Берлінське метро – одне з найстаріших та найрозгалуженіших на континенті й одне з найкрасивіших у світі. Дев’ять ліній загальною довжиною понад 150 км, 175 станцій, майже 500 млн пасажирів за рік. Чимало зупинок берлінського метро – шедеври різних стилів та епох, ціла скарбниця декору.
На них не нудно чекати на поїзд, їх додають до списку “що варто побачити” туристи. Як і історія міста, історія берлінського метро сповнена драматичних подій: руйнування деяких станцій та використання інших як бомбосховищ під час Другої світової війни, перерізання шляхів у роки існування Берлінської стіни. Протягом десятиліть поїзди метро пов’язували під землею два назовні розділених світи.
Підземку, чи радше – наземку, в Берліні та й у всій Німеччині запустили у 1902 році, й це було феєрично! Чавунною естакадою, яка подекуди збереглася і до наших днів, прогримів перший поїзд. Його пасажирами були високопосадовці. Тому відкриття першої гілки метрополітену в країні назвали “міністерським рейсом”. Станції будували швидко, але водночас красивими. Багато із них сьогодні – архітектурні пам’ятки.
Дарка Горова провела на найкрасивіших станціях берлінського метро багато часу і створила про них великий фотопроєкт. Попри нарікання останніх років – часто, звісно, заслужених – столичний метрополітен захоплює. Це енциклопедія німецького дизайну і великий підземний музей.
Перша частина фотопроєкту присвячена найстарішим станціям столичної підземки. Вони майже не змінилися з початку минулого століття – навіть зараз там можна відчути себе в епосі технічного прогресу або у знаменитих “Золотих 20-х”. Більшість цих станцій (аж 70!) спроєктував та побудував шведський архітектор Альфред Гренандер. Він багато років працював у Берліні й мав (і досі має) значний вплив на життя міста. Кожен, хто подорожує Берліном на метро, добре знайомий із творчістю Гренадера, навіть не маючи гадки, хто це.
Станції метро, спроєктовані Гренандером, легко впізнати. Всі вони мають металеві опори з заклепками та оздоблені блискучими кольоровими кахлями. Їх виготовляли у Королівській майстерні майоліки в Кадінені, де була розташована улюблена літня резиденція імператорської родини.
Гренандер розробив принцип кольору: кожна станція відрізняється від попередніх або наступних за барвою в оздобленні. Щоб пасажири, зачитавшись ранковою газетою, навіть підсвідомо розуміли, де вони. Це правило кольорового кодування можна побачити на деяких лініях берлінського метро – U2, U5, U6 і U8. Його також використовували наступні архітектори.
Wittenbergplatz
Одразу і не вгадаєш, що ця солідна класична будівля з вапняку в центрі великої площі біля KaDeWe – станція підземки. На Віттенбергплатц сходяться три лінії метро і між п’ятьма коліями часто відбуваються пересадки. Але вестибюль настільки гарний, що хочеться затриматися і повернутися назад у минуле: історична реклама, старі дерев’яні кіоски та декор із минулого століття. Є навіть табличка в стилі лондонської підземки – подарунок із Великобританії до 50-річчя берлінського метро.
Sophie-Charlotte-Platz
“Площа Софії Шарлотти” – одна з перших станцій Альфреда Гренандера. Він перебував під впливом стилю модерн. Вигнуті, плавні лінії на стелі цієї та багатьох інших станцій архітектора типові саме для модерну.
Станцію назвали на честь Софії Шарлотти Ганноверської, першої королеви Пруссії, яка мешкала неподалік, у палаці Шарлоттенбург. Як і вокзал на Віттенбергплатц, ця зупинка постраждала від удару авіаційної бомби. Утім її відреставрували й навіть облаштували тут мінімузей.
