Дар’я – з Донеччини. Народилася у Краматорську, вивчилася у Донецьку, після вишу працювала у Донецькій обласній адміністрації – в управлінні культури та туризму.
Тож їй доводилося тікати від війни й заново почати життя – вперше у 2014-му, у Києві. У столиці влаштувалася до приватної компанії з медичного страхування. Народила двійнят – хлопчика та дівчинку. Жінка саме повернулася з декрету на роботу, коли почалося повномасштабне вторгнення.
“Коли ти вже один раз покинув домівку через війну, вдруге розумієш, що назад вже шляху не буде”
“Мій чоловік казав: “Та ні, зараз два-три тижні – і все закінчиться”. Але я мала досвід 14-го року. Виїжджала сама з двома маленькими дітьми. Тут, у Любеку я була вже 5-го березня”, – згадує жінка.
Спочатку – розподільчий табір з металевими контейнерами. Потім – німецька родина, яка відкрила свої двері для українки з малечою. Тут Дар’я живе й донині. Зізнається: на відміну від більшості шукачів притулку з України, які протягом перших місяців сподівалися на швидке повернення, одразу зрозуміла, що потрібно рухатися далі.
“Коли ти вже один раз мусив покинути свою домівку через війну, коли ти один раз вже виїхав, то вдруге одразу розумієш, що назад вже шляху не буде. І діти – якби в мене не було дітей, я б залишилася в Україні. Але вважаю, що вони заслуговують жити без війни”, – зізнається жінка.
Німецьку почала вчити онлайн вдома, поки пів року чекала на місце у дитячому садку для своїх двійнят. “Діти дивилися мультфільми на ноутбуці, а я сиділа і з телефоном вчила ту німецьку. Була велика мотивація: я хотіла інтегруватися. Ми живемо у маленькому селі, в мене взагалі не було жодних соціальних контактів. Бували дні, коли я розмовляла лише з власними, на той момент трирічними, дітьми – уявіть, які примітивні це були діалоги”.
На інтеграційні курси ж довелося чекати майже рік, але Дар’я прийшла на них вже з міцним А2. Пропозицію про роботу отримала ще під час навчання. “Це була п’ятниця, саме після уроку. Зателефонував бератор: “Ось є така пропозиція в Agentur für Arbeit (AfA, Агенції з працевлаштування – ред.). Можеш спробувати, але в тебе є час до понеділка”. А в мене не було ще ані резюме – нічого. Зараз дам усім шукачам роботи важливу пораду: напишіть завчасно резюме, не майте цього стресу”, – сміється.
На роботу – одразу після екзамену
Колега українки Матіас Кітлер розповідає: AfA зацікавлена в інтеграції біженців на ринку праці. Тож потребувала співробітника, знайомого із культурою, особливостями, проблемами та труднощами, які мають шукачі притулку з України. І Дар’я була однією з кандидаток на цю посаду. “Вона нас вразила своєю кваліфікацією і робочим досвідом, набутим в Україні. Після співбесіди наші консультанти з персоналу одразу зрозуміли, що Дар’я – саме та людина, яку ми шукали, яка добре впишеться у нашу команду”.
Агенція з працевлаштування Любека
На роботу Дар’я вийшла на наступний день після свого екзамену В2. У AfA вона працює з роботодавцями (Arbeitgeber-Service) – шукає для них кандидатів. На сьогодні це агенції з тимчасового працевлаштування та прибирання. Зізнається: знання української та російської дуже допомагають – може краще побачити людину за її резюме, зателефонувати, запропонувати.
“У мене є якась чуйка своя, чи ця робота підійде, чи ні”, – посміхається. “Також у нас є Job to go: кожного четверга всі охочі можуть прийти з 9 до 11, ми шукаємо їм роботу. Українці вже знають, що я тут є. Іноді просять: “Мені сподобалася оця пропозиція про роботу, але рівень А2 – соромлюся розмовляти німецькою. Допоможіть, будь ласка!” І ми з колегами телефонуємо роботодавцю, пояснюємо ситуацію, домовляємося про співбесіди”.
Працює Дар’я й у рамках програми Job Turbo. Наголошує: дуже важливо скласти повний профіль шукача роботи, вказати усі свої навички та побажання. Саме під цей профіль спеціалісти й шукають заздалегідь конкретні пропозиції роботи.
“Німецький ринок праці дуже відрізняється”, – пояснює жінка. Саме тому одне з завдань Job Turbo – зорієнтувати кандидата: надати інформацію, як взагалі відбувається пошук роботи, як написати резюме. І потім, згідно з профілем, для кожного учасника підібрати пропозиції.
“Війна всіх рівняє. Сирія, Ірак, Афганістан, Україна – не важливо, звідки ви, який рівень життя ви до цього мали. Важливо лише, наскільки людина толерантна, мотивована, відкрита. Чи готова вона йти на контакт? Чи готова вона вчити німецьку? Чи готова людина, яка просить тут прихистку, шукати спільну мову з бератором? Це ж не односторонній зв’язок – і якщо у людини по той бік столу немає бажання знайти цей контакт, він просто не відбудеться”, – говорить Дар’я.
