70-річна ексканцлерка Німеччини Ангела Меркель опублікувала мемуари. У книзі, яка отримала назву “Свобода” (Freiheit), вона згадує своє життя, зокрема часи перебування на посаді очільниці уряду ФРН. А ще – пам’ятні зустрічі з президентом США Дональдом Трампом і президентом РФ Володимиром Путіним. І як заблокувала вступ України до НАТО.
Рішення не пустити Україну до НАТО
У мемуарах канцлерка згадала вирішальний саміт НАТО в Бухаресті у 2008 році, коли йшлося про план отримання статусу кандидата на вступ для України та Грузії. “Я розуміла бажання країн Центральної та Східної Європи стати членами НАТО якомога швидше. Але прийняття нового члена має принести більше безпеки не тільки йому, але й НАТО”, – пише Меркель.
Головним чинником колишня канцлерка називає присутність російського Чорноморського флоту на українському півострові (за контрактом, він мав там залишатися до 2017 року). Вона зауважує, що такого потенційного контакту з російськими військовими структурами не було ні з одним із кандидатів. І апелює до небажання самих українців бути частиною Альянсу – мовляв, лише меншість населення підтримувала членство країни в НАТО.
“Я вважала ілюзією припускати, що статус ПДЧ (надання плану дій щодо членства, – ред.) захистив би Україну та Грузію від агресії Путіна. Що цей статус мав би стримувальний ефект. Що Путін пасивно сприйняв би розвиток подій. Чи можна було тоді уявити, що в надзвичайних ситуаціях країни-члени НАТО відповіли б військовою силою і втрутилися? Чи можна було б уявити, що як канцлерка я попросила б німецький Бундестаг про такий мандат для нашого Бундесверу й отримала більшість?”
Фото – адміністрація президента РФ
Загальну обіцянку членства, яку тоді отримали Грузія та Україна, Меркель називає компромісом, який, утім, мав ціну. З одного боку, обидві країни втратили надію. З іншого – для Путіна це все ж було “так” членству в НАТО, а отже – приводом для воєнної агресії щодо і Грузії, і України.
Мюнхенська промова Путіна
Пригадала колишня канцлерка і виступ російського диктатора Володимира Путіна на 43-й Мюнхенській конференції у лютому 2007 року – зокрема як причину свого рішення щодо ненадання ПДЧ Україні.
“Я сиділа в першому ряду і могла добре спостерігати за Путіним під час його промови. Він говорив швидко, інколи вільно, ймовірно, сам написав більшість, якщо не кожне слово”, – описує Меркель.
Вона згадує: її особливо дратувала самовпевненість російського диктатора, оскільки він не сказав жодного слова про невирішені на той час конфлікти в Нагірному Карабасі, Молдові та Грузії. Деякі моменти в промові російського президента вона називає “абсолютно абсурдними”.
“Я сприймала його як людину, яка завжди насторожі, щоб уникнути поганого ставлення до себе, і завжди готова накинутися на інших. Ви можете вважати все це дитячим, гідним осуду, можете хитати головою. Але це не знімало Росію з карти світу”, – зауважує вона.
За словами Меркель, багато країн Центральної та Східної Європи взагалі не хотіли “інвестувати у відносини з Росією” – вони ніби хотіли, щоб Москва “просто зникла”.
“Але Росія, добре озброєна ядерною зброєю, існувала. Вона була і залишається геополітично незамінною, хоча б тому, що разом зі Сполученими Штатами Америки, Францією, Великою Британією та Китаєм вона є одним із п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН із правом вето”, – пише Меркель у мемуарах.
Утім, колишня канцлерка не вважає таке “усвідомлення глобального значення Росії вираженням абсурдного страху перед нею”, про що говорив Володимир Зеленський у квітні 22-го після оприлюднення жахливих злочинів росіян у Бучі. Але зауважує: так, це вплинуло на рішення на саміті НАТО у 2008-му.
Фото – White House
“Трамп був зачарований Путіним”
Меркель пригадує, як під час її першої зустрічі з тодішнім новообраним президентом США у 2017 році в Овальному кабінеті Білого дому той запитав про її стосунки з Путіним. “Він, очевидно, був дуже зачарований російським президентом. У наступні роки у мене склалося враження, що політики з автократичними та диктаторськими рисами зачарували його”, – пише Меркель про Трампа.
“Ми говорили на двох різних рівнях. Трамп – з емоційного боку, я – з фактичного… Розв’язання порушених проблем, здається, не було його метою”, – згадує вона.
На думку політикині, Трамп дивився на все з позиції підприємця, який хотів володіти нерухомістю. “Для нього всі країни змагалися одна з одною, успіх однієї був поразкою іншої. Він не вірив, що співпраця може підвищити добробут кожного”.
