Вже 8 березня у Франкфурті відбудеться відкриття фотовиставки “Сильні жінки: 14 українок між війною та надією”. Подія присвячена Міжнародному жіночому дню і розповідає про непростий досвід українок, які через війну були змушені евакуюватися до Німеччини. Редакторка “Амаль, Франкфурт”, Тамріко Шолі, поспілкувалася з кураторкою виставки Юлією Карпінською, яка розповіла, чому подібні проєкти є настільки важливими, особливо за кордоном.
*
Юліє, розкажи, будь ласка, про себе: як довго ти живеш у Німеччині, чим тут займаєшся?
В Німеччині я перебуваю з березня 2022. Спочатку жила в німецькій родині у Кьонінгштайні (Таунус), а потім волонтери допомогли мені знайти житло у Франкфурті. Впродовж майже трьох років свого перебування тут у статусі української біженки, я організовую різноманітні волонтерські проєкти на підтримку України та українців, які пов’язані з моєю професійною діяльністю, а саме журналістикою. В цій сфері я працюю з 2006 (радіо, телебачення, газети). Зокрема, з 2013 до повномасштабного вторгнення Росії працювала у Суспільній Телерадіокомпанії України (“Українське радіо” та Радіо “Промінь”, місто Київ).
Якими саме проєктами ти займаєшся тут, в Німеччині?
Починаючи з грудня 2022 я роблю власний проект-подкаст під назвою “Про Своїх”. Це інтерв’ю з українськими біженцями, волонтерами та з тими, хто допомагає українцям і в цілому нашій країні. Також разом із українцями записую подкаст “Українські народні казки”. Пізніше з’явилася ідея збирати українців разом, у дружньому колі, в якому вони змогли би обговорити важливі питання життя та інтеграції в Німеччині. Таким чином у 2024 розпочалися дискусійні зустрічі у Франкфурті на різноманітні актуальні теми: вивчення мови, працевлаштування, освіта. В червні 2024 я дізналася про радіостанцію Rüsselsheim та їхній україномовний проєкт “No Panic”. Радіостанція виділила одну годину ефіру для українського мовлення. Щонеділі о 12:00 до 13:00 у прямому ефірі лунає українська музика та проходить інтерв’ю з українцями. Спочатку я надіслала їм своє резюме, але вільних вакансій на той момент не було. Втім, мені запропонували можливість стати волонтеркою. Я погодилася і тепер модерую ефір, беру інтерв’ю у прямому ефірі, шукаю гостей. Зазвичай це талановиті українські музиканти, співаки та співачки, волонтери, підприємці, психологи, інші цікаві особистості.
За роботою на радіостанції Rüsselsheim
Дискусійні зустрічі у Франкфурті
І, нарешті, в листопаді 2024 року я презентувала проєкт “Жіноче обличчя у повномасштабній війні”. Це фотовиставка, яка представляє 13 портретів українок-біженок. В інтерв’ю вони розповіли мені, що їм довелося пережити під час війни: перебування в бомбосховищах, окупація, спроби виїхати на безпечну територію. Тоді презентацію відвідало більше 100 людей. Це остаточно запевнило мене в тому, що ми потрібні один одному і маємо підтримувати. Я дуже пишаюся цим проектом. Однак, для гідної організації фотовиставки мені довелося поставити на паузу і подкаст, і дискусійні зустрічі, і запис казок. Втім, незабаром я сподіваюся знову до них повернутися.
Зараз фотовиставка представлена знову, з нагоди Міжнародного жіночого дня і вже під назвою “Сильні жінки: між війною та надією”. Цю назву ми обрали для того, щоб бути ще більш зрозумілими і ближчими до німецької аудиторії, адже історії українок представлені і німецькою мовою також. Паралельно я працюю над документальною книгою, в якій будуть зібрані всі інтерв’ю з учасницями проекту.
Перша фотовиставка
Як з’явилася ідея цього проєкту?
Коли я знайомилася з українками, тут, у Німеччині, перше, про що ми розмовляли, це завжди була тема війни: хто і як виїхав, хто через що пройшов. Тоді я зрозуміла, що мені, як журналістці, дуже важливо задокументувати цей досвід українців, аби російська пропаганда не змогла його переписати під себе. Також я побачила, що після таких розмов зазвичай наступає полегшення. Можливо, через те, що стає зрозуміло: я така не одна, і це нормально відчувати біль, страх, сором тощо, адже ми всі опинилися в ненормальних обставинах.
А де ти шукала героїнь?
