29 жовтня “Нова Пошта” організовує забіг “Найдовший у світі марафон”. Долучитися до акції можуть люди в будь-якій точці планети. Йдеться про символічну дистанцію до 5 км. Потрібно просто зареєструватися на сайті https://worldslongestmarathon.org/ і сплатити внесок від 100 гривень.
Таким чином учасники символічно подякують та підтримають захисників, лікарів, рятувальників та волонтерів, які весь цей час невтомно роблять свою роботу.
Після реєстрації кожен учасник отримає стартовий номер, на якому може написати ім’я героя, якому присвячує свій забіг. Це може бути і група людей, назва організації чи батальйону. До комплекту також входить унікальна медаль, яка є символом невпинного руху до перемоги та листівки зі світлинами Костянтина та Влади Ліберових.
У Берліні “Найдовший у світі марафон” підтримали Посольство України та громадська організація “Віче”. Від “Амаль Берлін” бігтиме журналістка Наталка Якимович, яка власне й поцікавилася мотивацією інших учасниць.
“Цей забіг – це присвята, це подяка за можливість жити”, – Вікторія Фешак
– Разом з “Віче” ми доєднуємося до забігу і запрошуємо охочих спільно пробігти кілька кілометрів Берліном. Це ще одна можливість у новому форматі нагадати про найважливіше, поширюючи наші повідомлення просторами Берліна. Цей забіг є й інструментом солідаризації з українцями, які щодня виборюють наше право на існування.
Я вже вдруге беру участь у цій ініціативі і вдруге в Берліні. У 2021-му ми бігли з важливими нагадуваннями на грудях: скільки території України окуповано росією чи скільки загинуло людей з 2014 року у війні, яку розвʼязала росія. Тоді була злива і холод, але я знала, що це закінчиться за мить, я можу зупинитися будь-коли, а мої друзі та співвітчизники не можуть: від їхнього “марафону” залежить наше життя.
Цей забіг – це присвята, це подяка за можливість жити. Особисто я бігтиму з думках про моїх друзів, які загинули на війні: Богдан Кріль, Артем Димид і Дмитро Пащук. Місія кожного з нас – не дати їхнім долям перетворитися на цифри чи статистику, тому ми з друзями усіляко про них говоримо, продовжуємо їхні справи, втілюємо їхні мрії. Сьогодні для всіх нас найбільшою мрією є перемога України, тому так важливо нагадувати, що ми є один в одного. Біжучи по всьому світові в один день, ми ніби розсіюємося як кровоносна система, щоб наше серце в Україні билося.
“Я вирішив присвятити свою участь усім українцям, які роблять дивовижну роботу, щоб підтримати свою прекрасну хоробру країну”, – Франк Вільде
– Я одразу вирішив взяти участь, тільки-но дізнався про ідею забігу. Марафон – це витривалість, терпіння і сильна віра у важливість досягнення своєї мети. На мою думку, дуже важливо знати, які цінності ти відстоюєш, і не відволікатися на газовий шум і пропагандистський безлад. Від початку повномасштабного терору Росії проти України я стою на боці України і не маю наміру здаватися. Моє рішення залишатися твердим, видимим і гучним на правильному боці історії не підлягає обговоренню.
Я знаю багатьох героїв, які роблять таку різну, цінну роботу в багатьох сферах, і яких єднає бажання миру і справедливості для України. Хтось став моїм близьким другом, іншими я просто захоплююся здалля, а деяких з моїх героїв ми, на жаль, втратили. Тому я вирішив присвятити свою участь усім українцям, які роблять дивовижну роботу, щоб підтримати свою прекрасну хоробру країну. Тим, хто на фронті, чи працює у школах і лікарнях, підтримує роботу залізниці або розповідає світові про українську культуру, готує їжу, допомає тваринам, які постраждали від війни, створює українську моду або організовує благодійні заходи. Усім, хто об’єднався заради майбутнього свободи, незалежності та гідності. Всі вони справжні герої і заслуговують на те, щоб їх побачили і відзначили.
“Це дуже важливо усіма способами підтримувати наших героїв”, – Олена Макеєва
– Я пробігла свій перший пів марафон навесні 2016 року і тому для мене це символічно – бігти знову з “Новою Поштою”. Цього разу в Берліні, але наче й з усією Україною.
Я почала регулярно бігати, працюючи в Міністерстві фінансів. Це стало такою активною медитацією, способом розвантажити голову. Коли біжиш, то справді тривожні думки розсіюються, приходять якісь нові ідеї. На біг мене надихає Генадій Чижиков, голова Торговельно промислової палати України. А з СЕО YASNO Сергієм Коваленком ми якось бігли марафон “Юнгрфау”. До речі, його називають “Найкрасивішим марафоном у світі”. Це дуже складна траса, бо вона проходить горами Швейцарії. Якби не війна, я би бігла його цього вересня. А так скасовую свою участь вже другий рік поспіль. Через всі ці страшні події, які чинить Росія, через всі ці новини, які супроводжують тепер українців щодня, стало складно дотримуватися рутини тренувань. Не до красивих марафонів якось. Тому пробіжу хоч 5 км Берліном. Тим більше, що благородна мета заходу і свої люди поруч. Це дуже важливо – усіма способами підтримувати наших героїв.
“Місця на стартовому номері для присвяти герою або героїні не вистачить для втрат мого кола”, – Саша Сокол
– Я вже брала участь в цьому забігу у 2021 році. Я тоді жила в Києві і це була ініціатива моєї подруги, яка родом із Донецька. Мені дуже хотілося її підтримати, бо через війну Росії вона втратила можливість повернутися до свого дому. Її родина опинилась у Маріуполі.
Символічно, що тоді у наших стартових пакетах були листівки з фото Олександра Чекменьова, зроблені в українському містечку Нью-Йорк. Після повномасштабного вторгнення моя подруга опинилася в американському Нью-Йорку, а я переїхала до Берліну. Власне той забіг був чи не одним з останніх разів коли ми бачилися наживо.
Цього року цей забіг набрав ще більшого сенсу і дуже гірко усвідомлювати, що місця на стартовому номері для присвяти герою або героїні не вистачить для втрат мого кола. Що вже говорити про людей, яких я особисто не знала, але яким ми завдячуємо своїм життям.
“Бігти Берліном, задонатити гроші – це найменше, що можна зробити для наших людей”, – Марина Говорухіна
– Я долучуся до забігу “Нової пошти”, хоча не дуже люблю бігати. Я більше про ракетки та воланчики. Але мені важливо підтримувати гарні українські ініціативи. Крім того, це такий трохи виклик – прокинутися і піти робити щось тобі не властиве.
Це символічний забіг і я, мабуть, напишу на номерку імена цивільних українців, яких незаконно утримує Росія у в’язницях. Я займаюся цією кампанією. Ці люди не хотіли бути героями, вони не були активістами, не вирізнялися якоюсь позицією. Вони опинилися в зоні окупації і були фактично викрадені у себе з дому. Влада Росії часто приховує їхнє місцеперебування. А ми маємо лише свідчення тих, хто вирвався з полону. Це прості люди, яких перевозять із одного закладу ув’язнення до іншого, часто без суду чи за сфабрикованими справами. До них застосовують тортури. Найгірше, що немає жодного механізму їхнього повернення чи обміну. Про це потрібно говорити, до цього потрібно привертати увагу міжнародних організацій. Просто взути кросівки і бігти Берліном, задонатити гроші – це найменше, що можна зробити для цих людей! Але це теж спосіб комунікації.
Читайте також як можна підтримати ув’язнених росіянами цивільних українців.
