“Незалежно від того, чи розуміють люди, що це геноцид, багатьом бракує усвідомлення, наскільки жахливі злочини відбуваються”, – це слова американського історика, професора Єльського університету Тімоті Снайдера з останнього інтерв’ю для “Європейської правди”. Теза проста, але водночас дуже влучна та глибока. Вона коротко пояснює, чому мої іноземні друзі чи знайомі здаються байдужими, коли я говорю про Україну.
З власного досвіду за останні півтора року скажу: нерозуміння, наскільки жахливими є злочини Росії в Україні, тотальне. Мова навіть не про відсутність співчуття – є ті, хто щиро підтримує нас у цій боротьбі за власну ідентичність та незалежність. Але навіть дуже емпатичних іноземців об’єднує одне – вони насправді живуть в іншій реальності. Реальності без повітряної тривоги, без постійних ракетних обстрілів, без війни і без масових вбивств за національною ознакою. Вони не мають божевільного сусіда з “ядерного клубу”, який заперечує сам факт існування їхньої країни та нації. Живуть без абьюзера, який знецінює кожен їхній крок і заздрить їхнім успіхам та демократії.
Мені важко спокійно розмовляти з іноземцями про події в Україні. Часто хочеться кричати чи плакати, але надмірна емоційність – найгірша стратегія під час таких розмов.
“Якщо ви будете всіх переконувати: “Треба визнати геноцид. Треба визнати геноцид”, – то це забирає увагу від людських історій. Як то про депортованих дітей або інші жахливі злочини. Між тим, історії конкретних українців чіпляють людей на Заході та навіть підштовхують їх сказати слово “геноцид” без вмовлянь”, – пояснює Тімоті Снайдер.
Цими вихідними я опинилася в компанії німців-бізнесменів. Людей, які начебто здавалися open-minded: часто подорожують світом, володіють не лише німецькою, а й англійською, іспанською і трохи італійською. На питання, як мене звати та звідки я, як завжди, відповіла – Олена з України. Варто відзначити, що “о” на початку мого імені для більшості іноземців вимовити чомусь дуже важко. Водночас у німців є ім’я Лена. Тож часто доводиться виправляти, вдаючись до паралелей. Проте днями у відповідь мої нові знайомі відшукали свої асоціації: “Як Анналена? О ні, це інше ім’я… як Ленін, Ленінград!”.
Вони були дуже задоволені собою і навіть пожартували про Олену з Ленінграда. А потім додали: “Гарне місто, чи не так?” Про те, що я ніколи не була в Санкт-Петербурзі (як і Росії загалом), і знаю Леніна лише з підручника історії, вони вже не слухали.
Подібні реакції я спостерігаю, коли розповідаю іноземцям про фільтраційні табори в Маріуполі: на мене дивляться спантеличено і питають: “А коли таке було?”. Почувши, що рік тому, щиро дивуються, що це сталося не під час Другої світової.
Але найчастіше я чую інше: “Ти з України? Розмовляєш російською?” Ці питання завжди йдуть парою. І я завжди пояснюю, що знаю дві мови, але говорю українською. Іноді мене запитують, чи це схожі мови. Іноді кажуть, що неправильно принципово говорити українською. Що “мова – це лише інструмент, щоб краще розуміти та пізнавати людей”. Коли я говорю про геноцид, який росіяни вчиняють проти мого народу, то бачу, що співрозмовник навіть не намагається усвідомити, що насправді я щойно сказала.
“Якщо ви визнаєте, що відбувається геноцид, ви тим самим визнаєте, що не зупинили його. Якщо ви визнаєте, що був геноцид, ви визнаєте, що також вчиняли погано. Це немов визнати, що Володимир Путін був фашистом. Очевидно, що він справді фашист. Якщо це так, то чому я зустрічався з ним зовсім нещодавно?” – так Тімоті Снайдер пояснює, чому західні політики не визнають сучасний геноцид проти України.
Минулого тижня незалежна міжнародна комісія ООН не дійшла висновку про те, що в Україні відбувається геноцид. “Ми чудово усвідомлюємо занепокоєння та звинувачення щодо цього злочину. Ми розслідуємо це крок за кроком. Наразі ми не маємо достатніх доказів, які відповідали б правовим вимогам Конвенції про геноцид”, – сказав голова комісії Ерік Мьосе.
Опитування ARD DeutschlandTrend
Питання війни в Україні вже не так хвилює німців, як рік тому, – вони знову “закриваються” у своїй реальності, у якій є емігранти та екологія, але немає ракетних обстрілів житлових багатоповерхівок. За результатами опитування, проведеного наприкінці серпня ARD DeutschlandTrend, дві найбільші проблеми, які хвилюють повнолітніх громадян ФРН, – економічна ситуація (28%) та питання імміграції (26%). За ними – зміни клімату (18%) і соціальна справедливість, бідність та доходи громадян (16%). І лише після них, на одному рівні з енергетичною політикою та шкільною освітою, стоїть тема зовнішньої політики щодо війни Росії в Україні (9%).
Міністри закордонних справ України та Німеччини (Дмитро Кулеба та Анналена Бербок)
У понеділок, 11 вересня, Анналена Бербок, пані міністр закордонних справ Німеччини, вчетверте від початку повномасштабного вторгнення приїхала в Київ. І я безмежно вдячна їй за проукраїнську позицію і глибоке розуміння цієї війни. Коли я бачу, як окремі німці не хочуть або не можуть зрозуміти, що відбувається, нагадую собі, що їхні знання ґрунтуються на тій версії світової історії, яку Росія просувала у Німеччині та інших країнах світу. І навіть зараз, вже у статусі визнаного агресора, вона, на жаль, продовжує це робити. Попри санкції, кремлівські пропагандисти Ruptly досі мають офіс у Берліні, російський будинок науки та культури розташований у самісінькому центрі німецької столиці на Фрідріхштрассе. А поруч із Бранденбурзькими воротами, навіть попри криваву війну, у “російському кварталі” і досі майорить триколор – над посольством РФ та офісом “Аерофлоту.
Посольство Росії в Німеччині
Фото – Наталка Якимович/Амаль Берлін
Завершу словами Тімоті Снайдера: ”Правда полягає в тому, що люди знають, що це геноцид. Але, звучить парадоксально, люди уникають говорити про геноцид саме тому, що вони знають, що це геноцид. Бо якби вони це визнали, це вимагало б від них більше дій і змусило б запитати себе: “Чому я бездіяв раніше?”
Посилання на інтерв’ю з Тімоті Снайдером українською тут. Рекомендую.
Читайте також:
Інсталяція під посольством Росії до роковин Берлінського повстання 1953 року
Як росіяни обмежили берлінців через безпеку посольства РФ
Щочетверга під російським посольством у Берліні німці грають гімн України
Під Бундестагом виставили розстріляне авто швидкої допомоги з Харківщини
