Яні Авериній 25 років, вона з Харкова. “Я мешкала на Салтівці, батьки з братом – в іншій частині міста. Коли все почалося, не знали, що робити: автівка не заправлена, на АЗС – шалені черги. Просто приїхали на залізничний і сіли в евакуаційний потяг. Тато залишився – ми жахливо плакали, тому що не знали, чи побачимо його колись ще. Так з мамою та братом і поїхали – спочатку на Західну Україну, а потім до Німеччини”.
Саме до Кілю вирішили виїжджати, оскільки тут мешкає друг родини. Він допоміг знайти їм помешкання – українцям дало притулок у власному будинку німецьке подружжя. Майже одразу Яна почала відвідувати інтеграційний курс. Після успішного екзамену на рівень В1 перейшла на наступний рівень – і разом із ним паралельно записалася на безоплатний університетський курс С1 для майбутніх студентів німецьких вишів.
“Зізнаюся чесно: спочатку я не вірила, що війна надовго. Тому потроху вчила мову, але особливо у життя тут не інтегрувалася. За рік я пройшла через заперечення до прийняття – і зрозуміла, що потрібно рухатися далі”, – розповідає українка. Нині вона вже визнала свій український диплом, проте у планах – здобути вищу освіту вже у ФРН.
Як шукачка роботи отримала посаду в Агенції з працевлаштування
Саме завдяки новим знайомствам, заведеним на мовних курсах при університеті, Яна дізналася про пошук персоналу для місцевої Агенції з працевлаштування (AfA). “Я надіслала їм своє резюме, щойно закінчила курс німецької, на початку лютого. Дуже хотіла працювати саме в AfA, тому що це робота, пов’язана з комунікацією та допомогою людям”, – говорить українка.
Відповідь та запрошення на першу співбесіду Яна отримала наприкінці березня, а вже у травні познайомилася з майбутньою керівницею.
Яна Аверина з родиною
“На співбесіді мене вразила харизма Яни. Вважаю великим здобуттям те, як вона за ці півтора року вивчила німецьку, тому що це все ж складна мова. Вона дійсно справила на нас враження – і зараз, після кількох тижнів роботи, можу сказати, що ми не помилилися і Яна чудово вписується до нашої команди”, – говорить Інгрід Шоль, керівниця з підбору персоналу Агентства з працевлаштування Кіля.
Працює Яна на посаді асистентки. “У нас в Україні ти виходиш на роботу, проходиш три дні стажування – і все, повинен все вміти і знати. Тут мені весь перший тиждень лише пояснювали, як все влаштовано, проводили екскурсію будівлею, показували, де чий кабінет, як відбувається підписання всіх документів. Переймати свої обов’язки потроху я почала лише з другого тижня”, – розповідає українка.
Основне її завдання – облік робочого часу та відряджень співробітників AfA усієї федеральної землі Шлезвіг-Гольштайн. Зізнається: спочатку було важко через велику кількість професійних термінів, які часто потрібно відшукувати в Інтернеті. Нині ж обговорює з керівництвом додаткові завдання та навантаження. “Але поки мені кажуть, що все повинно бути крок за кроком, без стресу та поспіху”, – посміхається дівчина.
Пані Шоль хвалить свою нову підлеглу: “Попри те, що ми познайомилися заздалегідь, я спочатку не була впевненою, як підуть справи, коли Яна працюватиме із договорами. Вони дуже багато в чому написані офіційною німецькою мовою – тобто не розмовною, а дуже технічною. Навіть коли я читаю договори, мені іноді доводиться їх перечитувати. Тож я мала сумніви, що Яні вистачить знань. Але на практиці – вона просто “вигризає” свій шлях”. У відповідь Яна сміється: “Після того, як я вдесяте прочитаю папери, вже точно все розумію. Але, звісно, спочатку все гуглила”.
