Напередодні Великодня журналістка “Амаль Берлін” поспілкувалася зі священником про високий рівень агресії у суспільстві. Отець доктор Сергій Олійнічук – священник Львівської Архиєпархії УГКЦ. З осені 2021 року працює в Берлінській Архиєпархії, в складі апостольського екзархату для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії. Закінчив Львівську духовну семінарію Святого Духа УГКЦ та магістерські й докторські студії з психології в Люблінському католицькому університеті ім. Івана Павла II в Польщі. Виховує чотирьох синів і чотирьох доньок.
“Часто ті, що виїхали, відчувають провину перед тими, що залишилися, і це лягає тінню на відносини між ними”
Porträt von Serhiy Oliynichuk, ein Geistlichen aus der Ukraine, in Herz-Jesu-Kloster, Berlin, am 20.12.2022, zum interview mit Benjamin Lassiwe.
– Буквально хвилину тому в коментарях я побачила, як під повідомленням про задуху в Тегелі жінки пишуть: “Так і треба цим неробам!”. Звідки йде така злість і агресія до своїх?
– Люди навіть тут, в безпечному та забезпеченому суспільстві, на жаль, продовжують перебувати під тягарем постійного стресу. Для більшості переїзд до Німеччини не був запланованим, і тепер вони повинні адаптуватися до нових умов, інтенсивно вивчати мову та змагатися з різноманітними бюрократичними викликами. Кожен переживає свої особисті втрати внаслідок війни й переживає за рідних, котрі залишились в Україні. Щоденна злива поганих новин додає непевності щодо майбутнього. Часто ті, що виїхали, відчувають провину перед тими, що залишилися, і це лягає тінню на відносини між ними. Це все породжує неспокій та роздратування, які не завжди вдається опанувати.
– Що ви радите, щоб залишатися в мирі з собою і світом?
– Пам’ятати, що це мета наших ворогів – зламати наш дух, поселити в нас страх і зневіру, ізолювати та позбавити можливості та бажання чинити опір та допомагати нашим захисникам. Ми повинні бути уважними передовсім до інформації, котру споживаємо. Не варто занурюватися в постійне слідкування за новинами, а читати їх вибірково, з перевірених джерел і витрачати на це мінімум цінного часу. Молитися і просити Бога, щоб Він не залишив нас напризволяще, хоча б усі відвернулися від нас. Треба справді дбати про своє духовне, психічне та фізичне здоровʼя, здобувати нові знання та вміння, використовувати можливості, котрі нам дає перебування тут, в Німеччині. Бути уважними до своїх рідних та знаходити час на щирі розмови й просто буття разом. Допомагати тим, хто в потребі, чим можемо. Не забувати дякувати за отримані ласки й просити вибачення за те, що зробили злого.
“Щоб справа дійшла до правдивого прощення і примирення, повинно
бути передовсім покаяння з боку кривдника”
Фото – pixabay/congerdesign
– Чи треба пробачати ворогам?
– Коли ми просимо в Бога вибачення за наші гріхи та каємося в них, Він радо нам прощає, але з умовою, що і ми повинні простити й тим, хто провинився супроти нас. В Євангелії від Луки ми чуємо слова Христа: “Коли провиниться твій брат, докори йому, а коли він покається, то вибач йому. І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: Каюся! – Вибач йому!”. Тож, щоб справа дійшла до правдивого прощення і примирення, повинно бути передовсім покаяння з боку кривдника проханням про прощення. Тоді можливим буде, що той, хто зазнав несправедливості та кривди пробачить і примириться з давнім ворогом, котрий тепер жаліє за те, що вчинив і просить прощення.
Натомість не можна вимагати від жертви прощення свого ката, якщо той і надалі палає бажанням нищити та вбивати. Зараз переважна більшість наших ворогів приходить на нашу землю вбивати нас за гроші, добровільно підписуючи контракт за винагороду, точно так, як Юда продав Христа за 30 срібняків. Ми не чуємо в Євангелії про прощення для Юди, котрий дуже погано і ганебно закінчив своє життя, ставши “сином погибелі”.
Все ж таки Христос ставить перед всіма своїми учнями й кожним з нас радикальну вимогу – любити своїх ворогів. Бажати для них добра, усвідомлення зла, яке чинять, навернення до Бога й остаточного Спасіння. Тому важливо є не впускати до свого серця злоби та ненависті до ворогів і тим самим не ставати подібними до них в їхньому бажанні несення смерті та розрухи. Бо ця злоба і ненависть буде нищити та розʼїдати нас зсередини й віддаляти від Бога, котрий не мав ненависті навіть до тих, що Його розпинали, а молився за них, бо вони не знали що насправді чинять. Ми виконаємо вимогу Бога про любов до ворогів, коли будемо молитися за їх навернення і Спасіння, але це не відбирає в нас права боронити свою батьківщину і рідних, зупиняючи й знищуючи озброєного нападника на своїй землі.
