Розпорошені світом. Історії українок. Серія 1.

З початку повномасштабного вторгнення Росії з України виїхали майже 8 мільйонів людей. Переважно жінки та діти. Багато країн надають безпрецедентну допомогу українським біженцям, інші – просто підтримують. Порівнювати умови проживання складно, адже у кожної вимушеної переселенки своя історія, професія, досвід, заощадження та знання мов. У рубриці «Розпорошені світом» ми покажемо життя біженок у різних країнах за загальними параметрами. Героїні першого матеріалу поділилися своїми історіями проживання у Німеччині, Швейцарії, Туреччині та на Кіпрі.   

Юлія Козиряцька, редакторка

Німеччина, село Сейг

Умови: Виїхала з мамою та сестрою 15-ти років. У нашому маленькому селі на кордоні зі Швейцарією навіть немає магазину. Нас поселили у кімнатах для працівників готелю. За житло платить держава, я навіть не знаю скільки. Зараз мама і сестра переїхали в квартиру, а я залишилась сама в готельній кімнаті. 

Гроші: Я отримую від держави 500 на місяць. Але найбільша допомога, як на мене, це можливість безплатно вчити мову. Я вважаю це суттєвим бонусом, тому що знайти хорошу роботу без знання мови дуже важко. 

Країна: Напад Росії застав мене на Шрі-Ланці. Дорогою додому я трохи пожила в Румунії у своєї найкращої подруги Даші. Коли стало зрозуміло, що все затягується, то ми з родичами з Запоріжжя переїхали до тітки в Німеччину. Батько пішов воювати. Це не був виважений вибір,  але я приємно вражена рівнем підтримки, тому що державна політики побудована так, що тобі дають всі можливості мати нормальне життя і поступово інтегруватися. 

Мова: Німецької я не знала. Але майже через місяць життя в Німеччині пішла на безкоштовні інтеграційні курси. Один рівень такий коштує ж понад 1500. Спершу було дуже важко психологічно, бо я не могла прийняти зміни життя. Без мови було важко, бо в маленьких німецьких містах люди не знають англійської, багато хто принципово говорить тільки німецькою, навіть якщо і володіють англійською. 

Мінуси: Усе працює набагато повільніше і гірше, ніж в Україні. Банківська система зразка 2010 року. Потрапити до лікаря дуже важко. В мене випала пломба, так я змогла записатися до лікаря тільки через 2 місяці. Поїзди не ходять вчасно, була ситуація, коли довелося спочатку чекати свій потяг 3 години, а потім посередині дороги нам сказали, що поїзд далі не поїде, треба купувати новий квиток і добиратися самостійно. І це непоодинока ситуація. Я за 10 місяців життя в Німеччині жодного разу не виїхала вчасно. 

Плюси: Люди. Власники готелю, де я живу, опікувалися нами, як дітьми: нас годували, допомагали писати листи в різні установи, їздили на збори в школу, тобто робили те, чого й не мали б робити.  Ми застраховані, маємо дах над головою. Українці можуть одразу працювати і забезпечувати себе. Чисте повітря, питна вода в крані. Є дві найпопулярніші фрази, які я чую в Німеччині ланзам і кайн штрес. Я б повчилася трохи повільніше жити і робити тільки те, що є твоїми обов’язками. Німці можуть собі це дозволити, бо соціально захищені і без страху думають про завтра.

 

Надія Коротушка, продюсерка

Кіпр, Лімассол

Умови: Виїхала з сином і мамою. Спершу кілька місяців ми жили у Польщі. Згодом працедавець запропонував переїхати на Кіпр. Я сама шукала житло тут і сама його сплачую. Помешкання красиве і мене влаштовує. Знайти було важко, бо ціни тут – космос. Однокімнатна квартира від 900. Продукти в магазинах чи кафе у 2 рази вищі ніж в Україні.

Гроші: Вдалося зберегти місце роботи, просто тепер я працюю дистанційно. Допомогу не просила. Знаю, що уряд тут лише одноразово нараховує біженцям 340 на людину. Родинам суму вираховують інакше. Важливо, що українці з тимчасовим захистом можуть на Кіпрі легально працювати без додаткових дозволів.

Мова:  Я вільно розмовляю англійською, тож проблем не було. Тут усі її знають, навіть кур’єри. Багато хто говорить чи розуміє російську, тому моїй неангломовній мамі і сину теж цілком комфортно вирішувати побутові питання.

