Катерина – з Білорусі, у Німеччині живе вже 20 років. Зараз жінка займається евакуацією тварин з України – знаходить їм нові домівки вже у ФРН. Ця історія розпочалася для неї минулого року на залізничному вокзалі у Гамбурзі.
“У мене чоловік українець, із Києва. Я була у стані шокової прострації, не знала, куди себе подіти. Дізналася, що на вокзалі відкрився волонтерський пункт і прийшла допомагати біженцям”, – згадує Катерина.
І вже там зіткнулася з проблемою: розподільчий центр Гамбурга не приймав біженців із тваринами. Багато хто опинився перед фактом: із домашніми улюбленцями – чи то кішки, собаки або гризуни – в табір зась! Що робити з тваринами – невідомо.
“Я планувала бути просто координатором. Але з координатора я непомітно перетворилася на евакуатора”, – сміється волонтерка. За ці півтора року вона вивезла та прилаштувала до нових родин близько 300 тварин.
Якщо ви хочете допомогти волонтерам із перетримкою або допомогти матеріально, перейдіть за посиланням.
Стати новою родиною для хвостатого біженця з України можна тут.
Від 2-3 кішок на день – до евакуації притулку
Спочатку Катерина з іншими волонтерами шукали міста, які приймали з тваринами. Або притулки, де можна було залишити домашніх улюбленців на час, доки українці не знайдуть власне житло.
“Я допомагала оформлювати біженців у розподільчому центрі. Спеціально проходила повз табір і щодня зустрічала там людей із собаками та котами. Щодня доводилося прилаштовувати 2-3 кішки”, – говорить Катерина.
Одна з волонтерок працює у приватному притулку – частину чотирилапих вдалося влаштувати туди. Іноді виходило допомогти українцям і з пошуком житла – все, щоб вони якнайшвидше забрали своїх чотирилапих друзів. Але, на жаль, деякі тварини у притулку перебувають уже півтора року.
“Є люди, які просто не шукають житло. Вони сидять і чекають, коли все закінчиться, і вони повернуться додому. Тобто тварина не йде в нову родину, але й з господарем не перебуває – вона просто проживає своє життя у притулку”, – констатує волонтерка.
Іноді тварини втрачають господарів уже у Німеччині: люди пропадають, переїжджають, повертаються на батьківщину і не надають про себе жодної інформації. Якісь вихованці просто втекли – злякалися та вискочили з переноски. Чимало не були чиповані та ніде не зареєстровані – господарів знайти вже практично неможливо. Тому вони, знову ж таки, потрапляють у притулок.
Все на тому ж Гамбурзькому вокзалі Катерина познайомилася з Іриною Подвойською з Харкова, яка мала в Україні клініку та притулок. “Вона звернулася за допомогою: як їй евакуювати свій притулок, який опинився на окупованій території без засобів для існування. Ми провернули з нею цю справу – і надихнулися”, – згадує волонтер. Так розпочалася історія евакуації.
Коти, собаки та папуга
Тоді, з окупованої Харківщини, Катерині вдалося евакуювати 24 собаки та близько 30 котів. Але це лише ті, які потрапили до Німеччини – частина тварин знайшли нові домівки у Польщі, Румунії та Угорщині. Сьогодні вона відповідає саме за координацію вивезення тварин у ФРН, переважно до Гамбурга – прилаштування, кураторство, допомога, відстеження.
“Я шукаю перетримки, якщо пощастить – одразу сім’ї. Переважно допомагають українці, але й німці часто забирають. Ми вже евакуювали і прилаштували понад 300 тварин. Здебільшого це коти та собаки. Але було всяке – і щури, і кози, і папуги, і канарки, і гуси”, – розповідає Катерина.
У середньому тварина на перетримці мешкає близько двох місяців. Але іноді й пів року, здебільшого собаки. “Із собаками взагалі туго, особливо якщо вони великі. Вважається, що у Німеччині дуже люблять тварин, але насправді тут хочуть, щоб у квартирі жив хтось без дітей та без домашніх улюбленців. Знайти житло – ще той квест, а з твариною все ускладнюється”, – каже жінка.
