Художниця Зіна Ісупова – представниця відомої української артдинастії Ісупових. Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну, застав її в Москві, де вона залишалася працювати після навчання. Зіна декілька років не виїжджала зі столиці держави-агресора, бо наївно вважала своїм обов’язком за допомогою мистецтва протистояти російській пропаганді. Її виставки на заборонені в Росії теми, підіймали незручні для російської публіки питання. Нана Морозова розпитала мисткиню про арт-супротив у Москві, кохання, співпрацю з Uniqlo у Берліні та майбутні плани у повоєнному Києві.
(Зіна біля однієї з робіт, які були показані на виставці у Відні у 2022 році)
Невеличка майстерня Зіни Ісупової у Берліні міститься у цегляному триповерховому будинку на тихій вуличці у районі Моабіт. Ремонту тут не було десятиліттями. Піднімаючись темними сходами бачу навкруги завали будівельного мотлоху, поруч чиїсь акуратно складені картини та старі меблі. І на думку спадає – так це ж нетрі будинків Андріївського узвозу, напівспорожнілих у 90-ті! Там роками тусувалися художники, керамісти, майстри та митці різного штибу, які виставляли свій крам на мальовничих тротуарах культової київської вулиці. Тут теж можна ноги поламати, якщо не дивитися куди ступаєш. Але у майстерні Зіни майже затишно, хоч світла й небагато. Її картини та аплікації на стінах перетворили на артистичний інтер’єр навіть цей скромний простір.
(“Барикади” (2023) – одна з небагатьох картин, що прикрашають стіни її художньої майстерні. Стікери з QR-кодами містять переходи на сайти, де можна перерахувати гроші на ЗСУ)
Московські арт-партизани
17 червня в Берліні відкриється групова виставка A:PRÉS D:ÉSSERT в галереї A:D: Curatorial, де картини Зіни можна буде не тільки побачити, але й взаємодіяти з ними. На полотнах – малі архітектурні форми, як ото паркани будівельних майданчиків на дорогах. На них наклеєні наліпки з QR-кодами, які можна завантажити на телефон та, перейшовши за посиланням, задонатити на потреби ЗСУ, наприклад.
Стікери, які ми бачимо всюди, Зіна використовує не тільки як декоративний засіб. Вони стали її особливим художнім методом. Клаптики паперу, розміщені у публічних місцях, містять приховану інформацію і несуть в собі ідею опору. А народилася вона так.
Тільки-но почалася війна в Україні, разом з кількома російськими художниками Зіна організувала невелику групу, яка намагалася у перші місяці протистояти антивоєнній пропаганді. Вони друкували листівки та стікери, які розклеювали по Москві. QR-коди на стовпах містили перехід на фотографії зруйнованих українських міст та сторінку у вікіпедії про початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Листівки оформлювали за зразком оголошень московських ЖЕКів. Поліцейські, які зривали будь-які опозиційні плакати, не одразу второпали, що перед ними справжня партизанська листівка.
Текст був, зокрема, таким: “Увага! За вами ведеться стеження. Вам забороняється висловлювати свою негативну думку стосовно війни з Україною в особистих розмовах, а також у мережі «Інтернет». Не дозволено називати реальні цифри загиблих та взятих у полон російських військових. За розповсюдження правдивої інформації, що дискредитує російську владу, Вам загрожує штраф у розмірі до 1,5 млн рублів, або позбавлення волі на строк до трьох років, відповідно до нової статті 207.3 КК РФ. Розраховуємо на Ваше розуміння та терпіння!”
(Деякі з листівок, які Зіна розклеювала в Москві після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну)
Між двох світів
Тоді Зіна вірила, що митці, які займаються антивоєнною пропагандою, можуть щось змінити. “Здавалося, ось – почалася війна з Україною, ти в Москві, у центрі всіх подій і можеш говорити з людьми напряму. Це найкраще місце, де ти можеш волати: те, що відбувається зараз – це кошмар!” – згадує дівчина.
Вона опублікувала допис-маніфест у своєму інстаграмі, де висловила свою проукраїнську позицію та закликала інших до активних дій. Також у лютому 2022-го художниця оголосила, що припиняє співпрацю з усіма російськими культурними інституціями. Це остаточно перекреслило кар’єру, яку вона робила у Москві впродовж дев’яти років.
Зіна Ісупова приїхала навчатися у школі фотографії та мультимедіа ім. Родченка за бажанням батьків. Там викладав друг сім’ї Ісупових – знаменитий український фотограф та медіахудожник Сергій Братков. Зіна не сперечалася, бо й сама не хотіла зростати як художник в тіні своїх знаменитих родичів у Києві. В українському мистецькому світі династія Ісупових царює вже мало не півстоліття. Дід Зіни – Володимир Ісупов – відомий художник-монументаліст і графік, бабуся Неллі Ісупова прославлена керамістка. Їхній старший син Сергій став скульптором, а молодший Ілля, батько Зіни, – успішним живописцем.
Але у 2014-му Росія захопила Крим. “Протягом навчання, про війну були всі думки, – згадує Зіна Ісупова. – Втім про війну мені говорити завжди було важко, бо це складна тема. Висвітлюючи її надто легко вдатися до маніпуляції: з одного боку ти говориш про війну, з іншого заробляєш на цьому, продаючи картини. Але як художник я не можу ігнорувати політичну ситуацію”. Її картини і на персональних, і на колективних виставках у Москві розповідали про анексію Криму (Занесені, 2015), про викривлення реальності у російських ЗМІ (Область недостовірного, 2017), про втечу митців від реалій світу (Підпільний опір, 2019).
