У музеї Hamburger Bahnhof відкрилася ретроспективна виставка берлінської художниці українсько-туніського походження Наді Каабі-Лінке. Вона відома у світі концептуальна мисткиня, з багатьма нагородами. Надя Каабі-Лінке працює з різними матеріалами і в різних техніках. Це і живопис, і скульптура, інсталяція тощо.
.
Посидіти перед потягом смерті
Інсталяція “Платформа 69” (Gleis 69) створена з двох лавок, які художниця перетворила на об’єкти, схожі на знаряддя тортур. Робота відсилає до платформ 69, 81 і 82 сусідньої з музеєм занедбаної вантажної станції Моабіт. Звідти у часи нацизму депортували у табори понад 30 тис. людей.
Художниця сміливо підсвічує теми насилля в історії політики Центральної Європи. Вона вже багато років живе у Берліні, тому чимало її об’єктів пов’язані саме зі столицею Німеччини.
Наприклад, зі стелі звисає перенесений у натуральну величину надгробок із берлінського цвинтаря, що зберігає сліди бойових дій часів Другої світової війни.
Надя народилася у родині тунісця та українки. Її дитинство та юність проходили поміж Києвом, Тунісом та Дубаєм. Саме через переїзд батька по роботі до ОАЕ дівчина перестала займатися сучасними танцями і взялася за малювання. Згодом художниця закінчила Туніський інститут мистецтв та отримала ступінь доктора філософії мистецтва у паризькій Сорбоні. Її твори є в колекціях Музею Гуггенхайма та в Музеї сучасного мистецтва (МoМА) у Нью-Йорку.
.
Відеоінсталяція “Будьмо!”
У центрі виставки – відеоінсталяція “Будьмо!”, створена в Україні навесні 2023 року. Просто на підлогу проєктується відео з деревами, які рухаються і на які можна наступати. Ця робота переносить відвідувачів до умовногот українського “Чорного Лісу”. У каталозі до цієї роботи художниця згадує свою мандрівку Україною вже після повномасштабного вторгнення Росії. Коли десь поміж болотами у сільській місцевості, де застряло її авто, вона зустріла чоловіка. Він ніс із лісу великий снаряд і мав повні кишені знайдених у землі гільз. І вже ніколи не відновити достеменно, яка історія стоїть за цими знахідками? На око навіть не скажеш, з якої вони війни – Першої чи Другої світової? Чи хто їх полишив – нацисти чи радянські військові, чи може партизани, які боролися проти одних і інших?
Дарʼя Придибайло, кураторка Hamburger Bahnhof – Nationalgalerie der Gegenwar
“Сліди насильства, які художниця відстежує у своїх роботах, не обмежені жодними кордонами, їх можна знайти в будь-якій точці земної кулі – нерозгадане минуле, яке приховує наші травми”, – пояснює Дарʼя Придибайло, кураторка Hamburger Bahnhof – Nationalgalerie der Gegenwar, засновниця незалежної культурної інституції Art Matters Ukraine
За її словами, тільки розпізнані та відрефлексовані травми втрачають силу. “Вони більше не контролюють нас і не керують нами. Музей – це саме те місце, куди ми можемо прийти і відрефлексувати разом. Представляючи історії, що перетинають кордони, з’єднують минуле і сучасне, ця виставка відкривається сьогодні з любові. Любові до вас, до мистецтва, до людства. І до України, яка мужньо захищає наші демократичні цінності”, – зазначила кураторка.
Арабський слід
Дослідження художниці справді не обмежується лише Берліном та Києвом. До речі, Надя Каабі-Лінке кілька років співпрацювала з Національним художнім музеєм України і зробила потужний проєкт про заборонене та знищене радянською системою мистецтво. Але звісно, у її творчості багато впливів арабської культури та рефлексій на події в ОАЕ та Тунісі.
Одна з інсталяцій “Стоячи над краєвидами” запрошує пройти під великою підвішеною мапою Об’єднаних Арабських Еміратів, де художниця жила з 1990 до 1995 роки. Вона зроблена з сотень різних за кольором і формою фрагментів фарби, які Надя зібрала зі стін у кількох містах.
Відчувається, що Надя все ж шукає свою ідентичність поміж культур і відкрито про це говорить. 10 років тому мистецькі журнали представляли її як художницю з російським корінням. Тепер вона вперто говорить про свою належність до української культури. Але тема деколонізації для мисткині не має кордонів, обмежених лише своїм родоводом та досвідом. Скульптура “Сіль і пісок” безпосередньо відсилає до історії британського правління в Індії.
Виставка триватиме до 7 квітня 2024 року. Для українців вхід до музею вільний.
Читайте також колонку – Чому іноземці не визнають геноцид українців?