Поки що в неї контракт до весни 2025 року, проте вона хотіла б працювати у AfA й надалі, зокрема паралельно з навчанням у виші. “Студентам можна працювати лише до 20 годин на тиждень, тому я одразу працевлаштовувалася саме із такими умовами. Взагалі неймовірно задоволена своїм гнучким графіком. Мій улюблений робочий час – з 8:00 до 12:00. У агенції гнучкий графік доступний для багатьох посад, і це дає співробітникам хорошу можливість збалансувати роботу та особисте життя”.
Працевлаштування українців як виклик
Станом на травень у федеральній землі Шлезвіг-Гольштайн зареєстровані 17,4 тис. працездатних отримувачів допомоги з України, третина з яких вже готові стати до роботи. Решта шукачів притулку нині продовжують навчання на інтеграційних курсах, у школах або не можуть вийти на ринок праці – наприклад, через догляд за дітьми.
“Близько двох третин біженців з України – це жінки з дітьми. І одна з проблем полягає в тому, що ми не мали достатньо місць у дитсадках, коли вони прибули. Це також є викликом для всіх інших груп шукачів роботи, але для українців – особливо”, – говорить експертка у сфері ринку праці та керівниця напрямку Job Turbo Нікола Інгверсен.
Нині перед AfA Шлезвіг-Гольштайну стоїть завдання працевлаштувати 5,4 тис. українців на роботу із зайнятістю щонайменше 15 годин на тиждень. Тобто таку, яка б повністю покривала усі необхідні внески на соціальне страхування. І це – великий виклик. В першу чергу через мовні навички.
Співробітники Агенції з працевлаштування Кіля Нікола Інгверсен та Кнут Бьорзен
Пані Інгверсен відзначає: чимало українців успішно навчаються та отримують сертифікати В1 – це значно полегшує їхнє працевлаштування та інтеграцію у ринок праці. Однак багато й тих, хто завершує курси із рівнем А2, а то й нижче. І це стає справжнім викликом. “З таким рівнем мови неможливо навіть відправити людину на професійні курси. І саме тому наша стратегія полягає в тому, щоб у будь-якому випадку шукач вийшов на ринок праці, щоб потім удосконалювати мову під час роботи за допомогою мовних курсів без відриву від виробництва. А потім – продовжувати навчання паралельно із роботою”, – пояснює пані Інгверсен.
Вона наголошує: цей шлях є успішним навіть для захищених професій, зокрема лікарів. У AfA Шлезвіг-Гольштайну зокрема є приклад української медикині, яка пішла працювати асистенткою до аптеки – і паралельно визнає свій диплом та досягає необхідного мовного рівня для подальшого підтвердження своїх кваліфікацій як лікаря та роботи за фахом.
Біженцям доведеться змиритися із нижчими посадами, ніж вони мали в Україні
Українці – єдині шукачі притулку, яким призначають так звану “допомогу для громадян”. “Ці виплати пов’язані з принципом, що ви повинні погодитися на розумну роботу, яку ми для вас знайдемо. Тож це не питання, чи хочете ви цього зараз, – це фактично зобов’язання”, – наголошує Нікола Інгверсен. “І це є викликом, тому що багато українців хотіли б спочатку вивчити мову, а потім вже йти працювати. А це не сумісно з нашою системою соціального забезпечення”.
У AfA також не радять українцям чекати визнання дипломів – йти працювати на часткову зайнятість ще у процесі. Крім того, часто цей процес може розтягнутися на понад рік через різницю у системах освіти України та Німеччини. І визнають: так, навряд українці можуть піти працювати на посаду того ж рівня, що вони мали на батьківщині.
“Біженці повинні змиритися з тим, що спочатку їм, можливо, доведеться працювати на нижчому рівні, ніж вони працювали раніше. Однак вони можуть бути впевнені, що ми будемо поруч і надалі підтримуватимемо їх, допомагатимемо із фінансуванням подальшої освіти та професійних курсів”, – запевняє пані Інгверсен.
Прессекретар AfA Кнут Бьорзен доповнює колегу: “Звичайно, ми усвідомлюємо, що в нинішній ситуації біженці працюють нижче своєї професійної кваліфікації. Однак для багатьох українців це не є великою проблемою. Вони можуть і хочуть працювати, навіть якщо мають недостатні мовні навички, обмеження за станом здоров’я або віком. Нам усім потрібно трохи терпіння, щоб реалізувати власні ідеї та потреби. Крок за кроком ми обов’язково досягнемо успіху”.
