Організація “Віче”: “Як писали на Майдані, свобода – це наша релігія”

Громадська організація “Віче зовсім молода, але надзвичайно активна. Українці Берліна зібралися разом напередодні повномасштабного вторгнення росії в Україну, і з того часу провели понад 50 акцій. Зараз “Віче” перетворюється на цілий хаб. Його учасники задіяні у волонтерстві, організовують культурні акції, але найактивніші вони все ж в проведенні демонстрацій.

Під час відомого кінофестивалю “Берлінале” активісти одягали на голови каструлі: демонстрували, що 5 тисяч шоломів для України від Німеччини – неефективна допомога. Символічно викинули біля Бранденбурзьких воріт 67 бюстів леніна в чорних пакетах – їхнє місце на смітнику історії.

Український дух свободи та демократії – і у назві організації. Віче – це зібрання вільних людей, на якому обговорюють та вирішують важливі суспільні питання. “Амаль Берлін” поговорив із однією із засновниць “Віче”, культурною менеджеркою Євою Якубовською.

– Розкажи, будь ласка, як все починалося.

– Наприкінці січня Антон Дорох, Влада Воробйова, Павло Мельник, Катя Дердюк, Маша Борисенко, Яків Малеріус, Макс Гирич і я обʼєднались на протест. Уже тоді було зрозуміло, що війна цілком реальна. Всі ті, хто прийшов підтримати, потім стали серцевиною “Віче”.

В ніч проти 24 лютого більшість із нас майже не спали. Уже після півночі активіст “Віче” Яків Малеріус зареєстрував у поліції проведення демонстрації наступного дня. Вона тривала протягом 11 годин. Так все і почалося.

– Як часто ви проводили акції опісля, і наскільки вони були масштабними?

– В перші вихідні після повномасштабного вторгнення на демонстрації було настільки багато людей, що поліцейські не дозволили нам покинути заявлене місце і пройтися маршем Берліном. Вони не були готові гарантувати безпеку, раптом щось станеться.

В перші тижні ми проводили демонстрації щодня. Згодом – тричі на тиждень. Нещодавно ми почали наш другий сезон, як жартома називаємо. Був один тиждень видихнути, коли не було жодної акції. Зараз намагаємося проводити раз на два тижні, щоб збирати більше людей та охоплювати найважливіші теми.

У перші кілька тижнів, думаю, тисячі закордонних українців залишили свої посади та заняття хоча б тимчасово, або і звільнилися повністю. Я от звільнилася. До 24.02 у кожного з нас було своє життя. А опісля ми відсунули його на дуже далекий план. Мета натомість стала одна для всіх – перемогти у війні.

– Скільки зараз людей у “Віче”?

– Маємо пʼятьох засновників і серцевину організації – 18 учасників основної ради. Ми вибудували демократичну горизонтальну структуру – всі рівні. Бо ж недарма називаємося гарним українським словом! І, як писали на Майдані, свобода – це наша релігія. Все вирішується голосуванням.

– Як саме ви придумуєте акції?

– Коли хтось має ідею нової активності, виголошує її, а інші обговорюють та голосують. Насправді кожен протест – це дуже велика залученість команди. Якщо ми хочемо отримати резонанс, треба потурбуватися і про рекламу, і про техніку, запросити ведучих та експертів.

Насправді мета кожної акції – не зібрати якомога більше учасників, а отримати більший резонанс. Тому перформативні акції цікавіші і для ЗМІ, і для привернення уваги загалом. Ці перформанси мають бути простими і легкопояснюваними. Краще коротшими, ніж довшими. На актуальну тему.
Важливе також місце і час. Тому що в Берліні всі акції треба реєструвати в поліції заздалегідь, бо хороша локація вже може бути зайнята.

Липень був місяцем Прайду. Для нас тема ЛГБТ+ важлива, тому що мова про рівні можливості і права для всіх. Бути зараз за Україну – це бути і за демократичні цінності. Це також про право на життя та загалом – право на існування. Це означає вимагати, щоб Україну розглядали як самостійного суб’єкта геополітики, який сам вирішує, як діяти. А не щоб привілейовані країни розказували, як Україні слід вчинити, щоб у них самих менше проблем було.

