Петриківка як порятунок і Великоднє чудо – історія художниці Олени Грішиної

Киянка Олена Грішина після двох років перебування в Німеччині відважилася відкрити власну майстерню петриківського розпису в місті Хемніц у Саксонії. Там жінка планує писати картини, продавати свої вироби, проводити майстеркласи та лекції про українську культуру. Ще якийсь час тому молода матір та менеджерка з бізнестуризму нізащо б не повірила, що ця історія про неї.

Справжнє Великоднє чудо

Олена займалася петриківським розписом у дитинстві. Протягом шести років ходила до художньої студії двічі на тиждень. Проте у випускному класі були інші проблеми, пензлики довелося відкласти до гайної шухляди.

“Коли я стала студенткою, було уже не до малювання. Далі пішла працювати. Між роботою і родиною теж було не до петриківки, – сміється Олена, – Я себе не обмежувала, просто не мала такого бажання чи потреби. Тому понад 20 років й не бралася за пензлика. І от перед Великоднем, у 2020-му, мій син Міша попросив помалювати з ним писанки. Я вирішила розмалювати яйця петриківськими квітами. І це мене так надихнуло – і процес, і пам’ять рухів, і результат! Це було справжнє Великоднє чудо! Про такі історії пишуть в книжках, а зі мною вона сталася. Коли я оглядаюся назад, то думаю, що це таки зійшлися правильно зірки”, – ділиться жінка.

Одразу після Пасхи Олена замовила дорогі акрилові фарби та купила маленькі глиняні вази для розмальовок. Батьки навчили дівчину не економити на матеріалах, бо навіть у складні 90-ті вони купували їй для малювання все найкраще.

Проміняла туризм на Петриківку

Великоднє

Фото – Katerina Kiper

Олена 15 років пропрацювала в туристичному бізнесі. Вона збудувала успішну кар’єру та добре заробляла. Проте перед початком епідемії ковіду жінка відчула професійне вигорання.

“Я довго не могла повірити, що це відбувається зі мною, що я більше не хочу займатися улюбленою справою, не можу більше працювати. Тому навіть трохи зраділа, що розпочався карантин. Зупинилися літаки та подорожі, а значить, я зможу перепочити і набратися сил. На тлі світової епідемії, я справді була щаслива, що можу спокійно займатися своєю творчістю. Я завжди надихалася людьми, які роблять щось руками, але собі ніколи не могла цього дозволити”, – згадує мисткиня.

Після карантину Олена таки повернулася до роботи, проте і творчість не закинула. До рішення  обрати петриківку, а не роботу в туризмі підштовхнув чоловік. Він пообіцяв взяти всі фінансові витрати родини на себе, тим більше, що Олена чекала на другу дитину.

“Думаю, що оце відчуття – петриківка і є моя робота, прийшло, коли я розмалювала справжню першу вазу. Тобто обрала дорогий унікальний виріб і вирішила, що зроблю все максимально вишукано – від обгортки, до сертифіката. До речі, подарувала цю вазу Роману Скрипіну. І ще якийсь час продавала в його інтернет-крамниці skrypin.ua свої вироби”.

Після другого дикрету Олена Грішина повністю зосередилася на творчості і почала розвивати свій власний художній бренд.

Петриківка – не шароварщина

Фото Katerina Kiper

Олена трохи комплексує, що хоч і довго вивчала традиційний розпис у неї немає саме художньої вищої освіти. Тож багато займається саморозвитком. Одразу ж відвідала село Петриківка, кілька днів там жила і спілкувалася з місцевими майстрами. Зараз регулярно бере майстер класи з різних технік малювання та особливостей роботи з різними матеріалами. Постійно консультується зі своєю вчителькою Венглінською Анною Юріївною, яка зараз проживає у США.

“Це справді дуже копіткий розпис. Треба володіти технікою, володіти композицією. Щоб насправді майстерно розписувати вироби чи писати полотна треба потратити не те що не один місяць, а навіть не один рік.  Ми малюємо і пальцями, і паличками, і соскою, і піпеткою, і рогозою. Використовуємо пензлик з котячої шерсті. До речі, такий застосовують і в Китаї для традиційної каліграфії”.

