Кілька німецьких шкіл у Грюневальді щороку влаштовують ходу зі свічками проти расизму, нетерпимості та ксенофобії. Напередодні роковин Кришталевої ночі, 8 листопада, вшанування пам’яті жертв Голокосту відбудеться на меморіалі Gleis 17 (“Платформа 17”), що біля станції метро Грюневальд. Вперше промови читатимуть і двоє учнів з України.
Пам’ять та солідарність із жертвами
Юрій та Софія навчаються у 10 класі гімназії Вальтера Ратенау. Свої промови готували два місця, консультувалися з викладачами гімназії, редагували, переписували, відшліфовували вимову. Читатимуть німецькою.
“Заходи на меморіалі проводять щороку, – говорить Вікторія середа, мати Юрія, координаторка програм у Науковому колегіумі Берліна (Wissenschaftskolleg zu Berlin). – Але тепер до цієї події долучилися й наші діти. І це дуже важливо, адже нарешті у Грюневальді звучатимуть і наші голоси. Україна пережила Голодомор, Бабин Яр, знищення українців у концтаборах. Ми розуміємо цей біль”.
Ось про що зокрема написав Юрій Середа у своїй промові:
“Перед Другою світовою війною на Заході України проживали майже мільйон євреїв. Наша квартира у Львові розташована в колишньому єврейському кварталі Підзамче. Від своєї родини я знаю, що колишній сусід, пан Гіммель, був шановним євреєм, який підтримував дитячий будинок, і що синагогу перед нашим будинком підірвали. Але за радянських часів про це не говорили – не було ні дошки, ні пам’ятника, нічого. Тоді в усій Україні було лише два пам’ятники, які вшановували Голокост, і навіть вони говорили лише про “радянських громадян”. Кими були ці “радянські громадяни” і чому їх убили, залишилося невідомим. Лише після розпаду Радянського Союзу стало можливим досліджувати єврейську спадщину, будувати пам’ятники та розглядати, що ця історія означає для сьогодення”.
Він говоритиме про те, що людство не бажає повторювати помилки минулого, але війни й досі йдуть. “Як відомо, сьогодні у світі багато воєн – війна на Близькому Сході чи напад Росії на Україну. Ми часто запитуємо себе, чому, попри досвід 20-го століття, такі жорстокі конфлікти все ще існують? Однією з можливих відповідей є те, що в багатьох країнах пам’ять про воєнні перемоги важливіша за солідарність із жертвами.”
Від 1922 року через 1938 до 1941-45
Захід вже не вперше організовують гімназії Вальтера Ратенау та Готтфріда Келлера. Він присвячений трагедії Кришталевої ночі. Тоді, 9 листопада по всій Німеччині відбулася перша масова акція прямого терору щодо єврейського населення. Але хода освітян вшановує й інших жертв.
Викладачі, учні, їхні батьки й усі небайдужі збираються у п’ятницю 8 листопада на розі Ерденер Штрассе та Кенігзаллеє. О 16:30 покладуть квіти до меморіального каменю на місці замаху на Вальтера Ратенау. Колишнього міністра закордонних справ Веймарської республіки, бізнесмена та письменника єврейського походження, якого вбили націоналісти у 1922 році. Звідти тихою ходою, із запаленими свічками, рушать до меморіалу “Платформа 17” на стації S-Bahn Грюневальд. Головного місця депортації євреїв з Берліна на схід під час Другої світової війни.
Обабіч назавжди розірваних колій – 186 литих сталевих пластин. На них згідно з хронологією викарбувані дати та пункти призначення всіх депортаційних поїздів із Берліна, а також кількість депортованих.
Звідси потягами Deutsche Reichsbahn нацисти відправляли євреїв до концентраційних та трудових таборів у селі Бжезінка Освенцимського повіту, Лодзі, Варшаві, Терезієнштадті, Ризі, Мінську. Загалом зі столиці вивезли близько 50 тис. євреїв. Перший потяг рушив 18 жовтня 1941 року з 1 251 людиною. Останній – 27 березня 1945-го. У ньому було 18 осіб.
Транспортна компанія Deutsche Bahn відкрила меморіал 27 січня 1998 року за дизайном архітекторів Ніколауса Хірша, Вольфганга Лорха та Андреа Ванделя.
Зазвичай тут малолюдно. Але біля таблички над колією та під нею – білі троянди та свічки, на рейках – чорні та білі камінці. Зараз платформу вкриває килим опалого кленового листя. Цікаво, що за задумом, рослинність теж є частиною комплексу. На колії, поміж шпал та рейок, ростуть дерева та кущі. Вони – живий символ того, що цією колією жоден поїзд більше ніколи не поїде.
Всі фото авторки.