Я написала оголошення і розповсюдила його в різних групах у соцмережах. Декілька жінок відповіли мені і я запросила їх на інтерв’ю. Звичайно,що я хвилювалася: чи зможуть вони розказати про цей непростий, важкий досвід, поділитися особистими деталями? Побоювання були марними, адже нам це вдалося. Навіть більше: для героїнь участь у цьому проекті стала справжньою психологічною підтримкою. Вони мали змогу не тільки проговорити свій досвід і бути почутими, зрозумілими, але й знов відчути себе красивими жінками, коли побачили свої фотопортрети. На проєкті працювала професійна візажистка і для багатьох героїнь це було вперше за тривалий час, коли вони нарешті дозволили собі дійсно причепуритися.
А ще, під час роботи над виставкою, я усвідомила, наскільки важливо документувати всі ці події прямо зараз, а не колись потім. Так працює наш мозок: дуже часто він блокує болючі спогади, щоб зберегти нас. Зараз мої героїні розповідали мені найменші, але дуже важливі емоційні дрібниці: у що вони були вдягнені, що вони взяли із собою. Гадаю, вже через рік, ці спогади будуть вже не такі яскраві, щось взагалі забудеться. Це нормально, так працює наша психіка. Але саме тому важливо все документувати прямо зараз.
Інтерв’ю з героїнями фотовиставки
Якою є головна ідея виставки?
Я журналістка, тому для мене дуже важливо задокументувати злочини Росії проти України, проти мого народу. Це мій обов’язок. Мені важливо розповісти реальні історії людей, які жили у бомбосховищах, були під обстрілами, пережили біженство та втрати. Саме завдяки цим розповідям можна побачити справжню війну. Не через узагальнені цифри та інформацію, а через конкретні історії. У кожного своя історія пережитого під час повномасштабного вторгнення. Кожна розповідь важлива і цінна. І я б дуже хотіла, щоб ці інтерв’ю також допомогли багатьом жінкам. Адже під час інтерв’ю жінки розповіли мені не тільки про досвід війни, про евакуацію, але й про своє життя у Німеччині, про всі труднощі та виклики. Це дуже важливий момент, тому що біженство – це наслідок агресії Росії проти України. Це причина, через яку були назавжди зламані і перекручені долі мільйонів людей. Втім, навіть у таких умовах, героїні виставки змогли розпочати життя з нуля в новій країні і віднайти нові сфери для реалізації. Я щиро пишаюся цими жінками і вдячна їм за за відверті розмови!
Разом із фотографинею фотовиставки Каріною Степанян
Наскільки це складно – організувати фотовиставку у Франкфурті? Щоб ти порадила тим, хто теж хотів би організувати виставку?
Якщо бути чесною, то відповідь наступна: коли є достатній бюджет, організувати виставку не так вже й складно. Адже є можливість залучити найкращих фахівців, які за гідний гонорар зможуть присвятити весь свій час роботі і виконати її достатньо швидко. В нашому випадку бюджету не було і вся команда працювала абсолютно безкоштовно, на ентузіазмі. Я неймовірно вдячна за це кожному, без них цей проєкт був би неможливим! Також я дуже вдячна організації OlamAid, яка оплатила друк наших портретів. Це була вагома сума, яку я би, на жаль, не змогла сплатити самостійно. Отже, під час організації першої виставки найскладнішим було знайти людей, з усіма домовитися, з усіма поговорити, організувати інтерв’ю, розшифрувати їх тощо. З нинішньою виставкою вже легше. Представники німецької організації Round Table 90 Frankfurt am Main відвідали нашу виставку минулого року і були вражені історіями українок. Саме вони запропонували зробити нам виставку ще раз і навіть знайшли для цього приміщення. І я їм від усього серця за це вдячна! Взагалі, я надзвичайно вдячна Німеччині за всю її підтримку протягом цих трьох років. Ця країна прийняла нас, ці люди впустили нас у свої будинки, багато хто – абсолютно безкоштовно, і я досі вражена цим. Багато німців підтримують наші, українські, проєкти, важливо лише відкрито йти на комунікацію.
Стосовно поради, то в мене вона тільки одна: незалежно від того, є у вас фінансування проєкту чи ні, пам’ятайте, що саме ви, як організатор/-ка – його енергія. Тобто саме вам доведеться всіх надихати, стимулювати, організовувати тощо. Ви – рушійна сила і тільки від вас залежить, чи буде все врешті реалізовано і як саме. На все це мають бути сили та внутрішній ресурс. Тож, перед тим, як розпочати проєкт, зверніть на це особливу увагу. І якщо вирішите спробувати, вірте у себе до кінця: шлях долає той, хто не перестає рухатися вперед, навіть якщо це маленькі і поступові кроки.
*
Виставка “Сильні жінки: 14 українок між війною та надією”
Відкриття: 8 березня о 14:00
🗓️ Тривалість: 8-16 березня , щоденно з 14:00 до 18:00, вхід вільний
📍Адреса: Weißfrauen-Diakoniekirche, Gutleutstrasse, 20, 60329 Frankfurt am Main
*
Всі фото – особистий архів Юлії Карпінської
