Наталя Фібріг майже 18 років працює у Берліні власним кореспондентом ТСН. Після повномасштабного вторгнення вона почала співпрацювати з хабом WE AID, який допомагає німцям та закордонним ініціативам реалізовувати благодійні проєкти для України. Тобто бере не себе всі юридичні та бухгалтерські питання. Чи складно маневрувати між українською звичкою “гасити пожежі” та німецькою бюрократією? Та чи легко поєднувати журналістику з роботою у благодійній організації дізнавалася Наталка Якимович.
“Ми завжди з Україною працюємо в режимі наче гасимо пожежі”
– Наталю, чому ти взялася за роботу у WE AID? Все ж ти 20 років успішно працюєш репортеркою, а тут робота з паперами і юридичні питання.
– Було бажання робити щось більше для України, ніж просто сюжети з Європи та десь ситуативно допомагати. Крім того, корпункт у Берліні – це ж не тільки журналістська діяльність. На мені багато організаційних моментів. Тобто всі. Тому сказати, що я зіткнулася з чимось аж таким незвичним, не можна. А от мій багаторічний досвід в журналістиці виявився дуже навіть доречним. Бо напрацьовано багато зв’язків, мене знають і впізнають. Це допомагає. Пришвидшує якісь процеси.
– Мабуть, німців дещо вражає, що можна щось пришвидшити, причому просто дзвінком?
– Ой, не кажи. Було навіть від них таке питання – чому ми завжди з Україною працюємо в режимі, наче гасимо пожежі? Але у нас і справді більшість завдань нагальні. Європейські колеги не люблять братися за якісь надто термінові речі. Бо розуміють скільки треба узгоджень і паперів. Якось у нас одна організація відмовилася від гранту і мої начальники кажуть – доведеться гроші повернути, бо залишилося обмаль часу, скоро здавати звіти. А я така: як повернути гроші? Секундочку. І за тиждень знайшла тих, кому потрібне фінансування, і люди за місяць встигли все зробити й відзвітувати. Для Німеччини це щось за межею реальності, а для нас це звичайний темп роботи. Може тому, що знаєш наскільки критично потрібна допомога і як важлива кожна копієчка.
– Але німців спантеличує наше бажання все вирішити на ходу і без зайвих паперів. А українців дратують бюрократичні процедури.
– Є таке. Наші люди такі – чого так довго? Завдання хабу WE AID максимально спростити процеси і ми це робимо. Але на збирання усіх паперів і підписів потрібен час. Ми працюємо з чужими грошима – це велика відповідальність. Всі документи і звіти мають бути оформлені і у папочки складені. Це убезпечує від проблем і донорів, і отримувачів коштів. Важливо зберегти баланс – зробити все оперативно та правильно. Тобто, я й є той місточок між нашим – терміново на вчора і німецьким “дочекайтеся листа”.
“Для німців пожертви на гарні справи – це звична рутина”
– Як з’явилася ідея такого хабу як WE AID?
– Після повномасштабного вторгнення багато німців хотіли допомагати Україні чимось конкретним. А не просто віднести гроші у “Червоний Хрест”, наприклад. Бо ти не можеш умовно принести €50 туди й сказати – передайте, будь ласка, садочку, в який ходила моя дружина. До українців, які тут працюють, колеги приходили з грошима – всі хотіли якось долучитися. Але у Німеччині ти не можеш просто зібрати гроші на своєму рахунку і відправити їх в Україну. Бо потім прийде податкова і назве це доходом. З нього доведеться сплатити податок.
– Треба заснувати благодійну організацію, відкривати рахунки…
– Так. У Німеччині, за нормальних умов, реєстрація NGO (неприбуткової організації) – це пів року. А зі збільшенням активності цього року все ще затягується. І тут в пригоді стає наша некомерційна компанія. Phineo на ринку вже понад 10 років займається аналітикою і консалтингом у благодійності. Спеціально створений хаб WE AID підтримує звичайних людей, які хочуть зібрати допомогу чи донати, переказати гроші, реалізувати власний благочинний проєкт, але не мають часу і бажання морочитися з документами та дозволами.
