Ефект річниці – це повторне переживання того, що колись травмувало. Психологиня Світлана Ройз дала практичні поради, як впоратися з “кризою”, яка може статися у дні роковин повномасштабного вторгнення Росії. Адже люди знову і знову, на всіх рівнях, програватимуть в пам’яті те, що відбулося. Тема буде ключовою у всіх медіа та в соцмережах.
Психологиня застерігає, що саме в ці дні може з’явитись бажання щось докорінно змінити – звільнитися з роботи, різко піти на фронт, терміново переїхати, вийти зі стосунків. Але приймати категоричних рішень не варто. Бо під напливом болісних спогадів чи емоцій ми не можемо критично оцінити свої дії.
Симптоми ефекту річниці
Психологиня перерахувала симптоми та відчуття, які можуть загоститися з ефектом річниці:
– Сльози чи постійна готовність розплакатися
– Почуття провини та думки про те, що могли б зробити щось інакше
– Роздуми про те, чи правильний вибір зроблено
– Зміна інтересу до роботи, до того, що було важливим
– Реакції знецінення – себе і своєї ролі
– Апатія, бажання усамітнитися
– Відчуття, наче все відбувається не з тобою, ніби в кіно
– Катастрофізація – впевненість, що в ці дні знову станеться щось жахливе
– Дратівливість, складності з контролем емоцій
– Нав’язливі думки
– Флешбеки
У здоровому варіант, за рік минулі переживання мають зустрітися з теперішнім та інтегруватися в Досвід. Цей процес легко відстежити під час розповіді про події. Коли оповідач дотримується послідовності часів – минуле-теперішнє-майбутє. Він не “зависає” в минулому, а констатує: “Це було. Це сталося. Це відбулося зі мною. Це сталося з нами. Я стільки всього пройшла. Зараз все інакше. Але я впоралась. Я живу далі. З новою силою. З новими задачами. Я будую своє життя. В майбутньому я…”, – написала Світлана Ройз на своїй сторінку у фейсбуці.
Змиритися, оплакати і йти далі
Дуже важливо справді прийняти минуле, оплакати свої надії та плани, які не здійснилися. Змиритися, що так, як було, вже не буде. Треба вкорінитися в теперішньому. Лише після того, як все прожито, відгорьовано, а відчуття “сьогодні” віднайдено, можна побачити нову картину свого майбутнього життя.
Світлана Ройз зазначає, що люди поруч із нами та в соцмережах будуть пригадувати, що відбувалось в цей день, і наша пам’ять повертатиме нас до “початку”. З кожним новим прочитаним дописом про “24 лютого” ми можемо провалюватися у власні спогади та емоції, пережиті страхи. Психологиня просить бути уважними до себе. “Вихід” із таких болісних “пригадувань” краще робити через усвідомлення того, що є нині в нашій реальності: “Зараз 2023 рік. Це вже інша дата. Минув рік. У мене нові задачі та виклики”.
Мистецтво переключати увагу
Корисно переключити увагу на тіло, якісь приємні заняття, можливо, творчість. Ще помічними можуть стати питання, які витягнуть вас з минулого в сьогодні. Спробуйте проговорити їх із собою чи навіть відповісти на них у записнику:
– Хто нині в колі моєї підтримки?
– Яка моя особиста сила допомогла найбільше цього року?
– Що стало моїм неочікуваним надбанням?
– З чим я впоралася цього року?
– На які свої цінності спиралася?
– До кого я відчуваю вдячність?
Як у грі в класики треба “кидати камінці” у майбутнє. Подумати, що ви можете запланувати на найближчі дні. Можливо, відвідати друзів чи піти у музей, запросити сусідів на чай в парку чи купити сіль і прийняти ванну. Людині дуже потрібна радість, тож не картайте себе, якщо у ці дні ви гарно проведете час і повеселитеся з друзями. Нам важливо піклуватися один про одного та вивільняти емоції.
Психологиня поділилася своєю рятівною фразою: “Я обираю Життя!”. Вона проговорює її в критичні моменти і рекомендує поміркувати, що для вас є життєвістю – смак, аромат, звук, доторки.
Не дитячі випробування
Як спеціаліст з дитячої психології Світлана Ройз звертає увагу, що надважливо піклуватися про свій емоційний стан батькам, чи людям, які доглядають дітей. “Маленька дитина може не знати дат, але вона чутлива до вашого стану. Діти можуть самі намагатися пригадувати, що відбувалось в цей день, відновлювати послідовність подій та реакцій. Вас можуть здивувати акценти, які закарбувалися у пам’яті дітей”, – пише психологиня.
Вона вважає, що не варто провокувати розмову, особливо, коли ми самі не в ресурсі. Але якщо дитина взялася ділитися спогадами, то важливо слухати, щоб зрозуміти, яку суб’єктивну історію вона запам’ятала.
Можна доповнювати своїми спогадами, але без емоцій, лише перелічувати події. Не оцінювати, не знецінювати почуття дитини. Можна пропонувати варіанти: “А пам’ятаєш, як ти зробив/ла, запропонував/ла, допоміг/ла”. Тоді акцент буде на діях дитини. І це важливо, бо травматичний досвід – це “про застигання” та безпомічність.
Дуже важливо зафіксувати відчуття теперішнього моменту, що зараз 2023 рік. Завершити розмову теж краще дією і мрією. Наприклад, поговорити про те, що зробимо одразу, як почуємо слово “Перемога”. І перейти до іншої теми питанням: “Що будемо робити далі, помалюємо?” Бо далі – життя!
