Мисткиня Дар’я Пугачова: “Коли ми всі об’єднаймося – не тільки українці, а всі нації, – тоді ми можемо перемогти у цій війні”

До 4 вересня у гамбурзькому центрі Jupiter (Mönckebergstraße 2-4) триватиме виставка Imagine Transparency. У її межах художниця Дар’я Пугачова представила перфоманс “Я прокинусь тоді, коли цей фонтан буде наповнено”. 

Дар’я – українська мисткиня, артактивістка та колишня учасниця гурту Panivalkova. “Бути художницею було моєю дитячою мрією. Я навчалась в художній школі, потім здобула архітектурну освіту. Проте група займала весь час. Тож активно займатися візуальним мистецтвом і створювати свої перфоманси я почала у 2019, із розпадом гурту”, – розповідає художниця.

Прем’єра перфомансу “Я прокинусь тоді, коли цей фонтан буде наповнено” відбулася у 2021 році у рамках резиденції Contemporary Art Rivne. За словами Дар’ї, він присвячений її рідному Рівному. “Цим перфомансом я хотіла привернути увагу до стану фонтанів у місті. Фонтан “Дюймовочка” я пам’ятаю з дитинства – біля нього завжди збиралися люди. Але згодом він став занедбаним і зруйнованим – зрештою, як і багато фонтанів по всій Україні. Коли я виросла і повернулася у рідне місто, то побачила, що парк без цього фонтану не такий яскравий і живий, яким я його запам’ятала”. 

Мисткиня Дар’я Пугачова: “Коли ми всі об'єднаймося – не тільки українці, а всі нації, – тоді ми можемо перемогти у цій війні”

(Фото – Elena Rabkina)

Протягом шести годин два дні поспіль дівчина спала у фонтані, а мешканці Рівного могли зайти в нього і наповнити новим життям через різні мистецькі жести. Вони малювали на стінах, писали крейдою, могли вийти до мікрофону і заспівати пісню або прочитати казку. А також заповнити анкету про стан фонтанів і їхнє майбутнє.

“За два дні ми зібрали близько 300 анкет, де люди різного віку писали свої асоціації з фонтаном, а також яким би вони хотіли бачити це місце у майбутньому”, – згадує Пугачова.

Чи важко бути перформеркою і які обмеження це накладає? 

– Я створюю своє мистецтво у просторі міста, перформанс відбувається в моменті. Тож далі його показувати важко – галереї не надто зацікавлені в мистецтві, яке не можна продати. Тож потрібне фінансування від фондів або держави. 

Зараз я працюю у Європі – тут більше можливостей податися на грант і показати роботу саме так, як я захочу. В Україні із цим складніше, але є варіанти, як це може функціонувати. І звичайно, багато прикладів у світовому мистецтві – зокрема Марина Абрамович. Вона перформерка, усі знають її роботи, вона пройшла свій довгий шлях до цього.

Але коли ти починаєш як митець-перформер, то все, звичайно, тримається на твоєму ентузіазмі та мінімальній підтримці, зокрема друзів та родини. Навіть якщо твої проєкти не хочуть показувати мистецькі інституції, ти можеш їх створювати сама у місті – і вже матимеш аудиторію. Ще дуже важливо все документувати, тому що перфоманс відбувається в моменті, і все, що залишається після нього, – це відео і фото.

Українські митці зараз багато говорять про війну… Є фраза: “Музи мовчать, коли гримить зброя”. Нині мистецькі висловлювання на інші теми, крім війни, багато хто вважає недоречними… 

– Ніхто не може судити про це. Найголовніше завдання митця, як на мене – бути щирим з собою і з людьми. І коли ти робиш мистецтво з цієї щирості, то воно завжди правдиве. Нині всі митці, яких я знаю, – вони працюють з темою війни. Я сама зараз у Роттердамі, беру участь в артрезиденції, присвяченій темі війни, разом з художниками з Судану та Сирії. У нас усіх є досвід війни – і ми разом досліджуємо цю тему.