Мінуси: Дуже багато росіян і це бісить. Особливо, коли вони починають щось говорити в твій бік. За 4 місяці перебування на Кіпрі було 3 гучних конфлікти, всі живі (посміхається). Кіпріоти загалом ліниві й апатичні. Перейняти точно нічого не хотіла б.

Плюси: Тут море під боком і тепло – це єдині дві речі, через які я погодилась переїхати сюди з Польщі. Біля моря сину спокійніше. Але ми чекаємо перемоги, щоб одразу повернутися додому. Якщо прив’язуватися до дати, то в жовтні плануємо бути в Києві.

Степула Анастасія, дизайнерка одягу

Швейцарія, село Бяска

Умови: Живу з сином, мамою та сестрою. Влітку ми ще були в Києві, але вирішили, що для дитини буде краще переїхати. Нам надали соціальне житло в далекому містечку, де вкрай важко інтегруватися. Ми чекали на окреме помешкання два місяці. Цей кантон уже був закритий для прийому біженців.

Гроші: Ми живемо в квартирі, що оплачується державою, члени моєї сімʼї також зареєстровані на отримання грошової підтримки.

Країна: На жаль, країна не виправдала моїх сподівань. В мого сина інвалідність, і обираючи країну, я орієнтувалась на аналітичні довідки про інклюзивну освіту від Міністерства освіти України. Я була впевнена, що в Швейцарії добре налагоджені підтримка та освіта для людей з РАС. Виявилося все значно складніше.

Мова: Я знаю англійську, італійську та французьку. Але зараз трохи займаюся, щоб підвищити рівень з репетитором.

Мінуси: Відсутність інклюзії як в освіті та інфраструктурі, так і в загальному ставленні мешканців. Розвинута інтернатна система, для мене це допотопність. Права людини є не першочерговими, якщо мова йде про уставлену систему та її вимоги, негнучкість. Постійний тиск і надвисокий контроль з боку держави. Закритість людей.

Плюси: Вода і повітря, чистота, залізниця, краєвиди, природа.

Олена Данилюк, психотерапевтка

Туреччина, Аланія

Умови: Виїхали всією родиною з чоловіком, трьома дітьми та бабусею і дідусем. Орендували пів будинку в Аланії на горі. Тут дуже мальовниче, за 15 хвилин можна спуститися до відомого пляжу Клеопатри. Нам пощастило, бо ми досить швидко знайшли житло, бо переїхали одразу у лютому. Планували побути тут до літа. Зараз знайти помешкання в цій місцевості значно складніше і точно дорожче.

Гроші: Ми не отримуємо допомогу від держави. Працюємо дистанційно. У Туреччині фінансова допомога біженцям не передбачена. За житло сплачуємо самі. Шукали через маклера, якому заплатили вартість одного місяця, стільки ж заклали і сплатили на два місяці наперед. Зараз знайти житло важко і ціни стали значно вищими. 

Країна: Ми обирали країну як тимчасову, тобто залишатися тут не плануємо. Для нас було важливо продовжувати платити податки в Україні, щоб держава не змушувала переходити в місцеву школу і діти змогли вчитися онлайн, та помірні ціни на житло та їжу, щоб ми могли забезпечувати себе. Можна дістатися на авто до моря. А це – той бонус, який дуже сприяє відновленню після отриманого стресу.

Мова: Турецьку можна вивчати безкоштовно на державних курсах. Ми трохи вивчили, щоб спілкуватися на побутовому рівні. Зараз дочка займається приватно з вчителем з України. Вона ходить на волейбол у місцевий клуб і хоче вільно там спілкуватися. Також, багато людей говорять англійською мовою або російською. Обидві мови в нас на гарному рівні.

Мінуси: Щороку потрібно оформлювати новий дозвіл на проживання, а він коштує приблизно 400 з особи. Треба буде продовжувати дозвіл на перебування авто на території Туреччини і він обмежений 2 роками. Закони щодо проживання і штрафів на авто часто змінюються. Більшість рішень з юридичних питань – перелік документів для відкриття рахунку, розмір штрафу чи термін дії дозволів залежать від чиновника на місці.

Плюси: Туреччина туристична і місцева – дуже різні. На місцевих ринках тебе ніколи не обманюють, ніхто не намагається на тобі заробити, місцеві жителі дуже привітні і ввічливі до тебе і між собою. Високий рівень безпеки і дбайливе ставлення до тварин на державному рівні. Також дуже помітна відсутність п’яних підлітків і дорослих. Тінейджери збираються та грають у спортивні ігри на безкоштовних спеціалізованих майданчиках, спілкуються в колі на пляжі. Це дуже помітна і приємна різниця.