Учора, 10 лютого, в окружному суді Мюнхена розпочався судовий процес над обвинуваченим у вбивстві двох українських військовослужбовців.
За даними слідства, 58-річний Юрій Ж. 27 квітня 2024 року біля 17:20 завдав смертельні ножові поранення двом українським військовослужбовцям. Один з них, 36-річний Володимир К. помер на місці. Інший, 23-літній В’ячеслав Б., помер у лікарні. Підозрюваного затримали відразу після вбивства за домашньою адресою неподалік від місця злочину – місцевого супермаркету недалеко від центру. Він був у стані сильного алкогольного сп’яніння.
Через можливий політичний мотив вбивства розслідування вів Центральний офіс із боротьби з екстремізмом і тероризмом (ZET) прокуратури Мюнхена.
За версією обвинувачення, підсудний був прихильником загарбницької війни і скоїв злочин через “зачеплену національну гордість”.
На суді обвинувачений виглядав спокійним, ховав обличчя від фото та відеокамер, спілкувався з судом німецькою мовою.
Відповідно до заяви підсудного, яку прочитав адвокат, Юрій Ж. визнав свою провину і відкинув політичні чи ксенофобські мотиви. Він заявив, що скоїв злочин в стані сильного алкогольного сп’яніння через побутову сварку і свою алкогольну залежність. Він зазначив, що їхні погляди на війну з українськими військовими справді розходилися, але він “не має нічого проти людей іншого походження, зокрема і українців”.
За даними мерії Мурнау Юрій Ж. проживав у місті приблизно від 1990-их років, він приїхав туди з Росії. Обвинувачений був неодноразово засуджений та оштрафований за різними статтями – зокрема, завдання тілесних ушкоджень, перебування без паспорту і порушення правил надання притулку, незаконне проникнення в приміщення, водіння в стані алкогольного сп’яніння, купівлю наркотичних речовин та інші. Він мав репутації конфліктної людини.
Вирок за справою мають винести 27 лютого.
Імпровізований меморіал на місці вбивства військових у Мурнау
Ким були військовослужбовці
Українські військовослужбовці Володимир Козін та Вячеслав Безуглий проходили в Німеччині реабілітацію за програмою Kleeblatt-MedEvac. Ця програма діє в країнах Євросоюзу та забезпечує лікування українських військовослужбовців і цивільних, які отримали травми внаслідок збройної агресії РФ проти України або мають онкологічні захворювання.
Українські військові приїхали до Німеччини у 2023 році для лікування після поранень отриманих на фронті. Для Володимира Козіна повномасштабна війна розпочалася зі швидкої окупації його рідного міста Каховка Херсонської області у 2022 році. Там він народився і виріс, закінчив школу, працював вантажником та різноробочим. Володимир був єдиним чоловіком в родині. З юності був захисником для мами і чотирьох сестер. Служив в армії. Виросши на березі Дніпра, Володимир обожнював все, що пов’язане з відкритою водою і, особливо, рибалку. Його згадують веселим та життєрадісним чоловіком.
Виїхавши з окупованої Каховки, Володимир деякий час займався волонтерством, а потім став солдатом у ЗСУ. Він служив у 81-їй аеромобільний бригаді. Проходив навчання для українських військовослужбовців за кордоном, брав участь у боях у Донецькій та Запорізькій області. Декілька разів він отримував поранення, але щоразу повертався на службу. Мав позивний Кіт і жартував, що має щонайменше сім життів. Після останнього поранення він втратив декілька пальців на правій руці і його відправили на лікування одну з найкращих європейських клінік з лікування травм – у Мурнау. В затишному містечку біля підніжжя Альп українському військовому подобалося. Тільки з німецькою мовою було складно, а Володимир дуже любив спілкування.
В Мурнау, у готелі для біженців він познайомився з Володимиром Безуглим. Буквально за декілька тижнів вбивства тому виповнилося 23 роки. Безуглий теж був хлопцем із багатодітної родини. Він народився і виріс у селі Черкаської області, приблизно за 130 км від української столиці. Після закінчення школи навчався в залізничному училищі. Весною 2021 року він служив строкову службу в армії на Запоріжчині. Там його і застала повномасштабна війна. В боях Безуглий отримав поранення руки, спочатку лікувався в Україні, а потім потрапив до Німеччини.
Володимира поховали на Волині, у селі Локачі. Там тепер живе одна з його сестер і мама. Володимир мріяв після війни теж там оселитися, одружитися і завести дітей.
В’ячеслава Безуглого поховали на батьківщині. У нього залишились батьки, молодша сестра і двоє старших братів. Один із них теж був на війні і вже майже три роки вважається зниклим безвісти.
На суд над вбивцею українців у Мюнхен ніхто з рідних не приїхав.
“Хотілося б подивитися на цю людину, але брата це не поверне”, – говорить “Амаль Берлін” сестра Володимира Ганна Даниленко. – Сподіваюсь, що людина, яка ось так просто змогла когось убити, ніколи вже не вийде з в’язниці”.
Фото (крім архівних) та текст – Анастасія Береза для “Амаль Берлін”.
