Шлях Олександра Кагановського, голови єврейської громади Харкова, до Гамбурга був довгим. Коли рідне місто почали бомбити російські військові, він із дружиною виїхав на Західну Україну, потім в Угорщину. Вже у Гамбург його запросив головний рабин Шломо Бистрицький.
Нині у Кагановського є справа, певно, усього його життя: він очолив проєкт з перекладу на українську головної книги юдеїв – Тори. Розпитали, як так сталося, що П’ятикнижжя Мойсеєве ніколи не виходило українською, та чому для єврейської громади нині це вкрай важливо.
Тора – вперше українською
“Ідея належить Федерації єврейських громад України та її голові рабинові Меїру Стамблеру. До мене ж з пропозицією редагувати переклад звернувся головний рабин Харкова Мойше Москович. У нашій харківській громаді є видавник, що спеціалізується на друці саме єврейської літератури. Типографія доволі сильно постраждала під час обстрілів”, – говорить Олександр Кагановський.
П’ятикнижжя Мойсеєве перекладали на десятки мов і ніколи – на українську. Дещо парадоксально, особливо зважаючи на історичні зв’язки єврейської спільноти з Україною та розмір громади. Кагановський пояснює: не було нагальної потреби, нині ж питання стало принциповим. “Більше читали російськомовні переклади, і всіх це задовольняло. Зараз виникла потреба у перекладі, аби надати моральну підтримку Україні від єврейської громади. До того ж ставлення до російської мови тепер стало дуже ворожим”, – говорить Олександр.
Над проєктом працює до десяти людей, усі перекладачі перебувають в Україні. Кагановському ж надсилають тексти для редагування. Роз’яснює: справа не лише у технічному перекладі Тори, а й у врахуванні єврейської традиції. Навіть в інтернеті не завжди достовірна інформація з лінгвістичної точки зору, потрібно розшукувати й уточнювати у словниках.
“Так, так званий Старий Завіт багато перекладали українською, але ніколи – із врахуванням традицій. Тож у перекладах, що існують, багато спотворень, деякі моменти зовсім не збігаються з першоджерелом. Наприклад, “коли зачне дівиця”, а насправді там “отроковиця”. Тобто цей переклад вже підганяли під канони християнства, тож його не можна вважати вірним”, – пояснює Олександр Кагановський.
Оскільки богослужіння юдеї здійснюють давньоєврейською мовою, переклад створюють для людей, які її не знають. Переклад Тори побачить світ вже восени, упорядники намагатимуться встигнути до Рош га-Шана. Видання буде двомовним – українською та давньоєврейською.
“Коли в Україні почалося відродження релігії, давньоєврейську мало хто знав. Тільки старі люди, які отримали традиційну єврейську освіту, вміли читати, знали молитви і священні тексти. Більш молоді, наприклад, моє покоління – не знали жодної єврейської букви”, – розповідає Кагановський.
Нове життя і сум за домівкою
В Україні в Олександра Кагановського залишилися діти та рідна харківська єврейська громада. Вона також зазнала втрат – російські снаряди прилетіли у приміщення єшиви (єврейського вищого релігійного закладу – ред.) та меморіальний комплекс “Дробицький Яр”, встановлений на місці розстрілів нацистами юдеїв. Чимало представників спільноти виїхали, проте й нині вона проводить богослужіння, відзначає свята, займається благодійністю.
“Україна – це наша батьківщина. Ми підтримуємо боротьбу, як можемо. Коли почалися обстріли Харкова, всім надавали притулок, незалежно від національності, всіх годували. Тисячі продовольчих наборів, ковдри, обігрівачі”, – згадує Олександр.
Проте нині він і сам – біженець. У Німеччині разом із дружиною пройшов увесь шлях вимушеного втікача від війни. Офіційно став частиною гамбурзької єврейської громади – навіть тут не минулося без типової німецької бюрократії, довелося писати заяву на вступ.
Вражений бажанням Німеччини та німців допомагати та вдячний місцевій єврейській громаді. Щоправда, є і нюанси. “Тут досить багато людей з колишнього Радянського Союзу. Звичайно, і з Росії є. У деяких літніх людей і досі залишається оця радянська ментальність, вони її не позбулися. Але люди мого віку та молодшого – вони усі одностайно на боці України”, – говорить Кагановський.
Під час згадок про дім у Харкові в очах з’являються сльози. “Найбільше сумую за тим життям. Сподіваюся повернутися після перемоги. Я мрію про це – доживати віку у своїй домівці”.
***
Наостанок питаємо, чи існують у єврейській традиції за аналогією із православними змирення і прощення. Голова харківської єврейської громади хитає головою. “Покора? Ні. Спочатку мирні переговори, але якщо вони не допомагають… Ні. “Якщо хтось хоче убити тебе, прийди першим і вбий його”.
Фото: Armin Levy, Єврейська громада Гамбурга