(Аплікації, створені Зіною Ісуповою за останні роки присвячені війні, ресайклінгу, хаосу та порядку у повсякденному житті)
То що, ядерну бомбу на них скинути?
“Не можу сказати, що я мега-пусі-райот, або щось таке. Але з 2015 до 2022 року ходила на всі протести. Це зараз, коли мені вже 27 років, я розумію – це було тупо, але тоді таке ставлення до себе і ситуації не було очевидним. Вважала, що можу на щось вплинути, розказуючи правду тим, хто надто боїться протестувати, перебуваючи під тиском постійного залякування. Проте потім ти зіштовхуєшся з тим, що мистецтво не вирішує конфлікти.”
Зіна розуміє, наскільки наївною була, коли намагалася залишитися спостерігачем поміж двох супротивних світів. Коли намагалася закликати до активних дій тих, кого називає “людьми з поліцейським у голові”. І хоч би якою не була її ненависть, її не полишає думка про те, як їй – і всім нам – доведеться вибудовувати діалог із сусідом після повернення анексованих територій.
“Так вони перебували під тиском пропаганди, але нам доведеться жити поруч із ними. Ми не можемо ігнорувати той факт, що ця країна існує, – Зіна Ісупова говорить дуже швидко та емоційно. – І мені не подобається ідея жити з думкою про те, що наші сусіди – зомбі. То що, ядерну бомбу на них скинути? Це неможливо! Все одно треба жити й мати союзників серед адекватних людей там. Маємо думати про це вже зараз.”
(Принти Зіни Ісупової для проєкту з Uniqlo у Берліні)
Берлін – місто кохання…
Чому вона не боялася бути затриманою? “Мені було все одно, адже найгірше вже сталося: Київ бомбили, сестри потрапили під окупацію, російський танк впритул розстріляв будинок моєї тітки, звідти чудом напередодні виїхали мої рідні…” Це і стало останньою краплею. В березні 2022-го Зіна виїхала у Берлін до подруги. А незабаром на одному з днів народження у друзів зустріла Фелікса.
Фелікс скульптор. І у них із Зіною було багато спільного ще до того, як вони закохалися одне в одного. Тільки-но почалася війна, у своєму інстаграмі він одразу запросив до себе в студію біженців з України і прийняв шістьох людей. Допомагав нашим художникам, розповідав про них знайомим галеристам, відмовлявся від власних виставок на користь новоприбулих митців.
“Можу порівнювати і скажу, що іноді здається, що Берлін зараз – місто мистецтва, таке, яким колись був Париж у 19 столітті. Так, звісно, є ще Нью-Йорк та інші столиці, але тут добре відчуваєш цей приємний активний вайб, – натхненно описує Зіна можливості для творчості. – Але з іншого боку є і таке відчуття, що місто немов вичавлює тебе звідси. Ось нам скоро доведеться шукати нову майстерню, а це в Берліні стає все важче і дорожче.”
“Так, нам буває не просто, але поки ми хочемо налагодити свою роботу тут і зараз, а потім переїхати в Україну, – Зіна посміхається. – І Фелікс теж хоче поїхати зі мною. Маємо вкладатися більше в Україну! Після перемоги продовжимо робити виставки, міжнародні проєкти, організовувати резиденції для іноземних художників в Києві, щоб залучати інвестиції, допомагати економіці.”
… і можливостей
Хотілося б повернутися не тільки з новим досвідом, але й забезпечивши себе, тому Зіна вкрай серйозно ставиться до своєї художньої кар’єри. Вона вже надавала свої роботи для трьох групових виставок у Берліні. А зараз бере участь у проєкті відомої японської марки одягу Uniqlo “Українські художниці в Берліні”. Крім Зіни Ісупової до участі запросили резидентів Української культурної спільноти (UCC) Анастасію Пасечник, Вікторію Берг та Пташку Сомарі. Ідея в тому, щоб поціновувачі Uniqlo могли вибрати авторські принти українок і надрукувати їх на футболках та сумках-шоперах бренду. Частину грошей Uniqlo перерахує на нове приміщення для UCC, де українські художники зможуть зустрічатися та робити виставки.
Сама Зіна свою галерею зробила з власного інстаграму. Раз на тиждень вона публікує нову роботу і це дозволяє їй не тільки дисциплінувати свою творчість, але й заробляти. 25-50% художниця відправляє на потреби нашої армії.
Зіна Ісупова фонтанує ідеями. Про сьогоднішні берлінські та майбутні київські проєкти. Про побутові речі, що стають мистецтвом, якщо спростити їх до простих геометричних форм та наклеїти на кольоровий папір. Про берлінський пейзаж, який можна перетворити на інтерактивне полотно за допомогою QR-кодів. “Я контактую сама з цими речами, беру частинку моменту і фіксую його, – пояснює художниця. – Це маленькі нотатки про наш час і я думаю, що на це буде цікаво дивитися і пізніше. Власне так я створюю портрет нашого життя”.
Інстаграм Зіни Ісупової тут.
Про проєкт Uniqlo з чотирма українськими художницями тут і тут.
Адреса флагманського магазину Uniqlo, де можна замовити футболки з прінтами Зіни Ісупової, Вікі Берг, Анастасії Пасечник та Пташки Сомарі : Tauentzienstraße 7b, 10789 Berlin.
Про початок проєкту UCC у Берліні тут.