Чекати на поїзд можна, вмостившись на старовинних дерев’яних лавах. Стіни прикрашають малюнки та фото з історичними видами берлінського метро. Так станція Sophie-Charlotte-Platz стала аналогом зупинки метро Klosterstraße у Східному Берліні, яка також розповідає про розвиток транспорту.
Deutsche Oper
Знову типові кахлі та опори Гренандера. Архітектор оздобив стіни сірою плиткою, а на стелі встановив мансардні вікна, щоб вдень до зали потрапляло більше світла. В минулому станція пересадки має чотири колії та дві центральні платформи.
На знак вдячності за допомогу, надану Німеччиною під час пожежі в Лісабоні, Португалія надіслала дарунок. Станцію “Дойче Опер” прикрасили яскравими кольоровими панно із зображеннями тотемних істот та абстрактних фігур. Вони виконані в типовій португальській техніці азулежу за проєктом художника Жозе де Гімараєш.
У 2000 році під час проведення берлінського фестивалю Love Parade на станції “Дойче Опер” повністю згорів поїзд. Він заблокував єдиний вихід і пасажири були змушені втікати через тунель. Опісля транспортна компанія ухвалила рішення обладнати усі вокзали підземки другим виходом. А цю станцію довелося відновлювати – вона сильно постраждала.
Klosterstraße
Нині станція на реконструкції, але це теж невеликий підземний музей метро і пам’ятка архітектури. Тут експонують історичний вагон лінії U4, а на стінах мають висіти 22 емальовані панелі про історію громадського транспорту – від старовинних кінних трамваїв до сучасних поїздів. Компанія BVG також встановила на станції погруддя її творця – Альфреда Гренандера.
Яскрава майоліка з вавилонськими пальмами прикрашає стіни у вхідній зоні. Такі ж плитки – на копії воріт Іштар у Пергамському музеї. Їх також виготовили у Королівській майстерні в Кадінені, але більше, ніж було потрібно для музею. Гренандер був у захваті та використав надлишок, щоб додати станції барвистості.
Але найбільше дивує на станції “Клостерштрассе” освітлення. Жарівки фарбують платформу тьмяним оранжевим світлом.
Märkisches Museum
Станцію побудували у безпосередній близькості від берегів Шпрее. Також річку потрібно перетнути на ділянці до наступної станції. Тому “Меркішес Музеум” має архітектурну особливість – вона аж на 6,5 м глибша за рівень вулиці.
Завдяки цьому Альфред Гренандер зміг облаштувати на станції велику і простору залу з арковим склепінням. Воно теж зазнало пошкоджень від авіабомби під час Другої світової війни.
На реконструкцію “Меркішес Музеум” у 1998 році компанія BVG, земля Берлін і федеральний уряд витратили 12 млн марок. Але спершу цьому передував скандал: будівельники поспішили й зняли зі стін ті самі історичні кахлі Гренандера без погодження з органом охорони пам’яток. Опісля станцію метро все ж відремонтували відповідно до її статусу пам’ятки архітектури та виготовити майоліку, як і було в оригіналі.
Але зазвичай і туристів, і поціновувачів захоплюють на станції лампи. Вони нагадують пігулки, які світяться – два ряди яскравих таблеток.
До речі, одразу біля виходу зі станції розташоване кафе, яке відкрили українці.
Jannowitzbrücke
Світла, простора і дуже яскрава станція від архітектора Гренандера одразу запам’ятовується лимонним кольором кахлів. Чекаючи на потяг, цікаво роздивитися історичні чорно-білі фото мосту через Шпрее, ім’ям якого названа зупинка.
Після будівництва Стіни станція опинилася у Східному Берліні і її закрили на десятиліття. “Яновіцбрюке” стала “станцією-привидом” – переходи на платформу міської електрички двома рівнями вище були закриті, а поїзди західноберлінського метро слідували на станції Moritzplatz і Voltastraße без зупинок. На вулиці лише було чути шум поїздів, які неможливо було побачити.
