Українка Анна Момот приїхала в Німеччину ще до початку повномасштабної війни в Україні. І хоча цей вибір був свідомим, починала вона теж з самого початку: мовні курси “німецька з нуля”, нова робота, пошук нових друзів. Зараз вона має свій власний б’юті-салон у Франкфурті та стверджує: займатися підприємницькою діяльністю в Німеччині не так складно і страшно, як про це прийнято думати. Своєю історією Анна поділилася із редакторкою “Амаль, Франкфурт” Тамріко Шолі.
– Як Німеччина сталася в твоєму житті?
Я ніколи не розглядала переїзд в Німеччину. Я народилася в Борисполі і виросла там, а потім переїхала до Києва, де закінчила університет та знайшла роботу бухгалтером у страховій компанії. Справи йшли добре. У мене були друзі, житло, можливість подорожувати. Втім, у 29 році зі мною сталася особиста внутрішня криза. Я почала ставити собі запитання, а що далі? Стосунків в мене на той момент не було, і я відшукувала нові опори для майбутнього. Крім того, це був 2014 рік. В Україні почалася війна на сході, долар різко зріс. Я вирішила, що на свій 30-й день народження не хочу влаштовувати ніяких вечірок, натомість витратити ці гроші на якусь поїздку. І обрала Шрі-Ланку, де ще не була раніше. Ніхто з друзів не мав змоги поїхати зі мною, тож я полетіла сама. Запланувала собі лежати на березі океану та медитувати на самоті. Втім, майже одразу познайомилася з двома дівчатами та об’їздила весь острів. Вже наприкінці моєї відпустки я зустріла хлопця з Німеччини…
– Тобто до Німеччини ти переїхала через кохання?
Так, але не одразу. На вечірці ми мали досить приємне спілкування, тож обмінялися контактами. Але серйозно до нього я почала ставитися, коли через декілька тижнів він приїхав відвідати мене в Києві. Я, чесно, була вражена, адже, по-перше, існує міф, що німці дуже скупі та консервативні, а також повільні щодо розвитку стосунків. По-друге, на той момент у нас ще тривала революція в країні і Ангела Меркель опублікувала рекомендацію для громадян Німеччини не відвідувати Україну. Однак попри це він приїхав. Саме так почалися наші серйозні стосунки, щоправда, на відстані і тривали вони чотири роки. Це вже було дуже по-німецьки!
– Але ж ти приїжджала до нього у Німеччину в цей період?
Так. Взагалі, ми бачилися доволі часто: якщо не в Німеччині, то в якійсь третій країні. Виявилося, що він живе у Франкфурті. На той момент я майже нічого не знала про це місто. Зі свого боку я теж ніяк не квапила події, адже в Києві мене все влаштовувало, а Франкфурт після української столиці взагалі не вразив якось особливо. Однак мій хлопець намагався кожного разу показати мені найцікавіше та найкраще. Врешті, ми вирішили, що я спробую пожити тут з ним. Тому на початку я зробила собі кількамісячну візу для вивчення німецької в мовній школі. Тож з одного боку ми перевіряли один одного в побуті, а з іншого – я придивлялася до німецької. Вона мені, на відміну від мого хлопця, не зайшла (*посміхається). Однак наші відносини складалися добре, тож я наважилася на переїзд.
– Чи не виникало в тебе відчуття, що якщо не заходить мова, то й адаптуватися тут буде складно?
Мабуть, мені дуже пощастило з хлопцем, тому що я не відчула на собі, що Німеччина якась особливо важка країна. Будь-які складнощі, у тому числі бюрократичні, він завжди намагався владнати і пояснити мені, чому це функціонує саме так. Це дуже допомогло мені на самому початку, і я це зараз розумію та ціную. Звичайно, у мене виникали певні періоди, коли я порівнювала з Україною, накшалт “оце в Україні точно буде швидше, а це смачніше”, втім все це, поступово проходить і перестає бути головним аргументом у прийнятті рішення лишатися в Німеччині або ні.
– Як прийшла ідея відкрити свій салон краси у Франкфурті?
Так сталося, що ще в Україні я почала нарощувати вії. Країну тоді охопила економічна криза, тож я шукала різні варіанти підробітку. Неочікувано мені це сподобалося набагато більше, ніж я думала. Я в буквальному сенсі кайфувала від самого процесу та від результату. Коли переїхала в Німеччину, точно знала, що не займатимусь бухгалтерією. Мені було 34 роки і хотілося заробляти гроші тим, що мені дійсно подобається, не зважаючи на думки інших. До того ж, в Німеччині у б’юті-сфері, принаймні на той момент, була не така сильна конкуренція, і я була певна, що зможу себе тут в цьому проявити. Крім того, я не володіла німецькою мовою, але дуже хотіла працювати. Для нарощування вій достатньо знань англійської мови. Спочатку я рік працювала у наймі, в салоні, аби зрозуміти, як тут у Німеччині взагалі все влаштовано. Після цього я вирішила відкрити свій приватний кабінет. Коханий підтримав мене, перш за все, морально. Також він допоміг оформити необхідні документи для ведення власного бізнесу.