Ми даємо людям умовно свою юридичну структуру в оренду, із нами вони одразу стають офіційно некомерційною організацією. У нас зараз десь два десятки активних ініціатив і більшість із них допомагають Україні: возять гуманітарку та зарядні станції, підтримують місцеві пекарні, працюють з українськими біженцями або вчать цифрової грамотності українських жінок. Тобто ініціативи нам віддають кошти, а ми вже їх перераховуємо і все оформлюємо. Ніяких додаткових процедур чи проблем із податками. Зробив гарну справу і спиш спокійно.
Ми беремо усю відповідальність на себе. І це серйозна справа. Якщо не догледіти і хтось за пожертви з’їздить на відпочинок у Єгипет – проблеми будуть у нас.
– До речі, у Німеччині якщо віддаєш гроші на благодійність, це ж враховують при оподаткуванні.
– Так, це європейська практика. Для німців пожертви на гарні справи – це звична рутина. Бо вони потім ці донейшени можуть повернути з податків. Якщо це не більше 20% від загального доходу. Наприклад, якщо заробляєте €30 тис. на рік, то можна списати до €6 тис. Ти або комусь допоможеш, або просто сплатиш податки. У Європі це успішно працює. Така практика стосується і приватних осіб, і компаній. Суми до €300 не вимагають підтвердження навіть. Просто перераховуєш на благодійний рахунок і зазначаєш це в декларації.
А от на все що понад три сотні вже треба мати квитанцію. І от тоді вже потрібні ми. Є звісно певні обмеження і в нашій діяльності. Ми не можемо передати гроші конкретним людям, наприклад, на відбудову зруйнованого будинку. Але ми можемо перерахувати їх українському фонду, який візьме на себе зобов’язання допомогти цій родині та відзвітує за це. Ми багато працюємо з українськими фондами та організаціями, допомагаємо лікарням, школам, садочкам.
“Завжди можна знайти варіанти. Якщо шукати”
– Чи було таке, що є гроші на певну ініціативу, а перерахувати їх юридично неможливо?
– Періодично виникають питання. Коли люди хочуть купити щось із озброєння, але закони Німеччини не дають таку можливість. Або є і таке, що в Україні не хочуть підписувати документи. Кажуть, давайте допомогу, але без оформлення паперів.
Чи от була історія, коли я тільки почала працювати. Європейські залізничні компанії настільки вразила робота українських колег під час евакуацій, що вони зібрали їм кошти. Однак передати їх Укрзалізниці неможливо, бо це комерційна компанія. Трохи помізкували і переказали все Профспілці залізничників, а вже вона купує продукти, возить їх до лінії фронту та облаштовує гуртожитки для переміщених працівників. Я переконана, що завжди можна знайти варіанти. Якщо шукати.
– Хто зазвичай до вас звертається?
– У нас є три основні категорії. Переважно це приватні особи, які щось збирають і потім хочуть відправити гроші. На якісь конкретні речі. Потім бізнесмени та компанії, які мають гроші й також хочуть їх пожертвувати із дуже конкретною метою. Ми їм все оформлюємо і відправляємо цільово, куди б вони хотіли. Це можуть бути школи, лікарні, медичні батальйони, знов же таки українські фонди.
Також це благочинні організації, які засновані поза ЄС і ми можемо стати їхнім фандрейзинговим партнером у Європі. Тобто українські організації також можуть подаватися на гранти через нас, оскільки тоді їхні донори отримають податкові пільги. І до того ж засновниця Phineo має історію і репутацію. З гарним реноме легше отримати гранти.
І ми працюємо з закордонними фондами. Німецькі організації теж перераховують гроші через нас. Не завжди у всіх є можливість належним чином провести ці операції. А ми це робимо і в досить в стислі терміни. Ми така швидка допомога благочинних перерахунків і оформлення.
– Була якась історія, яка тебе вразила?
