Українська письменниця та лікарка Ірина Фінгерова живе у Німеччині та розповідає історії про пацієнтів із власного досвіду. Раніше вона вже описувала, як стрес через вивчення іноземної мови та взаємодію з Джобцентром впливає на здоров’я українців у ФРН. Також вона давала поради, як піклуватися про ментальне та фізичне здоров’я, щоб не довести себе до інфаркту через мовні іспити.
У новій колонці для “Амаль Берлін” Фрау Доктор (так жінка себе називає в дописах у соцмережах) спростовує три поширені міфи про німецьку медицину. Подаємо її текст і нагадуємо, що редакція може не поділяти погляди автора.
Три міфи про німецьку медицину, через які вона вас бісить
Спойлер: є реальність, а є наші уявлення про неї. А за уявлення дуже приємно “чіплятися”.
Міф № 1
Допомогу лікаря можна чекати, поки не сконаєш!
Ні, це не так.
У Німеччині страхова медицина, страховка обов’язкова. Якщо ви отримуєте соціальні виплати, страховку оплачує держава. Сюрприз: вона така ж сама, як і у всіх інших державних компаніях. І якщо у пацієнта рак – то покриє хімієтерапію, а якщо ревматизм – імунотерапію.
Медицина безплатна, “договорнячків” немає, треба чекати своєї черги.
Німецька медична система зовсім не підходить людям із тривожним розладом або іпохондрією, бо немає швидкого способу зняти напругу. Але якщо у пацієнта серйозні проблеми зі здоровʼям – велкам, не треба продавати хату, щоб зробили операцію на серці. І клапан поставлять хороший незалежно від місця роботи.
Це бісить, бо лякає. Бо немає змоги контролювати ситуацію (а ми не контролюємо свій стан здоровʼя так, як нам здається. Але ілюзія важлива).
Тому я розумію, як це може лякати.
Але не бійтеся. Варіанти є:
* Якщо маєте хронічні скарги на будь-що на світі – йдете до сімейного лікаря.
* Якщо це вихідний або свято – йдете до сімейного лікаря, який чергує в лікарні (Diensthabende Hausarzt).
* Якщо стало погано серед ночі, але ноги ходять – можна поїхати до приймального відділення будь-якої лікарні.
Так, доведеться чекати, бо туди везуть інсульти/інфаркти/виразки шлунку і т.д. Іноді чекати доводиться довго, але пацієнта зобовʼязані прийняти. Якщо ситуація загрожує життю – пацієнта ніхто і ніколи не відпустить додому. Бо отримати медичну ліцензію важко, а втратити – легко.
* Якщо ноги не ходять – викликайте швидку. Вас госпіталізують, якщо стан критичний.
Якщо були у сімейного лікаря, і він сказав, що треба звертатися до вузькопрофільного спеціаліста, а термін (запис) чекати пів року – також є варіанти:
* Гуглите ортопедів/ангіологів/інших спеціалістів у своєму місті та поруч, пишете та/ або телефонуєте. У когось буде вільний запис і за тиждень.
* Заходите на сайт doctolib.de. Там можна зробити запис онлайн і видно, якщо хтось скасував свій прийом.
* Якщо це дійсно терміново, лікар пише в направленні akut (гостра ситуація). Пацієнт йде пішки до іншого обраного лікаря і показує, що ситуація термінова.
* Якщо я як лікарка хочу, щоб пацієнта обстежили вже сьогодні – так і буде. Я можу дати скерування в лікарню, і там зобовʼязані прийняти пацієнта в той самий день. Але в нього має бути поважна причина. Не можна відправляти пацієнтів у лікарню просто так.
Наприклад, цього року у мене було п’ять пацієнток із підозрілими пухлинами молочної залози (які я знайшла пальпаторно). Всім у той же день зробили УЗД, а за тиждень почали комплексне лікування у онколога-гінеколога.
До речі, у Німеччині налагоджена система скринінгів. Тому більшість захворювань лікують вчасно.
Міф № 2
Лікарям на нас начхати, вони лише посміхаються, кивають, а потім женуть геть.
Ні, це не так.
Лікарі тут отримують непогану зарплатню. Їм нецікаво вас госпіталізувати/оперувати/прописувати сотню ліків улюбленої фармакологічної компанії.
Вони не будуть робити зайвого.
Так, через мовний барʼєр часто здається, що вони просто відправили вас додому. Але зазвичай це тому, що лікарня – це місце для гострих ситуацій, а з температурою і кашлем (навіть якщо це ковід) можна отримати лікування від сімейного лікаря.
І навіть якщо ви прийшли з дитиною (і це дуже страшно бути одній/одному з дитиною в чужій країні), вони все одно скажуть пити воду і приймати ібупрофен, якщо температура. І їсти морозиво, якщо болить горло.
Бо цього достатньо. А далі – до свого лікаря.
Міф № 3
Вони тут всі такі вузькоспеціалізовані, тому загальну проблему у мене ніхто не бачить.
І це не так.
Будь-який лікар має пройти безліч клінічних ротацій, щоб стати Facharzt (спеціалістом).
Щоб стати спеціалістом-терапевтом, треба пройти ротації в ІТС (анестезіологія/інтенсивна терапія), приймальному відділенні, у двох різних напрямках (гастро- або кардіології), вміти робити УЗД, гастроскопії та колоноскопії.
Це дуже широкий спектр.
А ще сімейні лікарі зобовʼязані три роки пропрацювати в лікарні і частіше за все мають досвід роботи в хірургії. Бо кожен день обробляють рани/переломи/знімають шви або скоби тощо.
Тут інша система і до неї треба звикнути.
Інша реальність.
Інша мова.
Але є простір для людяності.
І гарний приклад – місце, де я працюю.
Їм абсолютно невигідно приймати стільки українських пацієнтів, скільки зараз приймають. Це велике навантаження на медперсонал, а я маю піти в наступному році працювати в лікарню.
Проте вони вважають, що це їхня соціальна місія.
І навіть нещодавно зробили сайт, де є сторінка українською.
Звісно, праксис заробляє, бо за пацієнтів платить страхова. Але раз на квартал (це не всім відомо, але цікавий факт). Тому в багатьох праксисах є запис раз у три місяці, але не в нас. Бо ми мислимо не суто економічно.
Хоча, звісно, не ідеалізуємо німецьку медицину. Всюди є хороші і погані лікарі – людський фактор ніхто не скасовував.
Ваша Фрау Доктор
Читайте також:
Сім міфів про роботу в Німеччині від української блогерки
Визнання дипломів і довгі черги: про проблеми українських медиків та пацієнтів – інтерв’ю з очільницею Українського лікарського товариства
“Робота – це довгострокова перспектива залишитися у Німеччині”: як Агенція з працевлаштування інтегрує українців