Яна – приклад. Дівчина має економічну освіту, до початку повномасштабного вторгнення у рідному Харкові встигла два роки пропрацювати керівницею відділку, мала підлеглих. Звісно, її нинішня посада асистентки далека від цього. Але водночас дівчина нині відзначає допомогу колективу та керівництва у її інтеграції – і більш здорову робочу атмосферу.
Робочий графік Яни дозволяє поєднувати роботу із навчанням та особистим життям
“В Україні ти маєш бути доступним 24/7, швидко вчитися, а якщо не встигаєш – тобі так само швидко знаходять заміну. Тут, якщо ти з якихось причин маєш проблеми із виконанням своїх обов’язків, тебе не звільняють, а намагаються допомогти, направляють на навчальні курси. Немає такого тиску, немає внутрішньої конкуренції між співробітниками”.
Українці мають усвідомити: робота – це шанс залишитися у Німеччині
“Коли ви чуєте, що у Німеччині не вистачає кадрів, не очікуйте, що вас візьмуть на роботу лише тому, що терміново потрібний співробітник. Ні, німці все одно обирають – і вони готові обирати довго”, – розмірковує Яна. “Зізнаюся, в Україні як керівник відділку, коли мені не вистачало кадрів, я іноді просто терміново “закривала дірки”, тому що мені було потрібно, аби хтось виконував роботу”.
Хоча її керівниця пані Шоль новою співробітницею-українкою задоволена, проте визнає: винаймаючи мігрантів роботодавці часто йдуть на ризик. “Я вважаю, що багато роботодавців ще не готові на це йти. Ми побачили, що все чудово склалося із Яною, але все ж спочатку ми цього передбачити не могли. Ми можемо бути більш сміливими. Можемо бути більш далекоглядними і сказати: “Окей, ми навчимо їх тому, що вони зараз, можливо, не вміють”.
За її словами, навіть самій Агенції з працевлаштування у найближчому майбутньому знадобиться чимало працівників. Адже нині у відділеннях AfA по всій Німеччині працюють 113 тис. співробітників, з них 40 тис. вийдуть на пенсію до 2032 року. “Це колосальна цифра. Ми потребуємо нові кваліфіковані кадри – і до нас через програму Job Turbo приходять зокрема і українці”, – говорить пані Шоль.
Утім у випадку з українцями, окрім недостатніх мовних навичок, є й інший фактор, що стримує – час їхнього перебування у Німеччині. “Усвідомлення того, що я наймаю когось, хто може скоро поїхати, завжди є досить складним для роботодавця”, – зауважує пані Нікола Інгверсен. Лише нещодавно Євросоюз ухвалив рішення про продовження надання захисту для українців до березня 2026 року. “Я сама зітхнула з полегшенням. Тепер ми маємо іншу перспективу, і це робить планування простішим і для шукачів роботи, і для роботодавців”.
Крім того, зауважують у AfA, багато біженців з України вже повідомляють про те, що хочуть залишитися у Німеччині. “Я вважаю, що ми повинні зосередитися саме на цій групі. Щоб ми говорили про мову в довгостроковій перспективі, про навчання в довгостроковій перспективі”, – говорить пані Інгверсен. Саме українці, які хочуть залишитися, мають бути найбільш відкритими до співпраці із Джобцентрами і якомога швидше виходити на роботу. Натомість агенція з працевлаштування готова й надалі підтримувати їх у кар’єрному розвитку, пропонуючи подальші мовні та фахові курси.
“Багато українців не усвідомлюють, що якщо вони розпочнуть стажування або працюватимуть як кваліфіковані працівники, водночас паралельно отримають визнання диплома, можуть змінити дозвіл на проживання. Наприклад, за §18а. Ця зміна можлива і пропонує довгострокову перспективу, незалежно від надання тимчасового захисту”, – наголошує пані Інгверсен.
