Стрічка Шона Пенна та Аарона Кауфмана “Суперсила” стала центральною подією Берлінале. Саме цей фільм анонсували у медіа, щоб підкреслити офіційну солідарність фестивалю з Україною.
Стрічка була задумана задовго до повномасштабного вторгнення Росії: “Я не думаю, що хтось із нас справді розумів, що таке Україна”, – зізнався співрежисер Аарон Кауфман після прем’єри в Берліні. Група вирушила до Києва, коли у міжнародних медіа уже писали про загрозу війни, проте мало хто сприймав ці застереження буквально. Авторам затвердили дату інтерв’ю з президентом – 24 лютого.
І хоча напередодні всі запевняли, що ситуація під контролем, вранці російські ракети вдарили по столиці. На порожніх вулицях біля Адміністрації Президента України стає зрозуміло, що зустріч не відбудеться. Аеропорти закриті. Шон в офіційному костюмі повертається в готель. Вирішує чекати таки на розмову з Зеленським.
Фільм орієнтований на західну аудиторію, тому автори перелічують головні події з історії України. Розпочали з розвалу Союзу, коли Україна добровільно здала ядерну зброю в обмін на гарантії безпеки. Нагадаю, що за Будапештським меморандумом гарантами цілісності України виступили саме Росія, США та Велика Британія. Тож із самого початку фільму підкреслюють, що дев’ять років тому Росія порушила свою обіцянку, анексувавши Крим, і зараз їй теж не варто вірити. Президент Путін з екрану запевняє, що його країні загрожує небезпека, а по відео російська техніка прямує до українських кордонів.
Примітно, що центральною фігурою на архівних відео 90-х є президент Єльцин в компанії Клінтона та Буша, а не Кучма чи Кравчук. Українських очільників держави коротко покажуть згодом – Януковича, відомими кадрами зі зламаним олівцем та войовничим вінком біля могили невідомого солдата. Про Порошенка стисло скажуть, що не провів реформ, а тому й програв Зеленському, який для людей уже поборов олігархів. Щоправда, на екранах телевізорів, у серіалі. Найбільше архівного Володимира Зеленського. І на цьому відео багато дуркування на сцені, танців, гра на роялі, начебто зі спущеними штанами, кадри зі “Слуги народу”. Кидається в очі, як він змінився за ці роки, і це не про старішання
.
Хоч фільм анонсують як портрет президента України, схоже, що серед спікерів немає жодного виборця Зеленського. Окрім, мабуть, Андрія Єрмака. Шон Пенн в кадрі багато розмовляє з громадськими діячами, учасниками Майдану, журналістами, міністром закордонних справ та мером Києва. Він відвідує військовий ліцей ім. Івана Богуна, мітинги та заходи з вшанування героїв Небесної сотні. Більшість спікерів один за одним зізнаються, що не голосували за діючого президента, хоч зараз ставляться з повагою.
“Потім будемо розбиратися, хто і що. Головне зараз – перемога”, – досить кволо, з легким роздратуванням відповідає на питання щодо керівництва держави військовий у бліндажі. Цей епізод, знятий на околицях Лисичанська, як на мене, найбільш суперечливий у фільмі. Він виглядає мов забаганка побачити чи показати реальну війну. Бо тремтяча камера фіксує лише зміни супроводу, надягання бронежилетів та касок і спантеличену реакцію військових. Розмова в окопі за 130 метрів від російських позицій досить натягнута. Здається, що Шон Пенн врешті теж зрозумів безглуздість затії. Солдати напружені через додаткові ризики від візиту, їх не радує шанс потрапити в голлівудське кіно.
Безумовно, саме американський актор є ключовою постаттю у фільмі. Він постійно в кадрі. Багато курить та відкрито п’є алкоголь. Відчутні його співпереживання, хвилювання, страх та відвага, гордість і неймовірне бажання допомогти, запал і навіть драйв. Помітно, що ведучий хоче розібратися в причинно-наслідкових зв’язках цієї війни. Окрім ретельних інтерв’ю про внутрішні історичні події з українськими журналістами, він збирає на застілля представників іноземних ЗМІ, які працюють у Києві, знають ситуацію на фронті з 2014 року. У США записує експертів з україно-російських стосунків. Окремо показана пропаганда в медіа, яку розгорнули російські канали. Фейкові повідомлення про розстріляні українцями садочки та мирних мешканців перекривають титром “лайно”. Кілька разів від різних спікерів і різними словами звучить думка, що немає іншої причини цієї війни – окрім ненависті і бажання підкорювати.
Загалом у фільмі всього три інтерв’ю з Зеленським. Жодне з них складно назвати якимось сенсаційним чи глибинним. Перший раз актори зустрічаються десь одразу після повномасштабного вторгнення в бункерній кімнаті Адмністрації Президента. Зеленський виглядає дуже втомленим і спустошеним. Розмова коротка. Схоже він на неї пішов, щоб показати, що перебуває у Києві і нікуди не збирається. Далі відеодзвінок зі словами підтримки. Фінальне інтерв’ю записують вже влітку, у квітучому дворі Банкової. Саме там, буденним тоном, наче в розмові зі старим другом, Володимир Зеленський констатує, що рішення країн Заходу мають бути рішучіші, бо війна з кожним днем стає дорожчою і йдеться не про гроші, а про ціну у людських життях.
“Третя світова вже почалася”, – констатує Голова Нацбанку Андрій Пишний. Тож немає сенсу далі перестраховуватися і сподіватися на мирне врегулювання. На словах Зеленського американському президентові, що він потребує не евакуації, а амуніції, зал аплодує.
Впродовж зйомок глядач разом із голлівудською зіркою переймається симпатією до кожного героя стрічки. Ліричним відступом стають відвідини концерту гурту Dakh Daughters у Києві ще до повномасштабної війни. Від музиканток відомо, що актор приїхав несподівано на саунд-чек, потім залишився на виступ, а через пару місяців запросив їх заспівати на благодійному вечорі в Лос-Анджелесі. Саме на цьому заході було зібрано $1 млн пожертв на допомогу Україні. У фільмі про це скромно не згадують. Проте показують, що після повернення у березні 2022 року до США, Шон Пенн розгорнув масштабну кампанію підтримки українського народу. Він ходив на телевізійні шоу, роздавав інтерв’ю, зустрічався з конгресменами і всюди говорив про нагальну та конкретну підтримку Києва. Після показу фільму Шон Пенн присоромить США за те, що зброя Україні поставляється надто повільно.
“Суперсила” – це своєрідна листівка з зображеннями міських видів Києва, Львова та Маріуполя з написом: “Все дуже класно! Потрібна допомога!” і автографом голлівудського актора. Харизма та слава Шона Пенна не лише з легкістю проклала дорогу фільму на фестиваль, але схоже, що здатна переконати тих, хто досі не визначився з позицією і вірить, що “не все так однозначно”. Актор не залишає варіантів і гучно заявляє на найбільший зал Берлінале: If Russia wins, we are fucked, тобто, “Якщо Росія переможе, нам пиз*ець”.