“Завжди актуальна настанова Тараса Григоровича: і чужого научайтесь і свого не цурайтесь”
Фото – Irenna_____/pixabay
– Як ви вважаєте, де межа між інтеграцією та відреченням від свого? Чи важливо в час глобалізації зберігати традиції?
– Якщо людина хоче стати частиною суспільства, в котрому їй довелось жити, вона мусить інтегруватися, щоб почувати себе комфортно в спілкуванні з іншими, не бути маргіналізованою і через те відчувати себе меншовартісною. Великим викликом на чужині стає знайти ресурси для того, щоб, інтегруючись, зберегти своє рідне і передати це наступним поколінням. Треба справді любити й цінувати свою мову та культуру, традиції, щоб не занехаяти й не легковажити рідним на користь нового привабливого іноземного.
Тут завжди актуальна настанова Траса Григоровича: і чужого научайтесь і свого не цурайтесь. Така різнокультурність та багатогранність є нагодою до значного збагачення та розвитку, якщо людина буде відкритою та уважною до цього. У час, коли ворог заперечує право на існування нашій рідній мові, культурі й традиції та хоче за всяку ціну їх знищити, ми в кожному куточку землі, особливо поза Батьківщиною, маємо берегти все те, що ідентифікує нас як українців, як щось надзвичайно цінне і неповторне.
– Як навчити дітей бути добрими?
– Діти вчаться і виховуються передовсім прикладом своїх батьків та вчителів, а не тільки словами й повчаннями. Щоб діти були добрими, ми самі повинні бути добрими до них і до інших людей. Щиро бажати добра і робити його будемо тим, кого любимо. Є дві основні Божі заповіді – це любити Бога всім серцем, усією душею і всією силою своєю і з любові до Бога любити інших людей, як самого себе. Свою любов до Бога можемо виявити через любов і добро до інших людей.
Христос сказав, що все, що ми робимо для інших – навіть тих наймеш вартих уваги – ми робимо особисто для Нього. І саме за це нас остаточно Бог буде судити, і це визначить нашу долю у вічності. Якщо допоможемо дитині пізнати Бога, його цінність і любов до неї й відповісти Богові взаємністю, навчимо розпізнавати Христа в кожній іншій людині та з любовʼю бажати й робити добро для інших, це стане дуже надійним фундаментом у її духовному та моральному вихованні.
“Потрібно памʼятати, що віра є передовсім даром Божим”
Фото –Efraimstochter/pixabay
- – Як правильно відсвяткувати Великдень – це ж не про паску і ковбаску? Якось я гостювала у німецьких друзів, і за столом з їх батьками виникло питання, звідки це свято. І ніхто з них не згадав про Христа – все про пошуки шоколадних яєць.
- – Великдень – це святкування Воскресіння Христа, перемоги життя над смертю, любові й жертовності нашого Бога над злобою диявола. Свято нашого визволення з неволі гріха і нашої особистої надії на воскресіння. Віра в Бога дитині передається безпосередньо в сімʼї, на прикладі батьків, як найцінніша спадщина з покоління в покоління. Там, де під тиском ворожого до віри та церкви суспільства ця тяглість була втрачена, ми бачимо оцю пустку і необізнаність. Тоді залишаються тільки паска і ковбаска, або шоколадні зайці.
- Наша підпільна церква в Україні й наші родини в той час зберегли віру і зуміли передати її наступним поколінням всупереч репресіям і переслідуванням. Натомість вільні та забезпечені західні європейські суспільства, на жаль, значною мірою зрадили свою християнську спадщину на користь споживацького і секулярного, світського стилю життя. Потрібно пам’ятати, що віра є передовсім даром Божим.
Розклад освячення пасок:
Довідка: Греко-католики в Берліні та Потсдамі мають три громади, обʼєднані в одну персональну парафію св. Миколая. На заході – церква Благовіщення (Bayernallee 31, 14052 Berlin-Westend), на північному сході – церква Чесного Хреста (Malchower Weg 22, 13053 Berlin-Lichtenberg) та у Потсдамі – церква ап. Петра і Павла (Am Bassin 7, 14467 Potsdam).
Богослужіння відбуваються щодня, крім понеділка.
Читайте також про українку, яка популяризує кераміку в Німеччині та про німецьких митців, які провели метро від Берліна до Києва
