Наодинці з чужою країною. На валізах. Без плану… Нана Морозова вибрала з власного досвіду 12 лайфхаків, які допоможуть вчиняти зважено в умовах стресу і тотальної непевності.
Порожнеча та отупіння. Щез одвічний оптимізм. Загула самовпевненість. Нарешті ті, кого вона дратувала, праві, хай їм грець, – я всі шляхи погубила. Підмітила, що проговорюю в голові мало не кожну дію: повертаю праворуч, не йду на червоний, переступаю калюжу… Дивно і соромно. Щось схоже відчувала п’ять років тому на перших заняттях з французької – весь життєвий досвід котові під хвіст.
Закон – не думати про минуле, ким, якою і як я була. Про сніданки під тюльпановим деревом… ось знову. Не думати. Говорити, розповідати – так, ятрити рани – ні. Не знаю, чому це працює саме так, але працює і дяка.
Наново все с початку. Цікаво, яким чином? Бо ж не можу контролювати навіть тіло. Зненацька мене починає тіпати, аж поки не підпустить хвилин за 15. Зрозуміло, що намагання вибудувати нове життя у такому стані – безглуздя, нісенітниця, дурощі та бздура. До речі, читати словник – непогане заспокійливе.
І ось, другий лайфхак. Антидепресанти. Не всі в них вірять, багато хто боїться, я теж не вважала за рішення. Одначе двомісячний курс допоміг. Чорної діри, що поглинала почуття, не позбавив, але й дрижаки мене більше не хапали. Я знов логічно мислила та вчиняла зважено. Втім забудькуватість все ще принижувала.
Допоміг нотатник. Одна сторінка – один день. Якщо з головою і з нервами біда, записуйте мало не кожний крок. Підйом о восьмій. Нагодувати кота. Почистити зуби. Якщо почнете чистити кота, перечитайте папірець.
Далекосяжні проєкти – зась. Горизонт планування у вигнанців доба-дві. Єдине, що зробила ще на початку – перелік головних кроків та справ орієнтовно на два місяці, але намагалась розв’язувати проблеми лише в міру того, як вони надходять. Багатозадачність – привілей життя в знайомому оточенні.
Одного разу не написала список. Бо півночі й цілий день у новинах, месенджерах та шмарклях. Довелось встановити обмеження: приблизно 30 хвилин інформаційного блоку в день. Зривалась. І треба висипатись хоч би там що. Знаю, утопічно. Але коли виходило, просувалась хутчіше.
За кордоном – ані кроку без офіційних листів та довідок. Загублений папірець означає стрибок, а інколи й сто назад. Тому варто збирати в теці документи, листи та конверти зі штемпелями з датою отримання.
Втім, хоч як організуй себе, розтягнута зв’язка або відсутність інтернету зводять все нанівець. Дивитись під ноги, а не в телефон, особливо на сходах, мати зв’язок, інтернет та готівку в гаманці – нові правила безпеки. Як і не чаркувати далі ніж 15 метрів від власного ліжка. Бо вбити в GoogleMaps вулицю Десауерштрассе замість Десауер штрассе – ще те глупство. Вони ж на різних кінцях Берліну, трясця!
Післямова. Байдужість до невдач – не лайфхак. Це якість, яку було б добре мати кожному, хто стикається з бюрократією та затягнутими процесами на кшталт пошуку житла в Берліні. Впораємось.