Олені не подобається, що петриківський розпис часто використовують на дешевих китайських сувенірах і з ними асоціюють. У людей виникає хибне уявлення про традиційний розпис, як про щось крикливе та неякісне.

“Думаю, це одне з моїх завдань – показувати, що петриківка – не шароварщина! Для мене це такий дуже чутливий момент. Особливо тут за кордоном. Бо іноземці ж цікавляться, вони мало про нас знають”.

Мистецтво врятувало знову

Фото – Katerina Kiper

Олена налаштована рішуче і хоче надалі зростати професійно не просто як майстриня народного промислу, а як сучасний художник. Тому вивчає арт ринок в Україні та в Європі. Досліджує інструменти промоції для митців. Минулого року у неї відбулася перша персональна виставка в Амстердамі.

“Я пробувала виставлятися на Saatchi, але виявилася неготовою. Тобто недостатньо просто залити свою біографію туди. Має бути дуже багато роботи зроблено, щоб тебе помітили і почали купувати. Це ж стосується і роботи з галереями та грантами”.

Головно замовлення художниця отримує через інстаграм та фейсбук. Тому багато часу та зусиль витрачає на розвиток соцмереж. Хоче робити все професійно і правильно. Коли на початку повномасштабної війни Олена з маленькими синами виїхала до Німеччини, її дуже підтримали українці, які замовляли її роботи, щоб віддячити за гостинність своїм новим друзям по всьому світу.

“У лютому 2022 я подумала, що моя творчість тепер нікому не потрібна! Але мені написала клієнтка, що хоче мене підтримати і замовила дві вази. І я зрозуміла, що буду далі малювати. Тобто мистецтво мене знову врятувало, я відчула себе живою. Це таке дивне – все навколо несеться, а ти просто робиш свою справу, концентруєшся на ній і переживаєш ці всі страшні події. Це така медитація, яку я хочу передавати своїм учням”.

Майстерня мрії

Олена зізнається, що хотіла власний куточок для творчості з перших днів, ще тоді коли розписувала яйця у Великдень 2020-му. Вона мріяла про красиву майстерню навіть коли продавала перші вази по €10, навіть коли приїхала з дітьми та двома валізами до Німеччини через повномашстабне вторгнення Росії.

“Все вийшло і складно, і легко водночас. Моя перукарка тут в Хемніці розповіла про приміщення, які надають представникам креативної сфери. Це така мальовнича вулиця, яка була культурним осередком раніше, і от її знову хочуть відродити. Я ходила і видивлялася приміщення, мріяла, планувала. І ця енергія спрацювала. Для мене важливо офіційно оформитися, сплачувати податки”.

Проте Олена з жахом згадує перші спроби налагодити офіційні процеси. Вона вивчала купу документів, слухала відео поради, консультувалася  і нічого не розуміла – як їй зареєструватися, куди йти спершу, який вид діяльності обрати. Довго не могла знайти бухгалтера, який би допоміг. Але врешті друзі підказали колишню українку, яка багато років працює в Німечині і все досить швидко вирішилося.

“Я оформилася Кляйнунтернеме (kleinunternehmer), можу не платити податок 1 рік, якщо не перевищу дохід €22 тис. Я подала опис, що я художниця і продаватиму тільки свої власні вироби та буду проводити тут майстер класи”.

Заняття в майстерні коштуватиме €20. Одночасно в приміщенні може працювати 5-6 людей. В майбутньому Олена планує продавати сертифікати на кілька відвідувань. Жінка не припиняє мріяти:

“Я б дуже хотіла ще навчитися гончарству. Робити вази і розписи під глазур. Хочеться, щоб приходили німці і дізнавалися більше про нас та нашу культуру. Я ж у цій майстерні представляю не тільки себе, але й Україну”.

Читайте також про майстриню з Гамбурга, яка навчає самчиківки та статтю про українську медсестру, яка працює в німецькій клініці 

 

 

 

 

Amal, Berlin!
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.