“По-перше, товариші,
Берлін екстаз суцільний
письменницький
“Was ist das?”
Характер останніх – це інша балачка, –
не кожний багатий на вдачу баску.
Інші приїздять їсти калачики,
інші – пити “в доску”.
Це початок вірша “Мій звітик після командировочки в закордончик” поета-футуриста з вадами слуху Олекси Влизька, одного з найцікавіших поетів українського “Розстріляного Відродження”.
У 1928 році Влизько подорожував Німеччиною. На той час молодий поет уже видав свою першу збірку “За всіх скажу”. Її наклад сягнув фантастичної що тоді, що зараз цифри – 33 тис. примірників.
А після поїздки автор видав ще дві книги, частково Німеччині й особливо Берліну присвячених: прозову збірку “Поїзди йдуть на Берлін” та збірку віршів Hoch, Deutschland! Серед інших, у книзі є твори під назвами “Охороняється законом на Потсдамер Штрассе”, Unter anderen Revue ist auch Kunst, “Сенсаційне видовище в Берлінському соборі”.
У вірші “Притони” Влизько пише:
“Я сиджу в притоні берлінських бандитів
і відчуваю прекрасне почуття риску, без якого на
світі люди мусили б сидіти на місці й не рипатися в
пошуканні різних там культур, наук, відкрить,
винаходів”.
З бібліотечної колекції ЦДАМЛМ України
“Амаль Берлін” продовжує серію матеріалів про українських митців та політиків, які жили чи бували в Німеччині. Зараз в Україні охоче відкривають заново творчість митців “Розстріляного Відродження” – і нам дуже подобається ця тенденція. Тому цю серію історичного циклу присвятимо поетові Олексі Влизькові.
… так і залишається невідомим
Майстерність Влизька не розкрилася на повну – він став жертвою сталінських репресій і прожив лише 26 років. Коли в грудні 1934-го Влизька, тоді уже відомого поета, розстріляли, його книжки та публікації вилучили. Багато подробиць біографії поета так і залишаються невідомими.
Влизько народився в Новгородській губернії, де його батько служив дяком. У 1917 році родина переїхала на батьківщину діда – до Черкаської області. До 14 років Олекса був здоровим хлопчиком. А потім чи то після перенесеної скарлатини, чи то рятуючи з ополонки брата, втратив слух, а згодом і мову.
Поет із вадами слуху закінчив мовно-літературний факультет Київського університету. Помітив талановитого юнака Борис Антоненко-Давидович, який і надрукував у популярному журналі “Глобус” його вірш. Після того Влизько став часто публікуватися й в інших виданнях.
Як і багато літераторів того часу, поет любив творчі жарти та містифікації. У 1927 році в медіа з’явилося повідомлення про його загибель. Критик Володимир Коряк у харківській газеті “Комуніст” надрукував некролог, у якому назвав Олексу “українським Пушкіним”. Однак незабаром Влизько весело-іронічною заявою спростував свою “смерть”.
Військова колегія Верховного Суду СРСР на закритому засіданні в Києві 14 грудня 1934 року ухвалила Олексі Влизьку та багатьох іншим митцям смертний вирок за приналежність до міфічної контрреволюційної терористичної організації. Влизька розстріляли того ж дня. Він жив у абсолютній тиші й навіть не почув пострілу гвинтівки.
Пам’ятник жертвам репресій біля колишнього Жовтневого палацу у Києві, де 1934 р. розстріляли Олексу Влизька. Фото – Nestor/Wikipedia Commons
У Влизька залишилася дружина – правнучата небога Тараса Шевченка Тіна Красицька. Після смерті чоловіка її також арештували й вислали на Урал.
Влизько реабілітований посмертно у 1958 році, але, звісно, в радянський час заборонений. Рідкісна згадка про поета є в антології “Розстріляне відродження” літературознавця Юрія Лавріненка, яку видали в 1959 році у Парижі з ініціативи й коштом польського публіциста Єжи Ґедройця.
“Хай кров кипить у грудях молодих”
Один зі своїх віршів поет із вадами слуху назвав “Дев’ята симфонія” – алюзія на творчість німецького композитора Бетховена, який теж страждав від глухоти.
Ще один представник “Розстріляного Відродження”, поет та літературний критик Яків Савченко писав про “Дев’яту симфонію”: “Я не знаю нічого кращого в українській поезії останнього десятиліття щодо такої шляхетності думок, такого міцного й суцільно-пафосного піднесення і, нарешті, такої широти й людяності мислення. Це тим паче вражає, що Влизькові всього 19 років”.
Послухати, як цей вірш читає письменник Сергій Жадан, можна тут.
А берлінський музикант українського походження Юрій Гуржи використав слова вірша “Дев’ята симфонія” для композиції “Влизько : Вогню”.
Каже, що відкривав для себе українську поезію 1920-х – і серед інших познайомився й з творчістю Влизька. “Те, що поет бував в Берліні та писав про нього, звісно, відгукнулося – було враження, що маємо справу з чимось близьким, сучасним. Попри відсутність у тексті ритму і рими, я відчув в ньому певну пульсацію. Текст зрезонував і музика зʼявилася сама”, – розповів “Амаль Берлін” Юрій Гуржи.
Рядок, який музикант обрав для приспіву – “Хай кров кипить у грудях молодих” – виконують діти.