– Чи не було тобі страшно починати приватну справу в Німеччині? Панує думка, що працювати на себе в Німеччині дуже важко: це складна бюрократія і дуже великі податки, тобто людина буде фінансово не забезпеченою.
Ні, мене це взагалі не лякало. Тому що я про це не знала (*посміхається). Мабуть, тоді все ж таки було менше інформації, яка циркулювала всередині соцмереж, особливо серед україномовних людей. І дезінформації також.
– Тут, мабуть, можна сказати, що менше знаєш – менше сумнівів.
Однозначно. Я зробила це, бо не знала, що це може бути складно. Або принаймні не чула про це з кожного куточка. Зараз я розумію, що в Німеччині не дуже люблять відкривати власний бізнес не тому, що це бюрократія або високі податки – адже з гарним податковим консультантом завжди можна організувати все максимально вигідно. Мені здається, що головна проблема для багатьох європейців полягає в тому, що, маючи власний бізнес, ти мусиш постійно бути дуже креативним, постійно вигадувати щось нове, аби притягувати клієнтів і розвиватися з року в рік попри інфляцію тощо. Українці в цьому плані дуже підходять до підприємницької діяльності, адже ми не просто можемо креативити – ми це ще й дуже любимо. Можливо, саме тому багатьом німцям складно зрозуміти, чому деякі люди так прагнуть працювати самі на себе, а не бути найманими працівниками, де є стабільна заробітна плата і від тебе майже нічого не залежить. Зараз, з власного досвіду, я можу точно сказати, що мати власний бізнес в Німеччині – це не так складно і не так страшно, навіть якщо ви не володієте німецькою мовою (якщо в цьому немає обов’язкової потреби). Єдиний мінус який я зустріла – це відношення деяких людей до приватних підприємців. Наприклад, коли ми з чоловіком вирішили змінити житло і винайняти більшу квартиру більш сучасну, на переглядах деяких власників бентежило, що лише мій чоловік найманий працівник, а я – приватна підприємиця. Адже з їхньої точки зору, свій бізнес сьогодні є, а завтра його може не бути. Але тут ми знову повертаємося до питання креативу: наші люди викрутяться майже в будь-якій ситуації і не дадуть свому бізнесу загнутися. Можливо, європейці вважають свою справу настільки нестабільним варіантом саме через те, що не звикли креативити і у будь-якому разі, як то кажуть, випливати попри труднощі.
– Як сталося, що приватний кабінет з б’юті-послугами перетворився на салон з декількома працівниками?
Коли я наважилася працювати на себе, почалися локдауни. З одного боку, це мало би мене пригальмувати, натомість я витратила цей час на те, щоб дізнатися все про цей бізнес: не тільки в Німеччині, а взагалі як функціонує beauty-сфера у світі, як працювати з клієнтами, як їх знаходити, як масштабуватися тощо. Я відвідала декілька курсів та тренінгів, брала консультації експертів. Також в цей період я опанувала Instagram, з яким до цього ніколи не працювала, адже саме через соцмережі я планувала поширювати інформацію про свої послуги та знаходити клієнтів. Я була дуже вмотивована. На той момент у мене не було мети робити саме український б’юті-салон, тобто з акцентом на українське. В першу чергу я хотіла надавати якісні послуги, адже я бачила, що в Німеччині ця сфера ще не надто розвинена.
– Розкажи, будь ласка, як ти найшла приміщення для свого кабінету?
Насправді, все сталося випадково, але я ухватилася за цю випадковість. Це були ще ковідні часи, які, в принципі, добігали до кінця. Втім, деякі бізнеси у Франкфурті, на жаль, на той момент вже закрилися і можна було побачити багато оголошень, що певні приміщення надаються в оренду. Одного дня я йшла додому і побачила, що буквально неподалік від нашого будинку здається невеличке приміщення. Я зазирнула у віконечко, придивилася, як там воно всередині, і почала собі мріяти, що там міг би бути мій кабінет. На той момент я ще не збиралася набирати персонал, планувала працювати лише сама і лише по нарощуванню вій. Я розповіла про це приміщення своєму вже чоловікові і неочікувано для мене він поставився до цього навіть ще з більшим ентузіазмом, аніж я. Він запропонував мені зателефонувати власникам і розпитати умови. На той момент конкуренція була невелика, тому що не так багато людей наважувалося в такі ще ковідні часи відкривати свій бізнеси. Вартість оренди через це теж була досить пристойна, зараз ціни вищі. Плюс особистий фактор: ми сподобалися власнику. Все співпало, однак якщо б я одразу відігнала від себе цю думку про приміщення, подумала би, що ціна буде зависока або конкуренція, і просто страждала би, що десь є приміщення, яке я не можу взяти для себе, то цього всього просто не сталося би. Я надзвичайно щаслива, що дозволила собі спробувати. Звичайно, деякі європейці були скептичні: брати в оренду приміщення в такі часи – ризик. Але мене це взагалі не лякало. Чомусь всередині я була абсолютно певна, що beauty-послуги завжди будуть потрібні людям. Отже, в березні 2021 року, після того як ми зробили невеличкий ремонт, я відкрилася і почала працювати в цьому кабінеті.
