До 28 квітня в берлінській Gemäldegalerie триватиме виставка Auftakt. Von Odesa nach Berlin. Назву можна перекласти як “вступ” чи “прелюдія”. Публічно виставлено 12 робіт європейських майстрів 16-19 століття з колекції Одеського музею західного та східного мистецтва. Проєкт був ініційований у 2022 році директором одеського музею Ігорем Порохнюком, а з німецької сторони ним опікувалася директорка картинної Gemäldegalerie Дагмар Хіршфельдер.
Нові асоціації одеського “Світла”
Реалізація проєкту тривала рік, що вважається в музейному світі дуже швидким темпом, – розповідає мистецтвознавиця та кураторка Анна Петрова. Вона допомагала з перекладом матеріалів виставки. Анна – одеситка. Працювала з 19 років в Одеському художньому музеї, а після повномасштабного вторгнення переїхала до Берліну.
Роботу Габріеля Корнеліуса фон Макса “Світло” Анна пам’ятає з дитинства. На полотні зображена сліпа жебрачка, натхненна персонажем роману англійського кардинала Ніколаса Вайзмена “Фабіола, або Церква катакомб”. Історія відбувається під час переслідування християн, тому жінка зі свічками сидить перед сходами, які ведуть в підземелля для переховування. Зараз це зображення викликає у Анни зовсім інші асоціації – сцени переховування людей у бомбосховищах та підвалах від російських ракет.
Виставка як “місточок до комунікації”
Анна Петрова вважає, що виставка є дуже актуальною: “Це такий місточок до комунікації з західною аудиторією. Адже Україна наразі є такою своєрідною Терра інкогніта в очах “колективного Заходу”. Насправді у Німеччині не лише пересічні громадяни, але й навіть фахівці дуже мало знають про наше мистецьке життя, культурну спільноту, про наше минуле. Іноземці відкривають для себе наш глибокий зв’язок з європейським культурним контекстом. Подібні виставки роблять нас трохи зрозумілішими, ближчими. Ми показуємо, що Одеса є містом, в якому зберігалися твори всесвітнього значення. Це дуже сильно актуалізує питання того, наскільки наша культурна спадщина заслуговує уваги і підтримки. Ми віддаємо ці цінності зараз під опіку європейців, бо вони, як і вся країна зараз в небезпеці знищення”.
На відкритті виставки міністерка культури Німеччини Клаудія Ротт наголосила, що українські музеї уже роками перебувають під загрозою. Йдеться про реальну ймовірність масового знищення культурної спадщини не лише України, але й людства.
Атака росіян на музей
Варто нагадати, що 20 липня 2023 року під час масованої атаки росіянами Одеси серед іншого постраждала і будівля Музею Західного і Східного мистецтва, яка знаходиться на розі Грецької та Пушкінської. Там ударною хвилею вибило вікна та посипалася стеля. Звісно, від початку повномасштабного вторгнення основну експозицію, тобто найцінніші твори, заховали. Але сховки ці теж були розташовані в підвалах палацу. Згодом було прийнято рішення про переїзд експонатів в одну із західних областей України, де організували основний бункер по схову предметів культурної спадщини. Але, звісно, він не може вмістити велику кількість робіт. Тому 80 найцінніших картин з музею Західного і Східного мистецтва вирішили перевезти до Німеччини. На жаль, шість робіт виявилися непридатними для транспортування і вони надалі залишаються зачиненими в бункері. А з перевезеними роботами зараз працюють німецькі реставратори. Їх готують до експонування, відновлюють та змінюють обрамлення. Тобто теперішня виставка, це така прелюдія до великої експозиції, яка відкриється в січні 2025 року. Тоді планують показати усі 74-ри полотна.
Історія “одеської колекції”
(Анна Петрова, мистецтвознавець та кураторка)
Анна з любов’ю розповідає про історію своєї рідної Одеси та місцевого зібрання мистецтва зокрема: “Спочатку в Одесі була єдина колекція музейна, яка почала формуватися на базі сучасного Одеського національного художнього музею, що на вулиці Софіївській. Це була єдина колекція, яка охоплювала твори і закордонних давніх майстрів, і японське мистецтво, і місцевих художників. У 20 роках 20 сторіччя це вже була величезна по мірках України колекція. Налічувала близько 10 тис. цінних об‘єктів. І, власне, західне мистецтво класичної доби займало в ній дуже великий обсяг.
Початок сторіччя в Одесі супроводжувався майже хаотичними змінами влади, які завершилися встановленням більшовицького режиму. Новою владою був сформований так званий Комітет з охорони творів мистецтва та історичних будівель міста. Метою комітету, за версією його засновників, був порятунок художніх цінностей, покинутих емігрантами. Зібранні предмети мистецтва надходили до новоутвореного музейного фонду, звідки перерозподілялися до масово виникаючих музейних інституцій. Музейний фонд “поповнили” “пожертвуваними” роботами з приватних зібрань заможних одеситів.
Так колекція Одеського художнього музею була розділена. Закордонне мистецтво перенесли до заснованого Музею західного та східного мистецтва, а Одеський художній – переформатували в музей “вітчизняного” мистецтва”.
Краще показувати, ніж ховати
Прикро, що після останньої схожої історії з евакуацією творів мистецтва, одеські фонди багатьох робіт не дорахувалися. Так у 1941-му їх вивезли у різні музеї дружніх республік і багато з них не повернулися. Анна Петрова наголошує, що екстрене переміщення полотен ніколи не йшло їм на користь. Крім того, картини почуваються краще на стінах, ніж у сховках. Зберігання пам’яток в умовах війни складно назвати ідеальним. Це ще одна причина, чому така співпраця українських музеїв із закордонними інституціями є мало чи не необхідністю. Бо окрім збереження німецька сторона взялася за реставрацію робіт та заміну рам.
Впродовж останніх двох років Одеський музей західного і східного мистецтва продовжує вести активну діяльність, попри те, що основна експозиція повністю знята. Тож музей проводить тимчасові виставки сучасного мистецтва. Зараз там експонують здебільшого українських митців з фокусом на одеських художників. Тобто життя в інституції триває. Окрім виставок там проходять дитячі заходи, лекції та майстер-класи.
Читайте також про виставку дитячих воєнних щоденників в Берліні
та про виставу “Листівки зі Сходу”
