційне напруження з одного боку, але з іншого дають ключ до його розуміння. Навряд можна абсолютно філігранно вписати фактаж у “п’яні балачки” друзів, проте режисер та драматург не полишають цих спроб. Вони намагаються не стільки витягти сльози жалю з глядача, як донести розуміння усього трагізму ситуації. Підсвітити незручне та болюче. Дати ключ до розуміння – чому не можна залишатися осторонь цієї війни, чому потрібна зброя, чому пацифізм не на часі й чому намагання створити нині російсько-українські проєкти – дикість.
Читайте також інтерв’ю з Павлом Ар’є та про офіційну програму Берлінале