Недовіра була і з “західного боку”. Цією гілкою їздили найстаріші вагони метро. У компанії побоювалися, що нові поїзди можуть спрямувати до НДР через розгалужені тунелі.
Hermannplatz
Ще одна яскраво-жовта станція лінії U8 і один із найважливіших транспортних вузлів Берліна. Ця зупинка метро гамірна, метушлива і має не найкращу репутацію. Але разом із тим вона одна з найкрасивіших у столиці.
Станцію метро Hermannplatz спроєктували за баштовим типом. Цей різновид багаторівневих станцій досить популярний у місті – він з’єднує транспортні лінії різних напрямків.
На “Германнплац” зупинка лінії U7 має глибину дев’ять метрів, а платформа U8 розташована майже під прямим кутом до неї та безпосередньо під рівнем вулиці. Ескалатори тут були першими в берлінському метро.
Крім простору, кольору, красивих колон і балюстради станція має цікаву особливість – вихід із платформи одразу до універмагу Karstadt. Його відкрили у 1929 році – на той час це був один із найбільших магазинів у Європі, до того ж із такою технічною інновацією.
Alexanderplatz
Найбільша станція берлінського метро з купою виходів та переходів та й загалом важливий транспортний вузол. На “Александерплац” перетинаються три лінії – U2, U5 і U8, а також лінії міської електрички та міжміські поїзди.
Станція метро Н-подібна: поїзди U2 та U8 курсують майже паралельно, а U5 – на нижньому поперечному рівні. Підземний перехід між станціями, оздоблений бірюзовою плиткою, став зразком для багатьох подібних об’єктів у інших містах країни.
Після будівництва Берлінської стіни перон лінії U8 був відокремлений від решти вокзалу, а входи до нього замуровані. Потяги лінії курсували у західний сектор без зупинок. Після об’єднання країни станцію капітально відремонтували за €36 млн.
Через 110 років після будівництва зупинки U2, восени 2022-го, стало відомо, що тунель метро просідає через будівництво висотних будівель на площі.
Наземні станції берлінського метро
Першу лінію берлінського метро побудували повністю наземною – поїзди курсували естакадами. Як і під час зведення Ейфелевої вежі в Парижі, нове будівництво шокувало містян, тож архітектори “сталевого чудиська” отримали багато критики. Мистецтвознавець Альфред Керр писав у своїх “Берлінських листах” для Königsberger Zeitung: “Ніщо у світі не має більш варварський, огидний, Богом забутий, дурний, жалюгідний, мізерний, ганебний, обскубаний вигляд”.
Століття згодом ми називаємо берлінську “наземку” архітектурним чудом і захоплюємося тодішніми “дурними й жалюгідними” станціями – Nollendorfplatz, Bülowstraße, Kottbusser Tor, Schönhauser Allee. Це все визнані нині архітектурні пам’ятки авторства Гренадера.
Eberswalder Straße
Часом наземні станції будували також із метою економії. Для будівництва підземних компанія викуповувала сусідні із метро об’єкти, щоб уникнути скарг мешканців. Однак, оскільки про таку тактику в місті добре знали, ціни на землю вздовж Schönhauser Allee, якою планували прокласти нову гілку метро, різко зросли. Тому компанія була змушена побудувати останні ділянки лінії U2 наземними. Власне, станція “Еберсвальдер Штрассе” – одна з таких: біля неї поїзд виринає з тунелю на поверхню.
Фото – Bundesarchiv/ Bernd Settnik/ Wikimedia Commons
Зупинка метро розташована на одному з найвідоміших берлінських перехресть – особливе місце для багатьох берлінців і гостей столиці. Протягом багатьох років станція називалася Dimitroffstraße на честь прем’єр-міністра Болгарії Георгія Димитрова.
Альфред Гренандер будував цю зупинку у своєму стилі між 1911 і 1913 роками. Хол зі сталі насиченого зеленого кольору, прості чіткі форми, красиві світильники – гарне історичне місце.
Всі фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
