Однієї неділі в берлінському ресторані “Та, яка з вишнями” надзвичайно гамірно і людно. Більшість відвідувачів – українці. За різними столиками – квіти, тости, вигуки “Будьмо!” – тут відзначають одразу троє уродин. Наступного тижня святкуватимуть навіть весілля. Нові клієнти постійно заходять до закладу, але офіціанти розводять руками – всі 65 місць зайняті.
Тут і далі фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
“Десь 60-70% наших відвідувачів – українці. Маємо також чимало постійних гостей-німців: хто живе поруч, у робочі дні приходять пообідати, на вечерю, чи щось додому замовити. А от вихідні – для своїх, щоразу повна посадка”, – розповідає Аліна Нойман, власниця закладу. Це вона – та, яка з вишнями. Цими днями, у березні 2024-го, виповнюється рік, як вона частувала перших відвідувачів ресторану своєю фірмовою вишневою наливкою.
“Вишеньки-черешеньки”
Власне, з наливки все і почалося. Напій Аліна з чоловіком готують самостійно за сімейним рецептом із заморожених вишень. Спершу робили лікер для сімейних свят, тоді – на подарунки друзям та знайомим. Вишнівка всім подобалася. Так і з’явилася ідея відкрити свій заклад із наливками. Але водночас у Берліні бракує ресторанів саме української кухні, тож пара вирішила зануритися в цей бізнес.
“Вишня, я вважаю, Україні надзвичайно пасує, – говорить Аліна. – У нас і страв із вишнями, і пісень про вишні багато, і віршів. Пам’ятаєте, Леся Українка писала про вишеньки-черешеньки?”
Вишнівку пропонують усім повнолітнім гостям закладу як комплімент. Але також її часто замовляють додатково, навіть із собою додому. Вишневий смак є й у меню: вареники з вишнею та вишневий компот. Також до шашликів та салату подають вишневий соус. У залі висить портрет Аліни з вишнями авторства львівського художника Миколи Струся. До речі, інші картини теж писав він, а також допомагав розробляти логотип.
Вишні зобразили і на посуді, вазочках на столах. Кераміку замовляли у Косові на Івано-Франківщині. “Майстер працював над нашим посудом, саме коли були сильні обстріли, вимикали світло. Він не міг повноцінно випікати вироби, адже печі мають нагріватися до тисячі градусів… Дуже непросто то все було”, – згадує Аліна.
На жаль, клієнтів закладу вводять в оману, розповідаючи, що подають страви у косівській кераміці зі спадщини ЮНЕСКО. Насправді це кераміка, виготовлена в Косові, але вона не має атрибутів класичної косівської.
Яка страва найпопулярніша?
“Борщ – це святе!” – усміхається Аліна. На другому місці котлета по-київськи, потім – вареники з вишнею.
“Маю багато знайомих німців, і лише одиниці знають, що таке борщ, і що це дійсно українська страва. Багато-хто думає, що це взагалі польський суп. Тому що вони їздять до Польщі і там куштують. У нас у ресторані і з Америки були гості, і з Індії. Пригадую, якось відвідувачі з Китаю не могли зрозуміти, як їсти борщ. Тому що ми подаємо його з пампушками, салом, цибулею і часником. І вони не знали, як це все їсти. Тому що в Азії такі окремі інгредієнти кладуть у тарілку одночасно, не кусають окремо шматочками. То ми вже жартували, що варто надрукувати інструкцію, як їсти український борщ”, – сміється власниця.
Для вегетаріанців готують борщ без м’яса. А для м’ясоїдів також самостійно солять сало. Аліна розповідає, що пропозиції місцевих м’ясників її не влаштовували, тому вона вирішила солити його власноруч. Також вона готує декілька сортів домашніх ковбас, зокрема і кров’яну – гостям пропонують м’ясне асорті. А пампушки до борщу випікають за рецептом Аліниної бабусі. Дівчина родом із Кіровоградщини.
Історія власниці
У Берлін вона переїхала десятирічною з мамою та братом. Тут закінчила і школу, і ВНЗ (спеціальність – готельний менеджмент). Чоловік Аліни родом із Казахстану, має українське коріння і також переїхав до Німеччини 20 років тому.
“Це все так ризиковано, наче стрибнути в крижану воду. Дуже багато роботи було спочатку. До того ж у мене саме народився син. Але з підтримкою сім’ї та друзів ми справилися”, – згадує вона.
Над шинквасом висить прапор України з підисами українських артистів: Дзідзя, Олександра Пономарьова, Аліни Паш, Олени Кравець. Поруч зі стягом – фото Аліниного батька. Він пішов на війну добровольцем. Аліна з братом надсилають із Берліна допомогу для його підрозділу. “З підтримкою гостей ми уже відправили два дрони та деякі ліки в Україну. Але зараз починається складний період, тому що в Німеччині підняли податки для власників закладів харчування з 7% до 19%. Ми досі залишалися лояльними, але будемо ставити нові ціни з квітня 2024 року. Намагатимемося не на всі страви…” – розповідає Аліна.
Історія закладу
Як і більшості власників закладів у Берліні, подружжю довелося довго шукати приміщення для власного бізнесу. Вдалося знайти лише через посередника. “Пригадую своє перше відчуття, коли я вперше сюди зайшла – наче вдома опинилася. Одразу вирішила: це моє!” – згадує власниця.
Раніше тут був турецький ресторан: тільки відкрилися, як довелося зачинятися через пандемію, а тоді і на зовсім. Зате Аліні не потрібно було робити ремонт, лише корекцію.
“Я не хотіла перевантажувати інтерʼєр українськими символами – соняхами, вишиванками – лише додати маленькі такі штрихи. Коли тепло, ми відкриваємо терасу і прикрашаємо її українськими прапорцями”, – каже власниця.
“Аліно, чому ви називаєте свою кухню «модерною українською»?” – питаю я.
Вона відповідає: “По-перше, у нас інтер’єр модерний. Не соняхи з вуликами. По-друге, наші страви мають сучасну подачу”. На жаль, тут заклад вводить в оману вдруге. Адже ні інтерʼєр, ні досить класична для українських ресторанів подача немає впливу на модерновість кухні.
Адреса закладу: Wielandstraße 38, 10629 Berlin
Зверніть увагу: столик закріплений за клієнтами лише на 2 години. Якщо ви затримаєтеся довше, а у закладі вже чекають інші клієнти, вас попросять піти.
Всі фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