“Віче” організувало цього року першу українську колону на Прайді. А ми ж розуміємо, що Прайд – це надзвичайно велика, інтернаціональна тусовка. Хороша нагода розповісти, що та як. І от протягом усього місяця ми провели цілу низку акцій, дискусій, вечірок і схожого. Великий транспарант про підтримку ембарго і поставки зброї побачили тисячі людей – це ж чудовий результат!

– Маєш улюблену акцію серед тих, які провели?

– Так. Коли ми лягали на землю навпроти Бундестагу, щоб символічно вшанувати пам’ять загиблих у війні. Водночас ми тоді вимагали запровадити ембарго на російські газ, вугілля та нафту. І друга улюблена – це мітинг на підтримку полонених захисників заводу “Азовсталь” у Маріуполі. Ця акція відбулася в багатьох країнах світу — Ірландії, Польщі, Франції, Туреччині, Швейцарії, Швеції та ін. Ми всі зібралися саме для захисників “Азовсталі”, і це єднання дуже відчувалося.

Результативною була акція присвячена відстороненню російської пропагандистки Марини Овсянникової з німецької медіагрупи Welt. Першого разу до нас вийшов редактор, який її найняв. Сказав, що вона змінилася, і в нього є Боже відчуття, що все буде добре. Ми відповіли йому, що не може писати про Україну людина, яка 8 років працювала на російську пропаганду. Колишньої пропаганди не існує! Наймайте українських журналістів! Багато чудових професіоналів переїхали в Берлін і справді потребують фінансової підтримки і допомоги. При цьому у Welt зробили інтерв’ю і з нами, і з Овсянніковою. З нею оприлюднили, з нами – ні. Тож ми продовжили виходити на демо. А їй не продовжили 3-місячний контракт, коли він закінчився. В результаті Овсяннікова повернулася в Росію. Отаке Боже відчуття…

– Хто і в який спосіб фінансує ваші акції?

– Так, розкажу про фінансування, якого немає, а дуже треба. Це тільки зовні виглядає, що от зібралися-походили – які там витрати? Насправді треба орендувати колонки, екрани, мікрофони, велику машину, яка знаходиться попереду колони, надрукувати плакати. Купити кров. Тому що на акціях використовують не просто червону фарбу, розведену водою – вона стікає. А штучна кров навіть на дотик, як справжня. Купуємо її в магазині товарів для Хеловіну. На це все намагаємося збирати гроші на своїх акціях, а в майбутньому плануємо подаватися на гранти.

– Чи доводилося учасникам “Віче” зіткнутися з дискримінацією з боку російської діаспори? Чи проявляли себе російські спецслужби?

– Ще з початку нашої роботи в березні якісь невідомі люди з барсетками приходили на акції і відверто фотографували наші обличчя. В квартиру логіста “Віче” залізли зловмисники, поперекидали речі, а у ванній розсипали білий порошок. На нашу думку, поліція не достатньо скрупульозно опрацювала цей випадок. Досі невідомо, що саме за порошок то був. А тоді стався випадок зі мною. Я поверталася пізно вночі додому. І коли зачинила двері, в них подзвонили. Але не знизу, а уже безпосередньо біля квартири. У вічко не було нічого видно, думаю, його затулили рукою. А біля під’їзду стояла чорна “Ауді”, і в неї сідав чоловік, який щойно вийшов з під’їзду. Плюс, звісно, часто отримуємо зневажливі висловлювання усно – і від росіян, і від німців.

– Учасники ваших демо досить молоді. Як ви у “Віче” це собі пояснюєте?

– Спочатку приходили українці будь-якого віку. Але з часом німецькі старожили переключилися на гуманітарну допомогу, допомогу втікачам від війни – це ж теж велика і потрібна тема. У когось є сім’ї, вони не мають нагоди ходити на кожну демонстрацію. Тому наша цільова аудиторія – це молодь. Ті, хто виріс на Революції Гідності, отримав хорошу освіту, зайняв вищі посади у гуманітарних інституціях та своїх галузях. Вони вірять у себе і знають, що можуть змінити життя.

(фото – Катерина Тарабукіна і Єва Якубовська, відео – Vitsche)