– Як з’явилися інші працівники?
Майже одразу я зрозуміла, що місця вистачає для того, щоб поставити ще манікюрний стіл та педикюрне крісло. Навіть не для додаткового прибутку, а більше для комфорту клієнтки, аби вона прийшла і не тільки зробила нарощування вій, а ще й манікюр-педикюр та не бігала по різних салонах у місті. Так з’явилася ще одна дівчина в моєму салоні, з якою ми працювали вдвох до кінця 2021 року. Місця вистачало ще для декількох працівників, але для обладнання салону було ще потрібно заробити гроші. Я не відчувала гонитви за тим, аби зробити все одразу і якнайшвидше. Зараз я розумію, що це була правильна стратегія в моєму випадку.
Вже коли почалася повномасштабна війна в Україні, мені стали писати з питань співпраці різні дівчата, які опинилися у Франкфурті. Мені дуже захотілося допомогти їм. Я хотіла дати їм надію, що не все ще втрачено і що можна знайти себе навіть у новому місті і навіть займатися тим, що ти вмієш та любиш. На той момент у мене вже була можливість докупити техніку і меблі. Так до нас приєдналися ще дві дівчини. А в минулому році я додала також апаратні процедури: поставила лазер та ендосферу (спеціальний апарат для проведення процедури з моделювання тіла, корекції овалу обличчя, підтяжки шкіри та зміцнення судин). В Німеччині таку апаратуру можна придбати у лізинг. Таким чином зараз в салоні працюють п’ятеро дівчат з України і я.
– А як ти знаходиш клієнток? Який спосіб, на твою думку, є найкращим?
В Німеччині дуже добре працює пошук у гуглі. Зрозумівши це, я одразу попросила своїх клієнток поставити мені відгуки саме там, аби інші могли побачити, що мій салон існує і що ми надаємо якісні послуги. Я також майже одразу зробила відмітку на google maps.
– До речі, а як з’явилася назва салону?
Це скорочення від мого прізвища. Я просто прибрала одну літеру, тому що “Момот” для мене звучало якось трошечки грубовато. Натомість “Момо” звучить весело, а ще дуже легко запам’ятати, що для бізнесу вкрай важливо.
– Що далі? Поділися своїми бізнес-планами на майбутнє.
Популяризувати свої послуги та якість у б’юті сфері загалом. У майбутньому, можливо, масштабуватися та відкрити ще один салон.
– З технічної точки зору: як іноземці в Німеччині можуть відкрити свій бізнес?
Насправді, все дуже просто, якщо у вас вже є дозвіл на роботу. Після цього потрібно зареєструвати своє Gewerbe, сплатити обов’язковий внесок і, отримавши свідоцтво, одразу ж працювати. Також варто знайти гарного прдаткового консультанта, який допоможе заповнити всі необхідні анкети для Finanzamt. В принципі, це можна зробити і самостійно, але особисто я раджу звернутися до експерта. Я би також радила починати з маленького бізнесу, аби зрозуміти чи дійсно ви будете цим займатися, чи дійсно воно запрацює, і вже після цього, крок за кроком, масштабуватися.
– Що, на твою думку, є найскладнішим у бізнесі в Німеччині?
Повторюся, що для мене це не бюрократія і не податки, і навіть не німецький менталітет. Для мене це – правильна організація роботи із співробітниками. Це є головним челенджем для багатьох керівників і не тільки в Німеччині. Тобто зробити так, щоб всім співробітникам було комфортно, адже основою будь-якого успішного бізнесу завжди є гарна команда.
– Чого тебе навчила Німеччина за ці роки?
Організованості. Багато людей вважають, що це недолік, але мені насправді дуже подобається ця німецька виваженість та відсутність поспіху. Я гадаю, що багатьом людям її не вистачає, і якщо влитися в цей контекст, а не пручатися йому, то можна побачити, наскільки гарно все працює.
– Чи ти відчуваєш себе вже гарно інтегрованою в життя у Німеччині?
Цікаве питання. Я не замислювалася над цим, але мабуть так, тому що я відчуваю себе тут вдома. Навіть коли буваю за межами Німеччини, я завжди кажу, що вже хочу додому, маючи на увазі саме Франкфурт.
– Щоб ти могла порадити українцям які нещодавно приїхали в Німеччину?
По-перше, не боятися і не слухати так багато різних людей навкруги, бо вони можуть багато чого понарозказувати і навіяти вам певні власні страхи. Сфокусуйтеся на реалізації своїх планів, а не на тому, що про це кажуть інші люди. А ще дуже хочу порадити не порівнювати: Німеччина – це одна країна, а Україна – це інша, і вони просто різні. Нам варто співпрацювати, а не дивитися, у когось що гірше або краще. Співпраця і взаєморозуміння – це один з найважливіших ключей до реалізації поставленої мети.
*
Всі фото – особистий архів героїні.
*
Історію українки, яка знайшла роботу мрії в одному з найгарніших готелів Білефільду, читайте тут.