Коти, які познайомилися у клініці і тепер не розлучаються. Шукають нову домівку.
Але є й багато щасливих історій. “До мене на вокзалі підійшла пара і каже: “Ми приїхали з трьома собаками”. І так вдало збіглося, що я паралельно познайомилася з жінкою, господаркою квартири – і вона погодилася їх із трьома собаками прийняти. У процесі її помешкання перетворилося на постійну перетримку – одна кішка взагалі залишилася жити в неї”, – сміється Катерина.
Тварин прилаштовує всім знайомим. “Звернулась родина – їх не прийняли з папугою. А мій колишній чоловік живе поряд із табором. Я дзвоню, прошу – він каже: “Куди? У мене кіт, він його з’їсть! Виявилося, що він цю сім’ю за день до цього зустрічав – теж волонтерив на вокзалі. Папуга прожив у нього пів року – потім вони знайшли квартиру та забрали птаха. Досі дружимо, спілкуємось”, – розповідає жінка.
У неї самої вдома з’явився хвостатий біженець – сліпа кішка-харків’янка. Зізнається: просто побачила фотографію – і зрозуміла: її.
Сліпа кішка з Харкова, яка знайшла свою нову домівку у Катерини
В Україну – гуманітарка, з України – тварини
Нині гамбурзькі волонтери працюють із київським Patron Pet Center. Зараз вже перебувають у процесі реєстрації організації, щоб усе було офіційно і більш прозоро – і збори, і звіти.
Збирають у Гамбурзі також гроші та гуманітарку як допомогу українським волонтерам. Після того, як росіяни підірвали Каховську греблю, зібрали €2 тис. на будівництво боксів у притулку. Машиною відправляють в Україну переноски, лежанки, корм, востаннє – УЗД-апарат. А назад їдуть тварини.
В Україну волонтери відправляють гуманітарку, назад привозять тварин
До підбору нових господарів ставляться з усією суворістю. Претенденти заповнюють анкету, в якій вказують, чи дозволена тварина у квартирі, як буде, якщо вони їдуть у відпустку, чи готові нести ветеринарні витрати. “Якщо беруть українці, насамперед я розглядаю тих, хто не збирається повертатися. Я розумію, що люди хочуть на батьківщину, але для тварин це додатковий стрес”, – зізнається Катерина.
Наразі, за словами волонтерки, вивозять вже значно менше тварин, для них ретельніше готують документи. Але все одно на кордоні залишається людський фактор – розгорнути можуть і без будь-яких підстав. До того ж правила постійно змінюються – зараз на території ЄС збільшили терміни карантину. “Той самий українець, якому терміново потрібно виїхати із зони бойових дій – як він може взяти тварину, якщо потрібен тримісячний карантин?”, – дивується волонтерка.
“Були історії, коли їхала одна тварина, а приїжджала інша. Українські волонтери надіслали фотографії – я знайшла собаці родину. А в процесі підготовки собака втік. Підібрали іншого, схожого – перетримка не віддала. Кажуть: “Все, ми закохалися, це наша тварина”, – і це їхнє право. А тут уже люди чекають, купили шлейки, миски, лежанки. У результаті приїжджає собака утричі більший, ніж на фото. На щастя, там сталося кохання з першого погляду”, – сміється.
Хворих тварин намагаються не везти – у Німеччині і лікування дорожче, і фахівці гірші. “У мене є купа підопічних, які сидять із рахунками €2-2,5 тис. Крім того, що тварину приспали, то ще й залишили з цими моторошними сумами на руках”, – пояснює волонтер.
“Звичайно, щоразу, коли якась проблема, я думаю: “Навіщо мені це? Потрібно приділяти чоловікові увагу, дитині, насолоджуватися життям”. Але коли надсилають фотографії щасливих мордочок, які на прогулянці в човні катаються, розумієш, що все це не дарма”, – усміхається Катерина.