Найкращий шлях інтеграції – робота
Саме українці нині є найбільшою групою біженців, зареєстрованих у Джобцентрі Любека. Більшість з них відвідує мовні курси. Спеціалісти з працевлаштування наголошують: ті, хто пройшов інтеграційний курс, повинні якнайшвидше набути досвіду роботи й паралельно отримати подальшу кваліфікацію з метою стійкої інтеграції. Так, для успішного працевлаштування українцям часто бракує мовних навичок та підтвердження професійного досвіду. Але досвід Дар’ї є прикладом того, що найкращим шляхом є саме робота.
Українка планує продовжувати навчання принаймні до рівня С1 – і це також узгоджено із роботодавцем. Жінка має часткову 25-годинну зайнятість та гнучкий графік роботи. Це допомагає і поєднувати кар’єру із доглядом за малюками. Адже бути у Німеччині із двома дітьми означає в принципі майже не мати особистого життя, зізнається Дар’я.
“Моє особисте життя – це зокрема робота. Я кайфую від неї! Це велике задоволення – прийти, сказати всім “Добрий ранок!” Я так радію, коли знаходжу комусь гарну пропозицію про роботу! Боже, я нарешті дихаю! А ще неймовірно вдячна своїй команді. Я ж постійно перепитую, багато чого не розумію. Але вони усі настільки терплячі! Завжди посміхаються і допомагають мені”
Дар’я зі своїм керівником Матіасом Кітлером
Серед складнощів, з якими зустрічаються біженці, зокрема й українці, під час працевлаштування, – визнання дипломів. Але досвід, здобутий українцями на батьківщині, теж дуже важливий. “Важко порівнювати університетські ступені в Україні з системою освіти в Німеччині. І це дуже ускладнює, а іноді й унеможливлює, визнання професійних кваліфікацій. У Німеччині інша правова система, інші стандарти, наприклад, харчової промисловості, інша бухгалтерія. Але українці привозять з собою багато базових знань і багато навичок, які ми можемо використовувати. І у цьому ми теж бачимо можливості. Тож ми також консультуємо і роботодавців, аби вони все ж працевлаштовували працівників із мігрантським минулим”, – говорить Матіас Кітлер.
“Насправді я б хотіла звернутися і до усіх роботодавців: у більшості українці – дуже працьовиті та відповідальні”, – говорить Дар’я. “У нас є українка 50+. Вона працевлаштувалася на кухню, але не склала потім іспит В1. І що зробив її шеф? Взяв лист паперу, написав всі потрібні їй для роботи речення німецькою мовою і сказав вивчити. Вона вже три місяці працює помічником кухаря із договором до березня наступного року. Але вже зараз її шеф сказав, що продовжить робочий контракт. Тому, любі роботодавці, будь ласка, трішки терпіння. Не відкидайте людину тільки через те, що їй бракує знань мови. Дайте шанс українцям – і вони себе покажуть”.
Працевлаштована лише третина українців
Близько третини українських шукачів притулку, які мешкають у Любеку, вже знайшли роботу. За даними AfA, 31% працевлаштованих українців працюють кваліфікованими робітниками, 17% – спеціалістами/експертами й 52% – на некваліфікованих роботах. Основними сферами зайнятості українців є прибирання, транспорт і логістика, харчова промисловість і готельний бізнес та охорона здоров’я.
За словами Матіаса Кітлера, причиною низького рівня працевлаштування також зокрема є недостатні знання мови. Але в AfA налаштовані знайти можливості для ефективної співпраці – і з шукачами роботи, і з роботодавцями.
“Для того, щоб кваліфікувати українців і давати теоретичні знання, потрібні хороші знання мови. Тому є багато викликів, які ми повинні подолати. Ані для іммігрантів, ані для роботодавців, ані для нас самих це не завжди легко. Але ми намагаємося бути сполучною ланкою. Якщо всі зроблять крок назустріч один одному, тоді ми також знайдемо рішення”, – впевнений Кітлер.
У Дар’ї на низький рівень працевлаштування співгромадян дещо філософський погляд. “Мені здається, багато українців вважають, що є “погана робота”. А ще причина у самому цьому формулюванні – “тимчасовий захист”. Так, дійсно, більшість інших біженців приїжджають сюди з квитком в один кінець. А в нас чимало людей просто застрягли між Україною та Німеччиною – не можуть вирішити, чи вони повертаються додому, чи залишаються тут. І тягнуть час. Але, знаєте, немає нічого довшого за тимчасове”, – розмірковує жінка.
І зізнається, що для себе життєве рішення вона вже ухвалила – залишається у Німеччині. “Я не готова ще раз переїжджати. Вже не маю сил знову залишити все і знову починати спочатку. Я не маю власного житла в Україні. Я налаштована дати дітям те майбутнє, на яке вони заслуговують. Звісно, я бажаю швидкої перемоги Україні. Але я мушу дбати про своїх дітей. Якщо вони у мене спитають: “Мама, що ти для нас зробила?”, – я зробила все”.