Мисткиня Дар’я Пугачова: “Коли ми всі об'єднаймося – не тільки українці, а всі нації, – тоді ми можемо перемогти у цій війні”

Але якщо хтось не може або не хоче, ми не можемо засуджувати. Ми всі переживаємо цю війну, незалежно від того, де перебуваємо – в Україні чи за кордоном. У мене є і такий досвід, і інший. Іноді за кордоном навіть важче, бо стикаєшся з нерозумінням цієї зовсім іншої реальності: коли все навколо живе, а в тебе всередині війна.

– Один музикант розповів мені, що не може зараз творити, бо не вистачає цієї рефлексії, усвідомлення того, що ми всі пережили. 

– Я не могла створювати нічого, перебуваючи в Україні. Зокрема тому, що я працюю, створюю перфоманси, у публічному просторі. Для того щоб творити, потрібно бути безпеці, тоді можна відрефлексувати усі події та переживання. Коли я виїжджаю з України та фізично перебуваю в без–печному середовищі, весь цей досвід повертається – і вже тоді з цим можна працювати. 

Навесні минулого року я була в Рівному, плела сітки для військових як волонтер. Після поїхала в Болгарію, де створила перший перфоманс на тему війни – “Я закрию небо, щоб ти могла дихати”.  Я зробила його перед пам’ятником болгарським партизанам часів Другої світової війни. Пам’ятник у цьому перформансі – це символ минулого, яке Росія використовує як свою пропаганду і хоче, щоб воно стало майбутнім.

На мені була велика рибацька сітка – ідея була в тому, що люди можуть підійти та сплести символічний захист для українського неба, камуфляж поверх мого тіла. Я хотіла показати, що тільки коли ми всі об’єднаймося – не тільки українці, а всі нації, – тоді ми можемо перемогти у цій війні. Але так сталося, що ніхто не прийшов. І це теж стало частиною перформансу. 

Взагалі ніхто? 

– Так. І на це було декілька причин. По-перше, у Болгарії є досить сильний проросійський рух. І навіть під час підготовки акції, мені писали образливі коментарі в соцмережах. По-друге, просто почався дуже сильний дощ. Тож у фіналі під цією сіткою, яка залишилась без захисту, я заспівала пісню “Вербовая дощечка”. Я її співала, мов плач українських жінок за своїми чоловіками, батьками, братами, синами. Ми сподіваємося, що вони повернуться з війни, але багато хто вже загинув. 

Мисткиня Дар’я Пугачова: “Коли ми всі об'єднаймося – не тільки українці, а всі нації, – тоді ми можемо перемогти у цій війні”

(Кадр з відео Івана Ніколова)

Для мене це була дуже емоційна робота і найважча, яку я створила до цього часу. Мене запросили із нею у Відень на Всесвітню конференцію з прав людини. Я виступала в день, коли підірвали Каховську ГЕС. Переді мною були амбасадори, дипломати, борці за права людей. Конференція мала назву “Наші права, наше майбутнє” – і я говорила до них, що аби мати майбутнє, вони мають захистити Україну, тому що немає ніякого майбутнього без України.

Чи є зацікавленість в українському мистецтві в Європі? Митців з України стали частіше запрошувати до участі у виставках або у резиденції?

– На жаль, дуже багато можливостей для українців з’явилися саме з початком війни. І як художники ми маємо використовувати це, щоб говорити про Україну. Усі мої перформанси – взаємодія з людьми. І зараз дуже важливо працювати з людьми, які можуть приймати рішення, тут, на місцях, в інституціях, у високих кабінетах. Через мистецтво теж можна багато куди достукатися. Тому що люди втомлюються від новин про війну, усіх цих відео і фото – і закриваються, не хочуть ані чути, ані бачити. А у мистецтва є магічна сила відкривати серця. І я відчуваю, що ми як митці можемо апелювати до тих, хто приймає рішення.

Але є і зацікавленість у тому, хто ми, які ми люди насправді. Мені хочеться говорити не тільки про війну, а й показувати українців. Тому що про нас не знають – які ми є та в чому наші цінності. Дуже важливо, щоб ми асоціювались не тільки з війною, а ще й з тим, що ми нація, яка може об’єднуватися, в якої основні цінності – свобода і щирість. 

Amal, Berlin!
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.