Петриківка як порятунок і Великоднє чудо – історія художниці Олени Грішиної

Киянка Олена Грішина після двох років перебування в Німеччині відважилася відкрити власну майстерню петриківського розпису в місті Хемніц у Саксонії. Там жінка планує писати картини, продавати свої вироби, проводити майстеркласи та лекції про українську культуру. Ще якийсь час тому молода матір та менеджерка з бізнестуризму нізащо б не повірила, що ця історія про неї.

Справжнє Великоднє чудо

Олена займалася петриківським розписом у дитинстві. Протягом шести років ходила до художньої студії двічі на тиждень. Проте у випускному класі були інші проблеми, пензлики довелося відкласти до гайної шухляди.

“Коли я стала студенткою, було уже не до малювання. Далі пішла працювати. Між роботою і родиною теж було не до петриківки, – сміється Олена, – Я себе не обмежувала, просто не мала такого бажання чи потреби. Тому понад 20 років й не бралася за пензлика. І от перед Великоднем, у 2020-му, мій син Міша попросив помалювати з ним писанки. Я вирішила розмалювати яйця петриківськими квітами. І це мене так надихнуло – і процес, і пам’ять рухів, і результат! Це було справжнє Великоднє чудо! Про такі історії пишуть в книжках, а зі мною вона сталася. Коли я оглядаюся назад, то думаю, що це таки зійшлися правильно зірки”, – ділиться жінка.

Одразу після Пасхи Олена замовила дорогі акрилові фарби та купила маленькі глиняні вази для розмальовок. Батьки навчили дівчину не економити на матеріалах, бо навіть у складні 90-ті вони купували їй для малювання все найкраще.

Проміняла туризм на Петриківку

Великоднє

Фото – Katerina Kiper

Олена 15 років пропрацювала в туристичному бізнесі. Вона збудувала успішну кар’єру та добре заробляла. Проте перед початком епідемії ковіду жінка відчула професійне вигорання.

“Я довго не могла повірити, що це відбувається зі мною, що я більше не хочу займатися улюбленою справою, не можу більше працювати. Тому навіть трохи зраділа, що розпочався карантин. Зупинилися літаки та подорожі, а значить, я зможу перепочити і набратися сил. На тлі світової епідемії, я справді була щаслива, що можу спокійно займатися своєю творчістю. Я завжди надихалася людьми, які роблять щось руками, але собі ніколи не могла цього дозволити”, – згадує мисткиня.

Після карантину Олена таки повернулася до роботи, проте і творчість не закинула. До рішення  обрати петриківку, а не роботу в туризмі підштовхнув чоловік. Він пообіцяв взяти всі фінансові витрати родини на себе, тим більше, що Олена чекала на другу дитину.

“Думаю, що оце відчуття – петриківка і є моя робота, прийшло, коли я розмалювала справжню першу вазу. Тобто обрала дорогий унікальний виріб і вирішила, що зроблю все максимально вишукано – від обгортки, до сертифіката. До речі, подарувала цю вазу Роману Скрипіну. І ще якийсь час продавала в його інтернет-крамниці skrypin.ua свої вироби”.

Після другого дикрету Олена Грішина повністю зосередилася на творчості і почала розвивати свій власний художній бренд.

Петриківка – не шароварщина

Фото Katerina Kiper

Олена трохи комплексує, що хоч і довго вивчала традиційний розпис у неї немає саме художньої вищої освіти. Тож багато займається саморозвитком. Одразу ж відвідала село Петриківка, кілька днів там жила і спілкувалася з місцевими майстрами. Зараз регулярно бере майстер класи з різних технік малювання та особливостей роботи з різними матеріалами. Постійно консультується зі своєю вчителькою Венглінською Анною Юріївною, яка зараз проживає у США.

“Це справді дуже копіткий розпис. Треба володіти технікою, володіти композицією. Щоб насправді майстерно розписувати вироби чи писати полотна треба потратити не те що не один місяць, а навіть не один рік.  Ми малюємо і пальцями, і паличками, і соскою, і піпеткою, і рогозою. Використовуємо пензлик з котячої шерсті. До речі, такий застосовують і в Китаї для традиційної каліграфії”.