– Щойно згадала німців, які від лютого почали передавати гуманітарку в Одеську область. Серед них є хтось із українським корінням, але особливо тісних зв’язків там не було. Просто колись десь вчилися, залишилися далекі друзі. І от вони весь цей час збирають гроші, допомогу, медикаменти й передають туди цілими фурами. Взимку возили генератори, збирали гроші на старлінки. Нещодавно особисто відвезли вантаж, саме коли росіяни дуже обстрілювали Одесу. І я питаю, а як довго ви готові так ще волонтерити? А вони так щиро – доки це буде необхідно! І це така історія – до сліз. Важливо, що вони побачили конкретних людей, яким допомагають. Це така додаткова і дуже важлива мотивація…
“Не кінозвіт про зарядні станції, а фільм про незламних людей”
– Ти тому взялася знімати фільм про те, як працюють в Україні зарядні станції, які німці передали з початком блекаутів? Щоб змотивувати німців допомагати й надалі?
– Коли були перші удари по знищенню інфраструктури, до нас прибіг один німецький підприємець, і такий – бігом потрібно щось робити. Тоді вже було складно купити генератори. І він знайшов, де купити по гарній ціні зарядні станції. Перші гроші він дав сам, зібрав зі своїх друзів і рідних. Потім ми добрали до 100 тисяч. І от я пригадую, це 23 грудня, день напередодні Різдвяної вечері, коли вся Німеччина вже відпочиває, всі роз’їжджаються у відпустки та до родичів… А у нас треба завантажити станції і відправити в Україну…
І от всі збираються і вантажать! Це таке для Німеччини щось нетипове трохи, на рівні з чудом, коли всі вже налаштувалися на вихідні… Люди приходять і роблять!
– І це буде такий відеозвіт про те, як ці станції працюють?
– Так, я подумала, що це гарна можливість показати результати роботи, цих зусиль. Але головне – хочеться показати наших прекрасних людей.
– Ці станції, вони для медичних закладів?
– У них широкий спектр використання. Це потужні великі акумулятори й вони мобільні, перевозяться на візочках, складаються із модулів, як конструктор. З ними можна підтримувати роботу медичної техніки, ШВЛ, заряджати телефони чи комп’ютери, ввімкнути світло в укритті. Це іноді дуже важливо. Просто мати можливість ввімкнути світло, коли нема електрики. Тобто ці станції не деренчать, не створюють кіптяви, просто можуть довго підтримувати заряд. Ми розвозимо їх по лікарнях, садочках, школах.
Хочемо встановити такі й у реанімаційних потягах Укрзалізниці. Бо там зараз стоять дизельні генератори. А так буде зручніше. Загалом передали вже понад 100 таких модулів.
– Тобто ці зарядні станції – це такі потужні павербанки, які спершу заряджаються від електрики?
– Так. Десь в ідеальному світі їх можна заряджати навіть від сонячних батарей. Але всі наші об’єкти встигали зарядити їх від розетки, це пара годин часу.
Німців точно здивує відео з клініки в Нетішині. Там передбачили відключення і принесли про всяк випадок акумулятори з авто. Просто прикрутили якісь дротики, щось там під’єднали, на зовсім критичний випадок. У них навіть над столом в операційній на всякий випадок гірлянда з лампочок причеплена була. І от вони з такою гордістю демонстрували свої інженерні доопрацювання! Це так зворушливо… Якось генератор не включився, а станції – підхопили. Кажуть із нашими модулями у головного лікаря міцніший сон.
Я хочу німцям показати оцю паралельну реальність. У Чернігівській області ми знімали лікарню, де пів будівлі просто рознесло ракетою. І от місцеві просто відгородили ці пів лікарні від руїн і продовжують приймати пацієнтів.
Ми були в Херсоні, знімали на деокупованих територіях Чернігівщини, й там такі люди заряджені, такі сильні, впевнені в перемозі. Вони роблять все на грані можливостей і навіть не бачать у цьому нічого особливого. І я хочу, щоб німці подивилися не кінозвіт про передані зарядні станції, а фільм про наших незламних людей.
Читайте також інтерв’ю з директоркою Українського інституту в Берліні.
