Громадська організація “Віче” після підриву росіянами Каховської греблі закликала всіх українців за кордоном виходити на одиночний пікет органів влади. Активісти запропонували написати місцевою мовою текст “Росія вбиває майбутнє планети” та використовувати хештег #stopecocideukraine. Наталка Якимович долучилася до акції й вийшла на прогулянку з собакою урядовим кварталом із плакатом у руках.
Одиночний пікет не потребує дозволу
У Німеччині діє конституційне право на свободу висловлювань та мирні зібрання, зокрема, й одиночні пікети. Через плакат у руках, навіть без попередньої реєстрації у поліції, у вас не має виникнути проблем. Біля Бранденбурзьких воріт я навмисне кілька хвилин простояла поруч із правоохоронцями, які беземоційно прочитали текст і повернулися до своїх розмов.
Берлін – місто протестів
Варто зазначити, що Берлін – місто протестів. Місцевих важко вразити чи здивувати. Я кілька місяців регулярно продивляюся перелік зареєстрованих акцій на сайті поліції і щодня їх близько двох десятків. На 7 червня надали дозволи на 18 зібрань. Серед них були пікети з вимогами легалізувати канабіс, протест проти поширення використання штучного інтелекту, акція за відкриття кордонів, кампанія з інформування про шкоду виробничого тваринництва. Крім того, щосереди вже тривалий час на площі біля воріт збираються навіжені симпатики Росії, які вимагають у НАТО припинити війну в Україні.
Усю весну в Берліні тривали акції екоактивістів. Вони зупиняли рух автомобілів, приклеювали себе до асфальту, нападали на твори мистецтва, блокували роботу аеропортів і погрожували паралізувати місто. Серед їхніх закликів були відверто популіські вимоги негайно припинити виробництво бензинових автомобілів, терміново зменшити швидкість на німецьких трасах тощо. Проте жодна з організацій не згадувала про шкоду від війни в Україні. Я передивлялася новини про екофестиваль і жодного разу не бачила там інформації про екологічну катастрофу, яка насувалася разом із російською армією не лише на Європу, але й на всю планету. Після заклику “Віче” доєднатися до кампанії про екоцид я одразу написала свій плакат “Росія вбиває майбутнє планети”.
Найкраща “сцена” – перед Бранденбурзькими воротами
Я йшла з плакатом у руках через весь центр. Хотілося, щоб якомога більше людей побачили його. Для цього я навмисне одягнула яскраву сукню, щоб привертати увагу.
Біля російського посольства під жовтими парасольками навпроти стихійної української “клумби” сиділи люди в футболках із тризубами. Ми привіталися: “Слава Україні!” – Лише через кільканадцять хвилин з’ясувалося, що пара розмовляє лише німецькою.
Площа біля Бранденбурзьких воріт – найпопулярніше місце для висловлювань. Тут від раннього ранку і до пізнього вечора тривають якісь протести, акції чи виступи. Місце буквально кишить туристами, тож дуже вдалий варіант, щоб потрапити в об’єктиви. Неочікувано отримала увагу та схвальні вигуки від китайської групи туристів.
Краєм ока помітила, що в кількох метрах нервує молода жінка з дитиною у візочку. Щось охає, закочує очі, фиркає і емоційно махає руками, дьоргає малюка і щось обговорює з кремезним чоловіком німецькою. В якийсь момент таки долітає адресована мені фраза з сильним іноземним акцентом: Іді в ж…у! Я й бровою не повела, бо вирішила, що не витрачатиму енергію на сварку з асимільованою москалькою. Тим паче, що от літній симпатичний джентльмен показує лайки двома руками! А милі стильні бабуні стараються зробити красиве моє фото, обговорюючи між собою моє вбрання і на прощання махають схвально кулаком.
У сквері на підході до Бундестагу моя сукня почала конкурувати з яскравими образами кількох циганок, які впарювали туристам квіти та якісь послуги. Перехожі шарахалися від них і заодно від мого плакату. Вдалося поговорити з кількома підлітками, які обіцяли подивитися фото за хештегом.
Тим часом біля будівлі парламенту розгортали велетенський плакат для мітингу проти кордонів та суворих правил прийому мігрантів. У цей момент я з сумом згадала про свого приятеля та колегу – Максима Буткевича. Він постійно долучався до таких акцій раніше, їздив на протести і як правозахисник опікувався біженцями. Макс – найтолерантніша людина з усіх, кого я знаю. Росія примусила його, переконаного пацифіста, піти добровольцем на війну, а зараз тримає заручником в тюрмі за сфабрикованими звинуваченнями.
Косарі замість канцлера
Біля офісу канцлера косили траву. Під деревами сиділи прибічники легалізації марихуани. Поруч стояло троє людей із застереженнями щодо використання та поширення штучного інтелекту. На думку цих активістів, штучний інтелект такий же небезпечний, як ядерна війна та пандемія. Мій плакат вони зустріли схвально. Повз офіс Олафа Шольца проходить зовсім небагато людей. Не до порівняння з натовпами на Унтер ден Лінден та Паризькій площі. Приміщення виглядає порожнім. Ніхто точно не користується центральним входом, перед яким традиційно стоять пікетувальники. Косарі не зважають на плакати. Тож саме час повертатися додому, бо мій старий пес втомився і точно хоче пити. Але я неодмінно повторю цей маршрут знову – з собакою та плакатом.