Олені не подобається, що петриківський розпис часто використовують на дешевих китайських сувенірах і з ними асоціюють. У людей виникає хибне уявлення про традиційний розпис, як про щось крикливе та неякісне.

“Думаю, це одне з моїх завдань – показувати, що петриківка – не шароварщина! Для мене це такий дуже чутливий момент. Особливо тут за кордоном. Бо іноземці ж цікавляться, вони мало про нас знають”.

Мистецтво врятувало знову

Фото – Katerina Kiper

Олена налаштована рішуче і хоче надалі зростати професійно не просто як майстриня народного промислу, а як сучасний художник. Тому вивчає арт ринок в Україні та в Європі. Досліджує інструменти промоції для митців. Минулого року у неї відбулася перша персональна виставка в Амстердамі.

“Я пробувала виставлятися на Saatchi, але виявилася неготовою. Тобто недостатньо просто залити свою біографію туди. Має бути дуже багато роботи зроблено, щоб тебе помітили і почали купувати. Це ж стосується і роботи з галереями та грантами”.

Головно замовлення художниця отримує через інстаграм та фейсбук. Тому багато часу та зусиль витрачає на розвиток соцмереж. Хоче робити все професійно і правильно. Коли на початку повномасштабної війни Олена з маленькими синами виїхала до Німеччини, її дуже підтримали українці, які замовляли її роботи, щоб віддячити за гостинність своїм новим друзям по всьому світу.

“У лютому 2022 я подумала, що моя творчість тепер нікому не потрібна! Але мені написала клієнтка, що хоче мене підтримати і замовила дві вази. І я зрозуміла, що буду далі малювати. Тобто мистецтво мене знову врятувало, я відчула себе живою. Це таке дивне – все навколо несеться, а ти просто робиш свою справу, концентруєшся на ній і переживаєш ці всі страшні події. Це така медитація, яку я хочу передавати своїм учням”.

Майстерня мрії

Олена зізнається, що хотіла власний куточок для творчості з перших днів, ще тоді коли розписувала яйця у Великдень 2020-му. Вона мріяла про красиву майстерню навіть коли продавала перші вази по €10, навіть коли приїхала з дітьми та двома валізами до Німеччини через повномашстабне вторгнення Росії.

“Все вийшло і складно, і легко водночас. Моя перукарка тут в Хемніці розповіла про приміщення, які надають представникам креативної сфери. Це така мальовнича вулиця, яка була культурним осередком раніше, і от її знову хочуть відродити. Я ходила і видивлялася приміщення, мріяла, планувала. І ця енергія спрацювала. Для мене важливо офіційно оформитися, сплачувати податки”.

Проте Олена з жахом згадує перші спроби налагодити офіційні процеси. Вона вивчала купу документів, слухала відео поради, консультувалася  і нічого не розуміла – як їй зареєструватися, куди йти спершу, який вид діяльності обрати. Довго не могла знайти бухгалтера, який би допоміг. Але врешті друзі підказали колишню українку, яка багато років працює в Німечині і все досить швидко вирішилося.

“Я оформилася Кляйнунтернеме (kleinunternehmer), можу не платити податок 1 рік, якщо не перевищу дохід €22 тис. Я подала опис, що я художниця і продаватиму тільки свої власні вироби та буду проводити тут майстер класи”.

Заняття в майстерні коштуватиме €20. Одночасно в приміщенні може працювати 5-6 людей. В майбутньому Олена планує продавати сертифікати на кілька відвідувань. Жінка не припиняє мріяти:

“Я б дуже хотіла ще навчитися гончарству. Робити вази і розписи під глазур. Хочеться, щоб приходили німці і дізнавалися більше про нас та нашу культуру. Я ж у цій майстерні представляю не тільки себе, але й Україну”.

Читайте також про майстриню з Гамбурга, яка навчає самчиківки та статтю про українську медсестру, яка працює в німецькій клініці