Семирічною дівчинкою Інна Олійник опинилася в Афганістані – три місяці у цій країні здалися їй тоді екзотичними канікулами. Дорослою вона зрозуміла, що перебувала в епіцентрі драматичних історичних подій, які згодом частково повторилися в Україні. Тільки замість СРСР агресором стала РФ. Паралелі між діями радянських і російських солдатів Інна описала в автобіографічній книзі “Мій Афганістан. Наш невивчений урок історії“. Розповідаємо про перший письменницький досвід волонтерки, яка очолює найвідомішу у Франкфурті-на-Майні громадську організацію, що допомагає Україні.
Фото з особистого архіву Інни Олійник
“Гора посилок”
Батьки Інни Олійник з Волині, народилася вона у Чехії, а майже все свідоме життя живе в Німеччині. Родина радянського військовослужбовця часто переїжджала, тож її дитинство – це калейдоскоп різних країн і міст. Зараз Інну пов’язує з Україною її мама, яка досі живе в Черкасах, і волонтерство. Жінка почала відправляти гуманітарну допомогу ще у 2014 році, коли в українських лікарнях з’явилися перші поранені з зони АТО. “Подруга запропонувала передати речі для хлопців у київський військовий шпиталь. Я написала про це у соцмережах, своїми силами щось зібрала, і ми відправили посилку. Думала – на тому все, але приїхала додому, а там гора посилок від людей з усієї Німеччини”, – згадує Інна.
Чергова партія гумдопомоги. Фото – Olga Byegunova/Facebook
Так спонтанна акція перетворилася на довготривалий проєкт: торік організація OBOZ Humanitäre Hilfe für die Ukraine e. V. відзначила 10-ліття. Інна – співзасновниця й очільниця цієї організації. “Обоз” передає в Україну гуманітарну допомогу, проводить благодійні заходи, а з початку повномасштабного вторгнення ще й закуповує машини швидкої допомоги. На рахунку волонтерів вже 79 автівок, зараз збирають кошти на 80-ту.
79-та автівка швидкої допомоги від “Обозу” вже в Україні. Фото з особистого архіву Інни Олійник
“Болісна рефлексія”
Те, як російські солдати захоплювали Крим і частину Донбасу в 2014 році, нагадало Інні події в Афганістані. У пам’яті спливли спогади дитинства, вона стала розпитувати маму і старшу сестру, збирати інформацію, листуватися з учасниками і свідками тих подій. Результатом цієї роботи стала книга “Мій Афганістан”, яка вийшла в світ у січні цього року. “Ця книга – не просто мої дитячі спогади чи розповіді батьків про ті події. Це – болісна рефлексія про ціну, яку ми платимо за невивчені уроки історії, та документальне свідчення того, як методи та стратегії Радянського Союзу в Афганістані майже без змін використала Росія під час вторгнення в Україну у 2014 році“, – наголошує авторка.
Фото з особистого архіву письменниці
Інна Олійник згадує: вона з мамою прилетіла до Кабулу 25 грудня 1979-го – точнісінько в той день, коли радянські війська увійшли до Афганістану. Її батько, військовий радник, не знав про реальні плани керівництва СРСР – інакше б не дозволив своїй сім’ї прибути до країни, що ось-ось порине у тривалу війну. “Я була дитиною, яку дуже цікавила нова країна. Мені подобалася природа, яскраві барви базару, аромати фруктів посеред зими. Зараз я розумію, що це було дуже небезпечне місце для дитини. Нас могли вбити будь-якої миті аби взяти в полон для викупу”, – каже Інна. Через три місяці батькові вдалося вивезти дружину з донькою з Афганістану: летіли у вантажному літаку, з двома цинковими трунами.
В одному з таких будинків жила Інна з батьками в Афганістані. Кабул, 1980 рік
Вражаючі паралелі
Батька Інни вже немає в живих. Розповідати про Афганістан він не любив, згадує авторка книги, лише казав – “Ми не повинні були там бути”. Все ж Інні вдалося відтворити деякі події: “Мій тато прилетів до Афганістану за пів року до офіційного введення обмеженого контингенту. Він був одягнений у речі іноземного виробництва. Одразу після прильоту у нього відібрали документи, перевдягли у форму афганської армії і відправили на нове місце служби – в 11-ту горно-піхотну дивізію на посаду радника начальника підвідділку у місті Джалалабад. Точно так само, як у 2014-му в Україні були “зелені чоловічки”, “їхтамнєти” та “відпускники”.
Фото з особистого архіву Інни Олійник
“Усі підпали на базарах, розстріли місцевих жителів, зґвалтування афганських жінок солдатами радянської армії – все списувалося на моджахедів. Так само, як зараз РФ звинувачує українців у збитті малайзійського “Боїнгу”, у трагедії 2 травня в Одесі. Росія офіційно є наступницею СРСР, та замість покаяння вона пишається тими злочинами. Потрібно не забувати, що вони ніколи з повагою не ставилися до чужих кордонів, до суверенітету чужої країни”, – наголошує Інна Олійник. За її словами, у романі описується чимало подібних паралелей.
Від волонтерки до письменниці
Презентація книги “Мій Афганістан” у Вюрцбурзі. Фото з особистого архіву авторки
Ця книга – перший письменницький досвід Інни. Багато років вона працювала у школі, де викладала мистецтво. Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну жінка пішла з роботи, щоб займатися волонтерством і благодійною діяльністю. Тепер вона пробує свої сили в літературі. Авторка вже представила книгу “Мій Афганістан” у Франкфурті-на-Майні та Вюрцбурзі, найближчими тижнями відбудуться презентації у Карлсруе, Аугсбурзі та Мюнхені. Частину прибутку з продажів роману Інна Олійник планує спрямувати на закупівлю чергової машини швидкої допомоги для України. “Нещодавно росіяни розстріляли одну з наших евакуаційну автівок, що працювала на “гарячому” напрямку, і ми активно намагаємося зібрати кошти на нову швидку”, – пояснює волонтерка.
Розстріляна росіянами автівка швидкої допомоги, яку “Обоз” передав українським медикам. Фото з особистого архіву Інни Олійник
